Коли в Україні розпочинається сезон полювання на пернатих, можна спостерігати цікаве явище. Дикі качки знімаються в повітря і зграями перелітають у Чорнобильську зону — місце, де можна перечекати небезпеку в ситості і спокої. Разом з тим, люди, які упродовж багатьох років їздять автомобілями на роботу в зону відчуження, помічають: тварин останнім часом поменшало. Пов’язано це з будівництвом біля ЧАЕС сховищ радіоактивних відходів, а відтак, збільшенням кількості важкого транспорту чи з несанкціонованим відстрілом тварин, — достеменно ніхто не знає…
Сьогодні в 30-кілометровій зоні відчуження Чорнобильської атомної електростанції проживають понад 400 самоселів і постійно працюють близько п’яти тисяч людей. Зняття з природи жорсткого технологічного пресингу, під яким вона перебувала до аварії на ЧАЕС, дало поштовх відновленню в зоні того розмаїття тваринного світу, яке було тут до XVIII століття — часу, коли цей край став активно освоюватися людиною. В післяаварійний період сюди повернулося чимало різновидів тварин і птахів, зігнаних з місць свого проживання інтенсивною господарською діяльністю.
Після аварії вчені Інституту зоології НАНУ виокремили три періоди розвитку тваринного світу в зоні. Перший (60—80 днів після аварії) характеризувався інтенсивним впливом радіації на живі організми. Тоді поблизу ЧАЕС спостерігалося значне (в 3—5 разів) падіння чисельності мишовидних гризунів та зникнення чорного стрижа. Другий період, що тривав до 1991 року, відмічений зникненням окремих видів птахів, існування яких пов’язане з життєдіяльністю людини, зокрема голубів та берегових ластівок. З нажитих місць вочевидь їх зігнало не тільки радіоактивне забруднення, а й зменшення кормових можливостей. У 1987 році відбувся масовий спалах чисельності мишей. За літо їх кількість зросла в 1000 разів — як на «чистих», так і на «брудних» ділянках. Зоологи пояснили це явище різким збільшенням кормової бази, спричиненим неприбраним врожаєм зернових.
Третій період (з 1992 року і до наших днів) характеризується стабілізацією екологічної обстановки та поступовою зміною ландшафтів (природним заростанням полів, заболочуванням осушених ділянок і т.п.). Такі умови, на думку вчених, цілком сприяють розвитку та саморегулюванню тваринного світу, що й підтверджується наявними результатами. Наприклад, на обліку Чорнобильського центру радіаційно-екологічного моніторингу Зони відчуження перебуває трохи більше 200 одиниць кожного з існуючих тут видів копитних. Це ті особини, яких працівникам Центру вдалося відслідкувати. Насправді ж, кажуть вчені, тварин у кілька разів більше. За приблизними розрахунками, проведеними раніше Чорнобильським екоцентром та ДП «Чорнобильліс», в зоні відчуження ЧАЕС налічується (в залежності від сезону) 2,5—3 тис. диких кабанів, 1,5—2 тис. козуль, 1— 1,5 тис. лосів, а також щонайменше 30 «червонокнижних» видів тварин, птахів і комах. Серед них — кінь Пржевальського, річкова видра, ондатра, бобер, рись, борсук, орлан білохвостий, чорний лелека, сірий журавель, рідкісні метелики та багато інших. Всього у зоні водиться 390 видів диких тварин та птахів, що повністю відповідає природному для центральної частини Полісся розмаїттю фауни.
Найшвидшими темпами в зоні почали розмножуватися дикі кабани. Відомі своєю плодовитістю, гнучкою поведінкою та нахабним характером, ці тварини дуже швидко пристосувалися до нового стану навколишнього середовища і в числі перших серед копитних серйозно наростили свою чисельність. Нині в зоні їх так багато, що зустрітися з ними чи побачити сліди їх перебування можна повсюдно, навіть у центрі Чорнобиля. Самосели скаржаться не тільки на шкоду, вчинену вепрами у городах, а й на їхню «претензію на житлову площу». Так, одна з місцевих жительок не раз прохала працівників Екоцентру знайти мисливця, який би допоміг їй позбутися страшного сусіда. Кабан поселився у неї в дворі і почувається так вільготно, що дозволяє собі їсти прямо з собачої миски.
Головний висновок, зроблений вченими в результаті багаторічних досліджень у зоні, полягає в тому, що зміни, спричинені впливом радіації на організми тварин, у спадок не передаються. «Навіть на хромосомному рівні таких змін, які передавалися б у спадок і впливали б на загальну популяційну структуру того чи іншого виду, не виявлено, — говорить керівник групи радіоекологічного моніторингу Екоцентру, кандидат біологічних наук Олена Бунтова. — Частота мутацій тут приблизно така ж, як у промислово забруднених районах».
Щільність радіоактивного забруднення, яка місцями в зоні залишається дуже високою, також, за висновками вчених, ніяк не позначається на чисельному і видовому складі тваринного світу. Навіть у колись «рудому лісі», найбільш ураженому радіацією, нині вирує повноцінне тваринне життя. «Певні зміни в організмах тварин, звичайно, відбуваються, — розповідає інженер-біолог Екоцентру, кандидат біологічних наук Ігор Чижевський, — адже вміст радіонуклідів у тканинах і органах тварин залишається досить високим. Ми мали дані, за якими у дикого кабана фіксувалося 200—300 тис. кілобекерель цезію — 137 на 1 кг ваги та до 500 кілобекерель стронцію — 90 у кістках. Це дуже високі цифри. Доза опромінення, отримувана тваринами від інтерперованих радіонуклідів, часом перевищує норму у 200 разів. Але природа має достатньо великий резерв самовідтворення, аби перекривати наслідки радіоактивного впливу. В загальній масі чисельного потомства, яке дає тваринний світ, дефективні особини майже непомітні, тож негативної картини розвитку того чи іншого виду вони не створюють».
Загалом, вважають біологи Екоцентру, для ведення спостережень за тваринним світом і отримання точних даних треба мати постійно діючий науковий полігон. Не володіючи інформацією про динаміку розмноження тварин і птахів у зоні до аварії, вченим Чорнобиля важко дійти висновків, подібних тим, які, приміром, вдалося зробити науковцям Канівського заповідника. Там, на одній з ділянок багаторічного спостереження відразу після аварії на ЧАЕС були помічені різкі злети й катастрофічні падіння чисельності тварин. Злети вчені пояснили виникненням компенсаторної реакції на вплив радіації у вигляді підвищеного виходу приплоду. А падіння — зниженням репродуктивної функції самок після 2-х важких пологів та зменшенням кормової бази як наслідку зростання чисельності. В Чорнобилі подібне явище спостерігалося на мишовидних гризунах, але стверджувати, що «демографічний спалах» був наслідком підвищення рівня радіації, а не збільшення кількості кормів (за рахунок неприбраного врожаю), тут ніхто не береться.
До 2002 року вивченням впливу малих доз радіації, генетикою, іншими видами досліджень тваринного світу в Чорнобильському радіоекологічному центрі займалися 12 науковців. Потім, в результаті різкого зниження фінансування з боку Міністерства з надзвичайних ситуацій, ці експерименти були припинені, штат працівників скорочено, а радіоекологічний центр реорганізовано в Центр радіаційно-екологічного моніторингу. Зараз в ньому працюють лише 5 представників науки. Але навіть для проведення моніторингових робіт їм не вистачає техніки, бензину, інших видів матеріально- технічного забезпечення. Вчені вважають, що наукові роботи в Чорнобилі згорнуто зарано. Адже зона, на їх думку, — це величезний полігон для дослідження впливу радіації на навколишнє середовище. І не використовувати його в наукових цілях — це буде другий (після забруднення території) злочин. З точки зору біологів Екоцентру, нинішні роботи по спостереженню за фауною — половинчасті, вони дають лише приблизне уявлення про чисельність тваринного світу, представники якого постійно мігрують. А саме цей надзвичайно важливий фактор, на думку вчених, залишається недослідженим. Однак найбільше їх турбує невизначеність статусу зони, яка де-факто є унікальним за своїми габаритами і різноманіттям ландшафту заповідником європейського масштабу. Оформити ж це юридично не дозволяє українське законодавство. Згідно з ним, територія, на якій, хай навіть локально, ведеться промислова діяльність і має місце високий рівень радіоактивного забруднення, не може вважатися заповідною. Немає в законі й такого поняття, як радіоекологічний заповідник, на що, на думку екологів, варто було б звернути увагу законодавцям. Відстоюючи позицію збереження щойно відновленого фауністичного розмаїття та мінімізації впливу на нього людського фактору, працівники Чорнобильського екоцентру виступають за надання статусу заповідника хоча б частині території зони. Але для цього знову ж таки потрібне введення в закон категорії «радіоекологічний заповідник». В майбутньому біологи воліли б бачити цей унікальний край у складі, скажімо, українсько- білоруської Чорнобильської пущі, яку можна створити за аналогією з білорусько-польською Біловезькою. Об’єднання Зони з Поліським державним радіоекологічним заповідником, яким є білоруська частина забрудненої території, на думку вчених, якнайкраще сприятиме розмноженню рідкісних тварин на цій «відпущеній людьми на волю» землі.
