Уже кілька років поспіль Михайло Поплавський & Co (читайте: Київський національний університет культури і мистецтв) влаштовують концерти до Дня матері! Михайло Михайлович зібрав відомих виконавців, киян і гостей столиці в Палаці «Україна». Була й численна телеаудиторія. (Подію в прямому ефірі транслював Перший національний.)
«Мамо, вічна і кохана» не можна назвати просто концертом. (Навіть квіти від Президента, прем’єр-міністра, голови ВР і міністрів не додали події офіціозу, як це часто трапляється.) А радше зрозумілим душевним спілкуванням. До певної міри вперше воно відбулося, коли Поплавський заспівав пісню Анатолія Горчинського «Росте черешня в мами на городі». То був кінець 1990-х — початок 2000-х. У вітчизняний інформаційний простір хлинула низькоякісна російська попса. Тоді у Харкові прогриміла «Червона рута-97», після чого вже наступні виконавці не могли повторити успіхів попередніх. Згорталися й інші фестивалі. Українців через іноземні музику, кіно і книжки присаджували на чуже життя. А тут прозвучала композиція про маму, мамину черешню... Повіяло чимсь до болю рідним, теплим і ніжним... До речі, у відеокліпі на дану композицію ректор відзняв свою маму Меланію Григорівну, на жаль, нині вже покійну. Потім — ще в одному — «Дорогі мої батьки».
— Мама була моїм найкращим другом і першою порадницею, — часто говорив він у своїх інтерв’ю. — Щосуботи їздив до неї, ночував. Ми могли до ранку проговорити: я згадував дитинство, читав листи, що їх нам надсилали люди, дізнавався місцеві новини... Коли вона була жива, все ще почувався дитиною. Як її не стало, світ змінився: раніше був сином, тепер тільки татом. Не забувайте своїх батьків. Адже кожен ваш приїзд продовжує їхнє життя.
До слова, Меланія Григорівна завжди відвідувала концерти до Дня матері, за винятком останніх двох років, коли хворіла. На концерті вона була присутня в піснях «Музика рідного дому», «Ода матері», «Батько» та згаданій «Росте черешня в мами на городі» у виконанні Михайла Поплавського.
Відійшовши в кращий світ, наші рідні продовжують жити у спогадах, фотографіях, реліквіях, що передаються з покоління в покоління...
І кожен, хто слухав пісню «Росте черешня в мами на городі», в ній впізнавав свою матір. Бо зазвичай будь-який материнський образ можна назвати збірним, адже в ньому риси, присутні переважній більшості матерів: ласка, ніжність, доброта, тепло, турбота й велике любляче серце.
— Моя мама була дуже талановитою, — згадує Алла КУДЛАЙ. — Колись її навіть запрошували вступати до Київського театрального інституту імені І. Карпенка-Карого. Однак життя склалося по-іншому. Вона — позитивна жінка. Любила людей, а особливо дітей, милувалася чарівною природою. Одним словом — вміла продукувати добро. І мене теж виховала відповідальною мамою.
— Спасибі мамі за те, що дала мені з братом освіту, — продовжує Павло ЗІБРОВ. — А це було непросто: батько та бабуся померли, й мама залишилася одна. А ми хотіли займатися музикою. Як бачите, нею і займаємося. Я закінчив Київську спеціальну школу-інтернат ім. М. Лисенка, а потім Київську консерваторію, а брат — Московську військово-музичну школу. За це ми дякуємо мамі все життя.
Зал, перебуваючи на одній хвилі — українській, як любить повторювати ректор КНУКіМ, — зустрічав виступи Миколи Свидюка, Степана Гіги, Івана Поповича, Миколи Гнатюка, Українського народного хору ім. Станіслава Павлюченка КНУКіМ, Народного ансамблю танцю «Україна», гурту «Гетьман», Лілії Сандулеси, Віталія Козловського, Світлани та Віталія Білоножків, згаданих Алли Кудлай, Павла Зіброва й Михайла Поплавського бурхливими оплесками. А це означає, що запит на СВОЄ — є!
— Чудовий концерт! — ділиться враженнями вчителька початкових класів Київської середньої загальноосвітньої школи №201 Тетяна КОВАЛЕНКО. — Як нечасто подібні проекти ми бачимо по телебаченню. Зрідка й цих виконавців. І як нечасто пересічні кияни можуть потрапити в Палац «Україна», де, зрештою, українські музиканти виступають мало — здебільшого, він для них недоступний. Щоби змінити ситуацію, не достатньо просто почати щось робити. Робити, звичайно, треба, однак з відчуттям рідної країни і своїх співвітчизників. Тоді буде поступ!
