Едуард ЗАНЮК, директор Незалежного телевізійного агентства (м. Львів):
— Багатство завжди асоціюється з нетрудовими доходами. І, напевно, у людей є деякі підстави нарікати на несправедливість швидкого багатства. Я не знаю жодної держави світу, де б не нарікали на багатство якогось певного прошарку суспільства. Ті ж самі американці збагатіли свого часу в різні способи, і дуже часто — не у способи, які базуються на християнських цінностях.Частково я розумію природу такого багатства. З другого боку, коли деякі люди намагаються якось реалізувати себе впродовж цих останніх десяти років (часто обходячи податки, використовуючи свій бізнесовий талант і накопичуючи капітал), то до них також треба поставитися з розумінням — як до людей, які змогли-таки «відбутися» як багаті люди.
Це питання досить двозначне та індивідуальне, тому не можна впадати у крайнощі — любити чи ненавидіти. Якщо заглибитися, скажімо, у природу меценатських «поривів», то вона дуже часто пояснюється якимись гріхами щодо зароблення цих капіталів. І ці люди відверто про це говорять: «Так, я не дуже чесно заробив свої гроші, але сьогодні я спокутую свої гріхи».
Я вважаю, що людину потрібно сприймати такою, якою вона є. Не можна ненавидіти когось за те, що він багатий. Способи накопичення багатства, якщо вони є брутальними, не повинні сприйматися нормальними людьми. Потрібно щось толерувати, щось розуміти.
Щодо бідних. Якщо людина навмисне не хоче працювати чи просто не може — з тих чи інших причин — то, звичайно, боляче на неї дивитися і чисто по-людськи її шкода. Всі ми якоюсь мірою винні, що ця людина перебуває у такому стані. Якщо я не сплатив гривню податку — значить, я вкрав її у бідної сім’ї. Хоча ніхто і ніколи не скаже вам, що він цілком задоволений податками. Тому все-одно повинні існувати «правила гри», які мають бути максимально довершені у суспільстві.
Іван ГРАБАР, перший проректор Житомирського інженерно- технологічного інституту:
– Почну з багатих. Якщо багатство зароблене засобами, що перебувають в етичних межах, без порушення чинного законодавства, без того, щоб робити біду оточуючим людям, то я в багатстві не вбачаю нічого поганого. Багатство дозволяє людині бути незалежною у своїх поглядах, вільною, бути щедрою, ділитися з оточуючими.
Бідність. Кажуть, бідність не порок, але, з моєї точки зору, то велика біда. Людина бідна, яка весь час думає про шматок хліба, не може бути вільною, не може будувати демократичної держави. Кажуть, що Григорій Сковорода був бідною людиною. Але він був філософом. Тут я хочу процитувати ще одного філософа, Сократа, який колись казав: якщо ти одружишся і тобі попадеться гарна дружина, то ти будеш щасливим, а якщо погана – то станеш філософом. Наскільки я знаю, Григорій Сковорода був людиною неодруженою, то він міг собі дозволити абсолютний мінімум достатку. Сьогоднішній рівень цивілізації повинен орієнтувати людей на багатство. Звичайно, я не маю на увазі людей, багатство яких — на рівні, скажімо, Біла Гейтса, а той нормальний середній клас, який становить у тих же Сполучених Штатах Америки, Великiй Британії, Німеччині основи, десь близько 80% населення. Такі люди можуть дозволити собі хоча б раз або два рази на рік відпочивати на Багамських островах, купити собі нормальний автомобіль, не той брухт, що дістається у наш час українцю, і мати на столі більш-менш нормальну їжу.
Володимир КИРИЧАНСЬКИЙ, відповідальний секретар Житомирської обласної організації Національної спілки журналістів України, заслужений журналіст України, голова благодійного фонду «Заручники Чорнобиля»:
– Я не поділяю людей на багатих і бідних. Якщо багата людина стала багатою за рахунок того, що вона цього досягла власними силами, розумом, працьовитістю, то я тільки радий – чим більше буде таких багатих, тим буде міцнішою держава. Якщо бідний збіднів тому, що він не працює, бо не хоче працювати, оскільки звик десь ніби вважатися на роботі, як це було раніше, але зарплата йому йшла, то у мене до таких людей жалю немає. Якщо людина бідна тому, що їй немає роботи, а вона може працювати, має фах, могла би дуже багато для держави зробити, то це у мене викликає негативні емоції. І, як всі у нас кажуть, стати багатим в Україні чесним шляхом дуже важко. Бо якщо хтось робить на своїй фермі або відкрив іншу власну справу, починається відразу: податкова душить; щоб отримати дозвіл, треба виходити по чиновницьких кабінетах, зібрати папери. Тобто у нас нема такого чіткого закону, щоб дати людям і самим жити, і заробляти, і робити багатою державу, оскільки кожна багата держава базується на середньому класі, а у нас його, на жаль, немає. У нас десь кілька десятих відсотка – це багаті люди, а решта, в тому числі й моя сім’я, живе за офіційною межею бідності. Ось це мені не подобається, і це мене дивує. А взагалі, на мою думку, повинні бути нормальні закони, які б регулювали шляхи збагачення: якщо у тебе є бажання багатіти, але не за рахунок того, що ти вкрав дріт цей алюмінієвий або мідний і продав, і став від цього багатий, а за рахунок власного розуму і власних зусиль, то це добре.
Щодо любити і ненавидіти. У мене немає ненависті до людей. Якщо я знаю, що людина, повторюю, заробила значні кошти чесно, то хай вона буде ще багатшою. Я можу не любити людину або не поважати її, якщо бачу, що це пихата людина. І для мене навіть немає значення, бідна він чи багата, і яку посаду обіймає.
Отець Богдан БОЙКО, Митрофорний протоієрей, настоятель Церкви Святого архистратига Божого Михаїла Української православної церкви Київського патріархату, лауреат республіканської премії імені Івана Огієнка:
— Перш за все потрібно сказати, що я священик і повинен говорити як священик. Любов — основа всього нашого життя, це — перше. І нема влади не від Бога, це — друге. І народ, який є у нас в Україні, він вартий тієї влади, яка є. Тим більше, він сам її обирав. Це питання стоїть тільки тому, що багато у нас тепер є бідних, які нарікають на багатих. Але все-таки, якщо держава багата і є досить багатих, то немає бідних. Чому? Тому, що вони дуже підтримують саме тих бідних, допомагають їм. І є держави, де взагалі бідних немає. Данія, інші європейські держави, де взагалі бідних немає. Там є вищий і нижчий рівень життя, але той, хто має нижчий, може, має добробут кращий, ніж дехто з наших багатих. Хоча у нас є супербагаті.
Ненавидіти? Ненависть породжує нове зло. І коли вона породжує нове зло, то те зло породжує ще нове зло, і тоді все руйнується. У такому разі у нас нічого доброго не буде. Повинні бути ті, хто має більше, і ті, хто має менше. Тому що, треба сказати, ті, які вкрали дуже багато у цих людей, і зараз крадуть, обкрадають людей, – це зовсім інша справа, зовсім iнший погляд на питання. Кажуть, що нема грошей. А де ж ділися ті гроші – були і нема? Це абсурд. Просто їх вкрали. Це так треба і сказати.
Наталка БОРИСЮК, керівник прес-служби глави Черкаської облдержадміністрації:
— За своїм характером я не можу ненавидіти людей, бідняки вони чи багатії. Кожна людина, передусім, приваблює тим, наскільки вона цікава, ерудована й неординарна. Іноді, зустрівши на вулиці жебрака, почуваєш себе незручно, коли нічим йому допомогти. Іноді бачиш, що на жебрацьку дорогу людина стала через п’янку, алкоголізм, і тоді це відштовхує. Боляче, коли милостиню просять діти, особливо взимку. Жаль інвалідів, яким важко прожити на мізерну пенсію. Визнаю, що й любити бідняків важко, бо в кожного з нас вистачає своїх проблем, але треба пам’ятати, що від «тюрми й жебрацтва не треба зарікатися». Багаті існують незалежно від нашої любові чи ненависті. Їм також важко, бо не можна бути абсолютно щасливим, адже навколо бідна країна. Разом із тим багатієві ніколи не з’їсти сім обідів, не одягнути три сорочки. Ще й боятися доводиться, перебуваючи під постійним наглядом криміналітету. А щастя, любов і за великі гроші не купиш. Так само, як і щирі людські взаємини. Коли бідні стануть краще жити, то й багатим буде спокійніше дихати.
Якщо ж говорити коротко, за що ми любимо бідних, — то це жалість, убогість, постійне поневіряння. Ненавидимо їх за те, що відлякує їхня зовнішність, зухвале набридання із проханнями, а ще за те, що такі категорії є поширювачами інфекційних хвороб, з-поміж них — і туберкульозу. Любимо багатих за меценатство, інтелект, вихованість і ввічливість. Ненавидимо їхню «крутість» без інтелекту, міщанство й товстопузість.
Петро РУДЬ, голова правління відкритого акціонерного товариства «Житомирський маслозавод» (торгова марка «Рудь»). Підприємство – лауреат обласної премії «Золоте гроно хмелю» в номінації «За успіхи на зовнішніх ринках»:
– Щоб не бути бідним, треба багато працювати. Той, хто має бажання працювати, шукає нових шляхів, той буде багатим і за нинішньої податкової системи.
Сергій МІРОШНИКОВ, генеральний директор ТОВ «Торговий дім «Міріса» (підприємство – лауреат обласної премії «Золоте гроно хмелю» в номінації «За успіхи на внутрішньому ринку»):
– У Біблії сказано, що всіх треба любити – і багатих, і бідних. У нас є бідні клієнти, яких, хоча вони і дають нам менше доходу, ми теж любимо.
Леонід МИХАЙЛОВ, фермер, землі в Черняхівському районі Житомирської області, лауреат 5-ї загальнонаціональної програми «Людина року-2000» в номінації «Фермер року»:
– Я погано ставлюсь до українських бідних, тому що, по-перше, від них постійно віє поганим настроєм, песимістичним ставленням до життя; по-друге – бідний акуратно перетворюється в революціонера або нічного злодія, бідні зранку до вечора п’ють горілку, а вночі ходять, щоб щось вкрасти у мене, з моєї ферми (я вирощую картоплю, тримаю більше 100 свиней); вони бродять вночі навколо ферми, собаки гавкають на них, а я змушений охороняти господарство із рушницею; а я не хочу брати участь у громадянській війні; не хочу спати на зброї; по-третє, бідні постійно канючать гроші, а якщо хтось здуру позичить, то ніколи не віддають, і стають все біднішими, тому що не хочуть працювати, а більше ніхто нічого не дає, а ще з п’яних очей роблять по 10 дітей і тим самим плодять собі подібних і, найсмішніше, в більшій прогресії, ніж багаті.
А багатих я люблю, по-перше, за те, що вони купують мою якісну продукцію, не торгуючись; за те, що вони витрачають багато грошей; за те, що вони по ночах сплять (вдома чи з дорогими повіями); і тоді мої собаки не гавкають; по-друге – за те, що дають своїм дітям хорошу освіту, і якщо у дитини з багатої сім’ї прізвище не Ульянов, то неприємностей на кшталт сотень загиблих від революцій (згадаймо Росію, Китай, Кампучію тощо) від нього не буде. По-третє – я у багатого завжди можу позичити 100 доларів (США), якщо мені не буде вистачати на «Мерседес-600», і якщо у мене хороша репутація, він мені завжди дасть, на відміну від бідного; і багатий знає, що завтра він прийде до мене, і я також йому позичу.
Ігор ЛИХОВИЙ, директор Національного Шевченківського заповідника в Каневі:
— Любити чи ненавидіти людину за те, що вона в майновому плані бідна чи багата, у мене немає жодної причини. Скоріше, радію, коли бачу, як люди багатіють від своєї праці. І почуваю себе дискомфортно, коли спілкуюся з бідними. А оскільки в нинішній Україні переважає друге, а мої професійні інтереси лежать у сфері національної культури й коло спілкування формують переважно мої колеги, яким влада відвела останній рівень у табелі заробітної плати, то питання паритету багатства й бідності вважаю дуже актуальним для всіх громадян, без винятку. А взагалі, я запровадив би в курс навчання сучасних українських політиків і бізнесменів поему «Гайдамаки» Тараса Шевченка (у якій ідеться про незавидну долю панства в часи, коли закінчується терпіння народу. — Авт. ).
Марія ЗУБРИЦЬКА, про ректор з навчальної роботи Львівського Національного університету імені Івана Франка:
— Я вважаю, що у нашому суспільстві не сформована нормальна культура ставлення до заможних людей, і звідси — всі наслідки. Навіть підсвідомо, на стереотипному рівні (як відлуння ще радянських часів), зберігається думка про те, що заможна людина — це чомусь нечисті гроші, це чомусь визискування з інших частин суспільства. Коли у суспільстві існує такий великий розрив між багатими і бідними, де є маленька групка заможних людей і ще не є сформована середня ланка, то буде відповідно і негація, негативно-стереотипне сприйняття цієї групки, і тут зарадити не можна. Це одна із форм агресії у суспільстві. А агресія у суспільстві виникає тоді, коли людина не має елементарних умов для виживання — харчування, одягу, освіти і т. д. Що людині потрібно? Стабільність. Якщо захиталася стабільність як фундаментальна риса людського буття, тоді руйнується все, виникає негативна рецепція.
Я не кажу, що я особисто ненормально ставлюся до цього явища, але коли я читаю пресу чи дивлюся телебачення, то стає очевидним, що ставлення і справді не є нормальним. Навіть оце поняття «новий» — стереотип «нового» — є дуже негативним, дуже гротесковим. Бо є групка людей справді ділового класу, які цінують час і гроші.
Все це є, мені здається, хворобою «перехідного періоду». Другою причиною є величезний розрив між достатньо багатими і дуже бідними. Це — соціальна хвороба.
