Частини 1 і 2 — у числах «Дня» за 26 травня і 2 червня
Прослідкувати долю видатного музиканта нам допомагає його ж власна «Автобіографія», продиктована журналістові у 1989—1990-м. Минулого року видавництва «Ультра. Культура» і «Софія» видали її російський переклад. Немає нічого більш об’єктивного, ніж інформація з достовірних джерел. А хто може краще знати Майлза Девіса, аніж він сам.
Я даю невеликі пояснення (де потрібно), щоб ввести в курс справи публіку недосвідчену в музичних напрямах. Що стосується життєвих ситуацій — ви розберетеся і так.
1964 — РІК РОКУ
«Країна мінялася на очах. Музика 1964 року також змінилася. Говорили, що джаз помер, і виною тому — незрозуміла «вільна музика», яка не запам’ятовується, без мелодії, без лірики. Замість джазу народ став слухати рок — бітлів, Елвіса Преслі, Літл Річарда, Чака Беррі, Джеррі Лі Льюїса, Боба Ділана».
1967 — РІК АБСОЛЮТНОЇ СВОБОДИ
«У країні абсолютно все зрушилося з місця: музика, політика, расові стосунки. Ніхто не розумів: куди все це рухається; всі були в замішанні — особливо актори і музиканти, яким раптом ні з того, ні з сього перепало свободи для творчості, більше ніж за все їхнє минуле життя».
СТАРЕ Й НОВЕ
«Я відчував, що в мені назріває бажання змін. Я знав, що в якійсь мірі це буде пов’язано з гітарним звуком, і став цікавитися електронною музикою. Наша музика ставала занадто вже абстрактною.
Все менше музикантів грали джаз, і мені було зрозуміло, чому: поступово джаз перетворювався на музейну форму. А кому хочеться вмирати в 21, наприклад. А це ж відбувалося з тими, хто йшов у джаз. Єдиний вихід — почати слухати музику вухами молодих. Я перестав ходити на джазові групи, бо вони виконували старі трюки, ще наші з Птахом і Колтрейна.
Нове повинно вселитися в твоє тіло, ввійти в кров, лише тоді ти зможеш передати його правильно.
Музиканти повинні грати на тих інструментах, які краще виражають сучасність. Всі ці пуристи розбалакують про те, що електронні інструменти згублять музику. Згубити музику може лише погана музика, а не інструменти. Мені захотілося більш рок-н-рольного звучання».
1969-й
«1969 року рок і фанк поширювалися, як гарячі пиріжки. Наочний приклад — фестиваль у Вудстоку . Там на концерті зібралося понад 400 тисяч осіб. Народ валом валив на стадіони — подивитися на зірок. А джазова музика на корені засихала: ні продажу платівок, ні живих концертів. Перший раз за довгий час я не збирав натовпу. Така була ситуація перед записом «Bitches Brew». Невже незрозуміло, що рано ще було здавати мене в архів! Я не мав наміру поповнювати список так званої класики. Я бачив великі перспективи для своєї музики і, як завжди, дивився в майбутнє».
«Творчість і геніальність у будь-якій галузі не залежать від віку: чи в тебе це є, чи ні, і вік не допоможе все це набути. Я розумів, нам потрібно знайти щось зовсім інше. Я знав, що граю з прекрасними молодими музикантами, чиї серця билися в прискореному ритмі».
ПРО ДЖИМІ ГЕНДРІКСА
Джимі Гендрікс (1942— 1970) — гітарист-віртуоз, один із засновників гард-року. Працював із багатьма зірками блюзу і року, доки не виробив свого унікального стилю. У його манері було багато шаманського. Чим важчим ставало звучання його магічної електрогітари, тим більше в його грі проявлялися елементи руйнуючої психоделіки. Позначалося і його захоплення наркотиками. Першим спалив інструмент на сцені. Стильно і яскраво одягався. Він перейняв подібну манеру в зірки рок-н-ролу — Літл Річарда, у якого працював у акомпануючому складі. А його (та інших рок-зірок) уже — Девіс. Став культовою фігурою для хіпі. Помер від того, що змішав алкоголь зі снодійним. Одна й та ж жінка любила і Девіса і Гендрікса.
«Він був дуже приємним хлопцем, зовні спокійним, але з внутрішнім напруженням, зовсім не таким, яким здавався, зовсім несхожим на того дикого навіженого, яким він був на сцені. Джимі — великий талант від природи, самоучка. 1968-го я слухав Джеймса Брауна і великого гітариста Джимі Гендрікса».
«Ми навіть одяг купували в одній і тій же лавочці, що торгувала індіянськими шмотками...»
«Я полюбив африканські роби і індіянські майки від Ернандо, у якого бутік у Грінвіч-Віллидж. У нього і Джимі Гендрікс одягався».
НОВА МЕЖА
Сам Девіс не відразу звик до звучання електроінструментів у своїй групі. Головна трудність — сприймати звук труби через колонки, чуйно реагуючи, як домогтися потрібного звучання через підсилювачі.
«Мені хотілося б, щоб музиканти перевершили самих себе. Якщо поставити музиканта в ситуацію, коли він повинен робити щось зовсім не схоже на те, що він робить кожного дня, у нього це вийде, якщо він почне по-іншому мислити. Йому потрібно ввести в дію свою уяву, стати творцем, новатором, піти на ризик. Він повинен вийти за рамки звичайного досвіду — піднятися вище. Він інтуїтивно відчує, що створює щось нове. Я завжди говорив своїм музикантам: грайте те, що знаєте, а потім грайте понад це!»
ПОВОРОТНИЙ ДЖАЗ-РОКОВИЙ КОНЦЕРТ
«Цей концерт у Сан-Франциско відкрив мені очі: на нього зібралося близько 5 тисяч глядачів, молодь, білі хіпі. Навряд чи вони чули про мене. Ми були групою розігріву. Коли ми почали грати, вони ходили рядами, розмовляли, але через деякий час затихли. Я зіграв трохи зі «Sketches of Spain», а потім ми перейшли до «Bitches Brew» — і тут ми їх вибили з рівноваги. Після цього концерту на всіх моїх виступах в Сан-Франциско було багато молоді.
«Bitches Brew» (1969) розкупили швидше за всі мої альбоми. Ми були на сьомому небі, наш альбом купували молоді шанувальники року, це був успіх!»
ЗАМАХ (жовтень 1969)
Зустріч із чорними бандитами виявилася небезпечнішою для Майлза, аніж з білими копами.
«Ми відіграли концерт у бруклінському клубі «Блю коронет», і я відвіз Маргеріт додому. Ми зупинилися біля її будинку і цілувалися в машині. Раптом поряд загальмувала машина з трьома чорношкірими. Спочатку я не надав цьому значення, подумав, що це шанувальники. Але через секунду почув звуки пострілів і відчув укол в лівому боці. Один із хлопців всадив у мене, мабуть, п’ять куль. Але на мені був трохи завеликий шкіряний піджак, якби не цей піджак і не міцні двері «Ферарі», я був би небіжчиком... Я оголосив, що заплачу п’ять тисяч доларів за інформацію про тих, хто в мене стріляв. Через пару тижнів сиджу в барі в Гарлемі, до мене підходить якийсь парубійко і говорить, що того, хто в мене стріляв, убили. Його застрелив хтось, кому це не сподобалося.
Пізніше я довідався, що в мене стріляли через те, що деякі чорні промоутери в Брукліні незадоволені тим, що всі замовлення діставалися білим. І побачивши мене в «Блю коронеті» вони вирішили, що я сволота через те, що я не доручив чорним промоутерам поширювати квитки. Взагалі, я нічого не маю проти того, щоб чорні хлопці також заробили, адже ніхто мені нічого не сказав, і раптом якийсь хлопчина намагається забити мене за те, про що я й поняття не мав. Господи, до чого підле життя!»
ПРО ОЦІНКИ КРИТИКИ
«Моя музика після 69 року була дуже різною, і критики ламали над нею голову. Вони люблять навішувати ярлики і розкладати все по поличках, тоді їм здається, що ти у них у кишені. Звичайно, вони не радіють змінам, адже доводиться докладати зусилля, щоб зрозуміти що до чого. Але оскільки я ніколи їм не довіряв, то продовжував робити те, що вважав за потрібне: я розвивався як музикант».
ПІСЛЯ КОГО ВИСТУПАТИ
Будучи джазовим артистом мегавеличини (і першим — джаз- роковим), йому, проте, знову довелося завойовувати місце під сонцем. Його ставили в концертах на «розігрів» навіть до посередніх рок-виконавців, оскільки сам рок тоді переживав бум. Однак Майлз не бажав зважати на такий стан речей.
«Пам’ятаю 70-го року в «Філмор Іст» мені довелося виступати перед одним поганцем на ім’я Стів Міллер. Мене виставили дурнем — виступати до цього нікчемного мерзотника, тільки через те, що в нього вийшли одна-дві слиняві платівки. Так що я вирішив спізнитися, йому довелося виходити першим, а потім, коли вийшли ми і привели в захоплення все це лігво, нам це зійшло з рук. Так тривало пару вечорів, я кожного разу запізнювався.
Білл (господар «Філмор Іст») почав казати мені, що це неповага до актора і все таке інше. Ось на останньому концерті я роблю те ж саме. Приїжджаю і бачу розлютованого Білла, він чекає на мене біля входу. Накидається з усією цією нісенітницею про неповагу до Стіва. Тоді я спокійно йому говорю: «Ей, бебі, я те ж саме робив раніше, і це чудово спрацьовувало». Йому не було що на це відповісти, тому що успіх був величезний».
СМЕРТЬ ГЕНДРІКСА
Вони мали намір записати разом альбом. Це було ефектно: король джазу і король року. Але цим планам не судилося збутися.
«Смерть Джимі приголомшила мене, у нього стільки всього ще було попереду. Тепер я користувався педаллю «уа-уа» і звучав як Джимі на гітарі. Із часу знайомства з Джимі Гендріксом мені завжди хотілося домогтися його саунду».
АВАРІЯ
«У жовтні 1972-го я розбив свою машину на шосе. Тоді я їхав до одного з нічних клубів у Гарлемі. Заснув за кермом і врізався своїм «Ламборгіні» в огорожу, зламавши обидві щиколотки».
1975 — ШЛЯХ У НІКУДИ
«Пішов я через проблеми зі здоров’ям. Я глибше занурювався в інший темний світ, майже такий же, з якого колись мені вдалося вибратися. Переді мною був довгий і болісний шлях до світла. З 1975 до початку 80 го року я не торкався труби.Наркотики доконували мене. Як особистість я розпадався.
СИЛА ВОЛІ
Девіс поступово викараскався із загулів і наркотичної залежності. Вже в 80-і він починає створювати ряд оригінальних, таких, що гармонійно звучать, наповнених силою, альбомів в стилі ф’южн (джаз-рок).
«Коли я дуже щось захочу, у мене звідкись з’являється сила волі. Людина може перебороти себе, якщо у неї є серце, завзятість і душа. Вони й дають їй сили».
ПОЛЬЩА І АНДРОПОВ
«Восени 1983 року я взяв оркестр на декілька концертів у Європу. Особливо запам’ятався концерт у Варшаві. Керівник Радянського Союзу Юрій Андропов прислав за мною власний лімузин (чи такий же), щоб я зміг скрізь поїздити у Варшаві. Мені сказали, що він любить музику, і вважає мене одним із найбільших музикантів світу. Сказали, що він хотів приїхати на концерт, але був хворий (хворий смертельно, 1983 року він помер — К.Р. ). Прислав мені особистий привіт, побажав чудово виступити і жалкував, що особисто не міг бути присутнім на концерті».
ВИЗНАННЯ РОК-ЗІРОК
«Після нашого виступу до мене підходили привітатися всі ці знамениті білі рок-зірки: хлопці з U2, Стінг, Пітер Гебріел. Дехто з них ніяковів, бо в мене репутація різкої людини, яка не любить, щоб її непокоїли. Але в мене був хороший настрій, і я з задоволенням познайомився».
1989 — «АУРА»
«Цей альбом, що несе глибочезну філософію — одна з вершин світової музики. На кожен колір спектра — певна мелодія. Створений у співпраці з данським композитором Палле Міккельборгом.
«Аура» — хороший альбом, мені цікаво, яким буде відгук публіки. По-моєму, це шедевр, я серйозно».
Ще й який!
ПРО ЗМІНИ
«Той, хто не хоче мінятися, опиниться в становищі фольклорного виконавця — такий, тьху, краєзнавець. Бо музика і звучання зараз інтернаціональні, і немає сенсу повертатися в утробу матері, з якої ти виліз».
ТЕХНОЛОГІЯ МАЙБУТНЬОГО
«Раніше інструменти були з дерева, потім з металу, зараз із пластика. Я не знаю, з чого вони будуть у майбутньому, тільки це буде новий матеріал з новим звучанням».
СТИЛЬ
«Для мене життя і музика пов’язані зі стилем. Наприклад, якщо хочеш виглядати і відчувати себе багатим, надіваєш певну річ, взуття, сорочку, чи пальто. Якщо хочеш навіяти музиці певні почуття, то граєш у певному стилі. Ось і все!»
БРАТИ ЗА КРОВ’ЮІ ЗА ДУХОМ
«Моя кровна родина — батьки і кровні родичі, але для мене ближче люди, пов’язані зі мною однією професією — інші актори, музиканти, поети, художники, танцюристи і письменники, — але тільки не критики. (Критиків можна пожаліти: всі їм намагаються сподобатися, але ніхто їх не любить. — К.Р.).
ДУХОВНІСТЬ І РЕЛІГІЯ
«Мені багато що не подобається в офіційних релігіях. Не дуже вони мені здаються духовними, там знову все про гроші і владу, а мені це противно. Але я вірю в те, що можна бути натхненною людиною. Я вірю в духів, вірю, що матір із батьком відвідують мене. Коли згадую своїх померлих товаришів, починаю божеволіти і тому намагаюся не думати про них. Але їх духи — навколо мене і в мені, так що вони всі тут, і передають мені свою духовність. Це важко пояснити, але частина мене сьогодні — це вони».
МУЗИЧНІ ОБРАЗИ
«Я чув, як звук моєї труби летить над цією музичною хмарою і прорізає її, я знав: якщо ми потрапимо в точку, в музиці з’явиться найсильніша енергетика».
Найважча тема, яку я коли- небудь грав у житті, — «I Loves You, Porgy», бо там потрібно було примусити трубу звучати як людський голос».
«Коли я граю, я бачу кольори та предмети».
«Звуки, які він видобував — як кришталеві ноти чи іскристий водоспад із чистого джерела» (Про Білла Еванса).
ЩО ТАКЕ ДОБРЕ, ЩО ТАКЕ ПОГАНО?
«Я завжди думав, що джаз повинен доходити до максимально більшого числа людей, як і так звана поп-музика. Я не з тих, хто вважає: чим менше, тим краще — чим менше людей тебе чує, тим ти краще, тому що всього-на-всього твоя музика занадто складна для розуміння більшості... Добра музика завжди залишиться доброю, незалежно від того, до якого жанру вона належить».
ТРІУМФАЛЬНИЙ ФІНАЛ
У період з 1969 до 1991-го через невеликий колектив Девіса пройшло понад 40 музикантів першої величини. За його ж твердженням, він виховував лідерів.
У своєму останньому альбомі «Дуу-Боп» (1991) йому вдалося поєднати реп з найвищої складності джазом, пристрасть — з інтелектом, частівку — з найтоншою мелодикою. І зараз це звучить свіжо!
Наведені тут цитати великого музиканта, звичайно, не цінніші за створені ним понад 70 дисків. А проте безліч характеристик вражають ясністю і точністю. А деякі девізи і правила — можна взяти на озброєння. Так само, як його геніальна музика — вони допоможуть вам жити яскравіше!
