Костянтин СИТНИК, академік НАНУ, доктор біологічних наук, професор:
— Я сказав би так: хотілося б жити в інший час. Однак і нині також. Взагалі, «інший» час — кожний день. Я не знаходжу в минулому такого цікавого часу, на який проміняв би нинішній. А в майбутньому я хотів би жити в такий час, коли Україна досягне рівня хоча б таких країн, як Іспанія чи Фінляндія (навмисно не називаю найрозвиненіших). Вважаю, що Україна має всі шанси стати такою країною. Більше того, сподіваюся ще дожити до цього часу. Загалом же хотілося б жити в часи інтенсивних і позитивних змін. Так, є старе прислів'я, котре свідчить: «Не дай Боже жити в епоху реформ». Одначе це неправильна постановка питання — все залежить від того, які це реформи і як вони відбуваються. У нас і найкорисніші в теорії реформи здійснюються з найгіршими наслідками. Природно, що я хотів би жити в ті часи, коли ми подолаємо цю проблему.
Катерина АСТАХОВА, доктор історичних наук, проректор Харківського гуманітарного інституту «Народна українська академія»:
— Я дуже задоволена епохою, в яку мені довелося народитися. Насамперед тому, що мені в ній аж ніяк не нудно. За всіх існуючих труднощів наш час приголомшує мене своїм божевіллям. Яка різноманітність подій, якими цікавими відкриттями й досягненнями сповнене це століття! Які яскраві люди! Де гарантія того, що в іншу епоху відбудеться такий прекрасний підбір особистостей?
Мирослав ПОПОВИЧ, філософ, член-кореспондент НАНУ:
— У жодну епоху не бувало так, щоб існуюча дійсність влаштовувала людину повністю. І цілком природно, що деякі події, котрі відбуваються в наш час, мені, наприклад, не подобаються. Будь-яке покоління чекає торжества ідеї світлого майбутнього. Наша епоха — час дискредитації цієї ідеї. Але кожний з нас володіє безцінним даром — умінням не втрачати надію навіть у найважчі моменти життя. Саме завдяки цьому дарові я живу й чекаю змін на краще.
