Ірина ГОЛОВНЬОВА, кандидат психологічних наук, завідуюча кафедрою соціальної роботи та психології Харківського гуманітарного університету «Національна Українська Академія»:
— Ряд соціологічних досліджень свідчить про те, що сьогодні у людей максимальний показник довіри до себе і мінімальний — до громадських організацій та політичних об’єднань. На даному етапі найголовніше — вселити народу оптимізм, примусити кожного повірити у самого себе. Люди сьогодні недооцінюють себе і схильні до депресивного реагування на все те, що відбувається. У той час як передумови для оптимізму все-таки в українців є: це, насамперед, потенціал народу й інтелектуальний його розвиток і те, що українці завжди були і будуть компанійськими та привітними. На даному етапі найголовнішим є показати, що все залежить від кожного члена суспільства. Зараз дуже багато хто потребує психологічної підтримки і, можливо, що одним з варіантів цієї підтримки може бути демонстрація позитивних результатів діяльності, успіху. Люди трохи скучили за казкою, і тому їм треба показувати у фільмах і передачах приклади того, як досягається бажане своєю працею. Сьогодні існує ряд явищ, котрі примушують нас з оптимізмом дивитися у майбутнє. Наприклад, те, що, незважаючи на складну економічну ситуацію, студенти натовпами йдуть вчитися, тому що хочуть отримати вищу освіту. Зараз набагато активнішою стала молодь, може, звичайно, ця активність не завжди спрямована у потрібне русло, але у порівнянні з тим, що вона багато років поспіль була зовсім інертною, це великий прогрес. А крім цього, об’єктивно, у влади зараз стає більше фахівців, ніж у минулі часи. Таким чином, основна наша задача — це побачити позитивне і поводитися відповідно. Олена ДОНЧЕНКО, доктор соціологічних наук, завідуюча лабораторією психології мас та організацій Інституту соціальної і політичної психології:
— Ми занадто далеко зайшли на шляхи песимізму й апатії, щоб зараз говорити про позитивну мотивацію та оптимізм. Для цього нам треба змінити стиль політики, вона повинна бути більш відкритою і зрозумілою. Треба говорити з душею народу і мовою цієї душі. Ніхто не відчуває у собі стимул йти уперед, щоб він виник, ми повинні прийти до соціальної стабільності і відчути на собі захист держави. У нас немає лідера, якому б усі вірили і за яким йшли, це нам не дає мотивацію до дії, енергетика народу зараз знаходиться практично на нульовій позначці.
Володимир ОСОВСЬКИЙ, професор кафедри соціології НАУКМА:
— Зараз кожен повинен шукати позитивну мотивацію і заряджатися оптимізмом у так званих первинних групах, тобто у найближчому оточенні, сім’ї, друзях. В епоху трансформації у багатьох країнах тільки це й ставало для народу джерелом позитивних емоцій. Первинні групи — це зв’язуюча ланка між людиною і вторинними групами. Але певні позитивні явища все- таки присутні у нашому суспільстві. Вже декілька років порівняно стабільно виплачують зарплату, знятий ідеологічний камуфляж, існують елементи свободи слова. Але останнє актуальне лише для тих, кому є що сказати, а решта знаходить для себе іншу позитивну мотивацію. Я скептично ставлюся до тверджень про депресивність нашого суспільства. В опитуваннях люди відповідають: «Так жити не можна,» — (тому що ми їм пропонуємо такий варіант відповіді) і живуть. Кажуть, що ми вимираємо від голоду, а товарообіг збільшується. Просто ми зараз переживаємо таке явище, як аларизм — презентація нинішньої економічної ситуації як нетерпимої. Це нормальне явище для посттоталітарних країн. Але оптимізм у нас присутній, щоб у цьому пересвідчитися, треба просто подивитися на сучасну молодь.
Юрій РОМАНЕНКО, перший науковий співробітник Інституту соціальної і політичної психології:
— Зараз нашому суспільству оптимізм може вселяти національна ідея. Ми можемо радіти тому, що певні залишки етнічності й культури у нас все-таки є, що вони не повністю винищені. Але все-таки оптимізму як загальносоціального явища зараз в Україні немає. Існують люди, які змогли пристосуватися до нинішніх умов, але загалом явище оптимізму в нашому суспільстві практично відсутнє.
