Тихо несе свої води Збруч. Лише там, де ще не розпрягли річку, віддалік чути характерний шум водоспаду, що сповнює довколишні краєвиди якоюсь таємничою врочистістю. А місця тут, у Мартинківцях, гарні, небо високе. Ген там — заповідні Медобори, вкриті лісами й підлісками скелясті вапнякові пасма. Там — реліктові дерева, кущі, трави. Тут — рукотворний штрих у цей природний мальовничий пейзаж. То вона, гідроелектростанція...
Обслуговуючий персонал Мартинковецької ГЕС — то один-єдиний черговий електрик Василь Мощанець. Ось він стоїть на високій греблі й, схоже, сам не втомлюється думати про диво перетворення енергії живої природи у світло й тепло, в оту приборкану силу, що приводить у дію двигуни науково-технічного прогресу.
Вода — не вугілля, не газ і навіть не мирний атом, які ще треба добувати в копальнях, переробляти, транспортувати й потім думати-гадати, що з відходами виробництва робити. Вода — дармовий екологічно чистий ресурс. Он вона: приводить у дію турбіни. А там — генератори, трансформатори, лінії електромереж, що ведуть до єдиної енергетичної системи Батьківщини.
Василь Мощанець — молода людина. Із розмов і перебоїв із зарплатнею йому відомо про теперішні пристрасті, що киплять довкола цієї Мартинковецької ГЕС. Що ж до історії, то ніхто її, історію, так не знає, як 76-річний Іван Гуляс. «Його хата — друга ліворуч», — показує на високий берег черговий електрик.
Ветеран електрифікації усього Городоцького району, Іван Гуляс порався на своєму городі. Він уже давно звик, що нікого не цікавить, як тут усе починалось. Почувши ж, що в когось отакий інтерес таки виник, залишив напризволяще свою городину, взяв піджака та вийшов на подвір’я хати.
Дорогою до ГЕС Іван Гуляс розповідав, як у 50-ті роки минулого століття «забезпечували темпи та якість будівництва за відповідними кресленнями». Згадував про ентузіазм будівельників. А вже там, на ГЕС, — про свої раціоналізаторські пропозиції: «Мені вже покійний начальник Попов тоді так і сказав: якби не ви, Іване Івановичу, то цю станцію разом з отією, що в сусідній Сатанівці, давно довелося б закрити. Ту, що в Сатанівці, закрили з іншої причини. Та в чім справа була? Дуже плавилися підшипники генератора. Турбіну ж тримає, сім тонн ваги на ньому, генераторові. То я так спланував, щоб машинне масло не падало донизу, а навпаки, піднімалося вгору. Аякже, за раціоналізаторські пропозиції мені платили. Коли відключалася лінія, генератор ішов урознос — більше тисячі обертів давав замість трьохсот, наче навіжений. І скаче, холєра, зриває болти — шукай водолазів... То я що вигадав? Зі щита — трос, регулятор швидкості зразу збив оберти у критичний момент...»
Відтак професійно дивиться на устаткування станції, помічає, що «вода місцями тікає від турбіни — треба ущільнення зробити, бо гума зношується». Зазначає, що «заставку можна у механічний спосіб підняти і вручну». Згадує: «Було, що покладеш під водоспад кошика — після чергування маєш штук 12-13 риби по 2-3 кілограми кожна». Уже, мовляв, цього немає: «Річка замулилася, потребує поглиблення русла... Та й веснянки (весняної повені. — М.В. ) давно не було».
Черговий електрик Василь Мощанець погоджується із старшим товаришем. Одначе вказує: «Сюди, в машинну залу, стороннім вхід суворо заборонено. ГЕС — приватний об’єкт. Інструкцію таку від власника одержав».
З оцим фактом, що гідроелектростанція потрапила в чужі руки, не можуть змиритися у Мартинківцях, Турівці, Бубнівці, Немиринцях, Хоптинцях, інших селах Городоцького району. Заявляють, що то — їхня приватна власність. Одначе районна влада рішуче спростовує цю версію: була їхньою, та загула.
— Як було? Років два тому місцеві податківці раптом виявили, що Мартинковецька ГЕС буцімто безхазяйна, тобто «нічийна». І треба, вказали, продати цю станцію. З цим категорично не погодилися депутати райради. Бо станція була власністю правонаступників отих колгоспів, які її збудували й передали в оренду районній електричній мережі. РЕМ увесь цей час від листопада 1962-го року експлуатувала цю ГЕС. Однак коли нею зайнялися податківці, тут-таки відмовилася від об’єкта, — заявляє заступник голови районної ради Оксана Харкавлюк.
Аби довести податківцям, підтримуваним прокуратурою району, що це саме так, а не інак, депутати доручили їй, Оксані Харкавлюк, аби вдалася до архівних розвідок. Сумлінно виконуючи відповідальне доручення, заступник голови райради встановила документально:
— У результаті вивчення питання з’ясовано, що будівництво Мартинковецької ГЕС почалося у другій половині 1956 року й велося силами міжколгоспної ради на річці Збруч за кошти тодішніх колгоспів. Серед доказів того, що будівництво Мартинковецької ГЕС потужністю 500 кВт велося за рахунок колгоспів, що входили до міжколгоспної ради, є протоколи №3 загальних зборів колгоспу імені Калініна села Мартинківці від 3.02.1953 року і №1 від 25.01.1958 року. Знайшла в архівах і листування, що велося поміж міжколгоспною радою й міністерствами та відомствами тодішнього Радянського Союзу.
Начебто довели податківцям і райпрокуратурі, що об’єкт — не «нічийний», а кровна власність господарств — правонаступників колгоспів, які за тяжкі «трудодні» фінансували будівництво ГЕС. Хто пережив отой період у селі, той ніколи не забуде, як тоді велося.
— Потім треба було засвідчити це право власності. Виконком Курівської сільради, на території якої і Мартинківці, доручив інвентарбюро зареєструвати майно. При цьому виявив великий ентузіазм: своє повертаємо! Було офіційно засвідчено, що ТОВ «Збруч» села Курівка, ТОВ «Бубнівське» села Бубнівка, ТОВ «Мир» села Немиринці, ПСП «Дружба» села Юринці, ПОП «Надзбруччя» села Хоптинці мають свою частку в спільному майні Мартинковецької ГЕС, — продовжує Оксана Харкавлюк.
А що ж, запитується в задачі, було далі? Те, що виконком сільради не міг собі ні передбачити, ні навіть уявити. Далі ці частки хтось скупив. І для кого ж то каторжно трудилася в архівах заступник голови райради? Каже, що не сподівалася на такий поворот подій. У архівах, звісно ж, немає документів про процес купівлі-продажу об’єкта енергетики, себто про те, як домовлялися, вирішували, хто й кому вказував, що треба зробити, за скільки саме збути «нічийну» ГЕС.
— Господарства одержали виручку за свої частки і трохи розрахувалися з боргами, — радіє й за ці результати своєї праці заступник голови райради.
Іншими словами, «живих» грошей начебто ніхто не бачив, у руках не тримав. Одначе виникають певні сумніви щодо законності цієї операції з купівлі-продажу гідроелектростанції.
— На зборах пайовиків оцих господарств питання про продаж об’єкта не вирішувалося, — заявляє голова Курівської сільської ради Анатолій Заброда, задоволений тим, що, якби податківці об’єкт продали, то правонаступники колгоспів і того не одержали б.
І його, Анатолія Заброду, це питання тривожить: чи, бува, не порушено майнові права тих, за чиї гроші будувалася Мартинковецька ГЕС, і їхніх спадкоємців? Одначе в офіційних районних інстанціях воно, це питання, схоже, нікого не цікавить. Як не цікавить і те, чи безжалісна до боржників за спожитий енергоресурс районна електрична мережа сплатила орендну плату орендодавцям за довгі роки експлуатації станції...
Це вже проливає світло на характерні особливості сучасного приватизаційного процесу. Плоди цього процесу гіркі, як полин-трава. Бо ж неподалік від Мартинковець — згадувана ветераном електрифікації Іваном Гулясом Сатанівка. І там була ГЕС. Залишилися руїни. Немає й генератора, вода віднесла в безвість результат раціоналізаторської думки Івана Івановича. Там, де колись виблискувало проти сонця водосховище, бур’яни гудуть, далеко чути тлінні запахи.
З того, як швидко Мартинковецька ГЕС «перейшла» в інші руки та які людські пристрасті довкола неї киплять, можна зробити логічний висновок: гідроенергетика — прибуткова справа. Одначе звідси ж «випливає» й отакий висновок: жвавий інтерес виявляється до діючих ГЕС або тих, де ще, як кажуть у народі, не все пропало. Що ж до станції, що була в Сатанівці, то голова Городоцької райдержадміністрації Олег Смиц повідомив:
— І ця ГЕС має нового власника (назвав прізвище. — М.В. ). Та що з того, коли за один генератор треба заплатити тисяч сто гривень?..
Він погодився: «Потрібні вони, гідроелектростанції. Це ж екологічно чисте виробництво, податки, робочі місця, здоров’я річки». Одначе не впевнений, що не за горами та пора, коли власник згадає про ту свою ГЕС у Сатанівці. Узявши за гріш оте, що «погано лежить», він, як кажуть, має час. Тому Сатанівці доведеться ще дуже довго чекати на бентежне свято, пережите якогось з останніх осінніх днів року 2002-го селом Мислятин Ізяславського району. Тоді там після тривалого простою ГЕС дала перші кіловат-години. І успішно продовжує перетворювати енергію живої природи на електричну.
Були часи, коли запрягали річки — Збруч, Південний Буг, Хомору, Горинь, Ушицю, Случ, Студеницю... Одвічні трудівниці без напруги справлялися зі своїми упряжками. І була пора, коли розпрягали річки. То вдарилися у гігантоманію, то заходилися прибирати до рук буцімто безгоспне, як Мартинковецька ГЕС.
13 (нещасливе число!) малих ГЕС на території краю, в які вкладено великі гроші й багато трудового ентузіазму, здавна й віднедавна не дають країні енергоресурс. Споруджена ще у далекі довоєнні роки на річці Збруч (на заздрість братам-українцям з протилежного берега) Вочковецька ГЕС (Волочиський район) «пережила» бомбардування й окупацію, єднання двох берегів річки, одначе впала в мирний час від занепаду. Устаткування злодійня рознесла — ніхто не знає, з якого берега взялася. Така ж лиха доля спіткала споруджену в роки повоєнної відбудови народного господарства Тарнорудську ГЕС на тій-таки річці й у тому ж районі. У «мартирологу» малих гідроелектростанцій — Великокужелівська на Ушиці, Меджибізька на Південному Бузі, Кочубіївська на Жванчику, Кунівська на Вілії...
І ще є початі та забуті будівництва малих ГЕС. У Смотричі на одноіменній річці, у Воробіївці на Тернаці, у Дем’янківцях на Студениці...
Про пуск другого енергоблоку Хмельницької АЕС повідомили всі провідні інформаційні агенції світу. Ясна річ, Мартинковецька ГЕС — не ХАЕС. І навіть не ДніпроГЕС. Одначе ця й інші малі гідроелектростанції здатні збільшити експортні можливості вітчизняної енергетики, дати, за словами голови Городоцької райдержадміністрації Олега Смица, робочі місця, податки і т.ін. І, до речі, збільшити орендну плату за майнові паї тих, хто в тяжкі повоєнні роки був учасником будов, їхніх спадкоємців. Потрібна інвентаризація всіх діючих і недіючих малих ГЕС. Річки ще чекають...
