Сьогодні ми продовжуємо дискусію, яку започаткував лист Б. Дворнікова «Сага про мільйонерів» («День», №128 від 19.07.2002). Нагадаємо, що ми запропонували нашим читачам і експертам подискутувати з таких питань:
1. Ким простіше бути в Україні — багатим чи бідним?
2. Що необхідно зробити, щоб у вітчизняних мільйонерів з’явився стимул перейти на «легальне становище»?
Погляд на обговорювану проблему представника нової генерації — нашого молодого читача із Запоріжжя Юрія Мосаєва — видався нам де в чому оригінальним, особливо стосовно повчання, як стати мільйонером.
У сталінські часи багатий автоматично перетворювався на «куркуля», а накопичувати багатство було поганим смаком. У демократичних державах дитині здавна вселяли почуття економії, доводячи, що зекономлений долар — це крупинка його майбутнього мільйона. Сьогодні ми «розриваємося» між цими двома думками. Начебто і хоче спроможний українець похвалитися перед сусідом, та згадає про податкову інспекцію і притримає свій язик, а до рота покладе ще ложечку ікорки, купленої на чесно зароблений мільйон. Ось і дивуєшся, як це в країні, де, як гриби після дощу, ростуть шикарні особняки, де «джипи» та «мерседеси» заполонили дороги, на 48 млн. населення припадає всього 40 легальних мільйонерів. Дивно, чи не так?
А масла у вогонь підливають повідомлення про потоки «відмитих» за кордоном грошей. Ось і з’являються періодично чутки про того чи іншого кандидата в мільйонери через призму криміналу. На виборах ціла команда іміджмейкерів намагається довести, що претендент на депутатський мандат — найдобріший чоловік, якому держава заважає працювати, а ось про його прибутки і не почуєш. Він і радий би, та, не дай Боже, не зрозуміють. Ось так і живе підпільний мільйонер.
І навряд чи ця ситуація зміниться — грає свою роль «совкова» психологія.
Я вважаю, що мільйонерів потрібно заохочувати, створити клуб мільйонерів, у якому найактивніші учасники читали б лекції школярам і студентам. Щоб у школах та вузах висіли їхні портрети. Самолюбство проснулося б у багатьох — адже люди такі охочі до слави.
Набридло вже чути від уряду, що потрібно боротися з бідністю. Потрібно з нею не боротися, а створювати умови для багатства. За таким принципом діють у Франції, вручаючи за соціальні заслуги Орден почесного Легіону. Природно, що і держава повинна для цієї групи зменшувати оподаткування за спеціальною схемою. Ідея, можливо, й утопічна, але психологічний ефект очевидний. І зайва реклама не зашкодить, та й в політику потрапити буде легше. Щорічно можна було б випускати довідник багатих громадян країни. Звичайно, існує великий ризик потрапити під приціл кримінального світу, але кримінал і так інформований вдесятеро краще за простий народ. Тут потрібно ризикувати — адже звичайними економічними методами справі не зарадити, а чергування з такими психологічними прийомами може дати результат, і народ зможе, нарешті, дізнатися про своїх героїв.
