Ім’я Джеймса Мейса сьогодні має бути відомим кожному освіченому українцю. Багато в чому завдяки зусиллям головного редактора і редакції «Дня». Власне, саме Лариса Олексіївна запропонувала редагувати англомовний «День» видатному досліднику Голодомору, який виявився не потрібним на офіційних посадах спочатку в США, а потім в Україні. Саме у «Дні» вийшли знакові матеріали Джеймса Мейса, серед яких і вікопомна колонка — пропозиція щорічно вшановувати загиблих від голодоморів у пам’ятні дні встановленням свічки у вікні. У Бібліотеці «Дня»вийшли дві книги матеріалів Мейса. Щороку газета знаходить нагоду нагадати на своїх шпальтах ім’я і важливі думки цього видатного індіанця з племені черокі, який присвятив життя дослідженню нашої національної біди та її наслідків — постгеноцидності. Понад те, головним редактором «Дня» було засновано премію за громадянську позицію в журналістиці імені Джеймса Мейса, яку було вручено вже 8 разів і котра стала реальною медійною подією. «День» завжди наполягав на тому, що українці повинні виявляти дієву вдячність до тих, хто зробив свій внесок у розвиток нашої нації. Якраз про це днями писав і редактор відділу історії газети Ігор Сюндюков (див. матеріал «День» вдячності, або Дар пам’ятати добро» у № 1 від 12 січня 2016 року). Нарешті один із таких Днів вдячності настав і для Джеймса Мейса — сесія міської ради Броварів, що під Києвом, на своєму останньому засіданні 2015 року ухвалила рішення про перейменування 70 вулиць у місті, серед нових назв — і вулиця імені Джеймса Мейса.
Про те, з якими симптоматичними перипетіями відбулося це абсолютно необхідне перейменування, «Дню» розповіла його ініціаторка — старший науковий співробітник Броварського краєзнавчого музею Марія Овдієнко.
«Це була моя давня ідея — вулицю Постишева перейменувати на вулицю Мейса. Я знала цього видатного американця індіанського походження особисто. Бачилася і спілкувалася з Мейсом, коли була членом журі конкурсу української мови імені Яцика. Я його дуже шаную і чітко розумію, що ця людина зробила для України. Також добре знаю і дуже шаную газету «День». І мені здається, що це просто обов’язок українців — якомога більше робити для вшанування пам’яти Джеймса Мейса».
«Я є членом комісії з найменування і перейменування вулиць з 1989 року. Спочатку там засідали комуністи. Коли у них був перший «переляк» у 90-х роках, нам вдалося поміняти багато назв вулиць, — розповідає Марія Григорівна. — Але процес припинився у кінці 90-х років. Вони швидко оговталися і Леніна, Постишева не «здавали». Тоді пішла нова «фішка»: мовляв, це коштує дуже дорого, і нічого не можна було зробити. Проте я весь час вносила на порядок денний питання про перейменування вулиць. У ющенківський час мене підтримував ще один чоловік Володимир Опалько, нині депутат, і більше ніхто. Аж донині. А коли прийняли закон про декомунізацію, теж ніхто нічого не збирався робити. Я почала на комісії вимагати, щоб ми створили робочу групу, яка готуватиме пропозиції на виконання закону про декомунізацію. Раніше у цій комісії були одні регіонали, і це був просто жах. Але ми підготували пропозиції і обговорювали кожну поіменно у комісії. Там була справжня війна. Ступінь неграмотності багатьох був просто критичний. Люди наші «дикі», на жаль».
Проте робоча група з перейменування, до складу якої, крім Марії Овдієнко, увійшли директор місцевого краєзнавчого музею Віктор Корявий, журналіст Дмитро Карпій, а також ще двоє людей, працювала дієво. «Ми відправили свої пропозиції в Інститут національної пам’яті та Інститут історії, — каже Марія Григорівна. — Нам надійшла відповідь з подякою за грамотну роботу. Ми намагалися, щоб там були персоналії і часів Київської Русі, і козаччини, і УНР, і теперішні, місцеві реалії. Тобто підійшли по-українськи».
Надія на успішне завершення справи з’явилась лише після місцевих виборів, коли склад міської ради серйозно оновився, і у нього увійшли багато представників демократичних партій. Власне, вирішальною стала сесія 24 грудня. «Хтось із депутатів попросив надати мені слово. Я вийшла і звернулася до більшості у раді: «Мені 67 років. Більшість із вас — мої діти за віком. Я вас прошу як своїх дітей: я чекала демократичної більшості 24 роки. Проголосуйте, звільніть своїх дітей від цього ідеологічного пута. Тому що ми вже втратили перше покоління Незалежності». Я навела приклад і свого сина, якому ми в родині давали національне виховання, а у школі радянське. Син якось прийшов і сказав нам: «Хтось із вас бреше: або ви, або школа». А пізніше він сказав: «Я таки розібрався, то брехала школа». Якщо вам зараз діти такого не кажуть, це не означає, що щось подібне не відбувається в їхніх головах. Вони в школі вчать про організатора Голодомору в Україні Постишева, а живуть на вулиці Постишева або ходять по ній, так само і щодо вулиці Леніна. Це породжує двоїстість у душі дітей».
Марію Григорівну почули, і за перейменування 70 вулиць (хоча попередня пропозиція міського голови була про зміну тільки 24 назв) проголосували одноголосно, навіть депутати-«опозиціонери».
«Але ще зараз ми отримуємо погрози, що жителі вулиць будуть подавати судові позови проти цього перейменування», — каже Марія Овдієнко. «Може, ми щось і програємо, бо ж знаємо, які суди в нас, але простежимо ситуацію до кінця», — запевняє жінка. Також вона вважає, що ця ситуація стала цікавий уроком для депутатів міськради — «це приклад, як треба поводитися в раді. Я сказала тоді їм: Ви повинні між собою говорити, домовлятися, а не пропихати наперед свої партійні амбіції. І тоді досягнете результату».
Те, що у Броварах буде вулиця Джеймса, є особистою великою радістю пані Марії. «Цього разу щодо Мейса у депутатів питання навіть не виникло. Але вийшло, що не Постишева, а Гастелло перейменували на Мейса. Вулицю Постишева назвали іменем одного із загиблих АТОвців», — пояснює жінка.
«Пам’ятаю проникливі очі Джеймса Мейса. Такий добрий і щирий чоловік, який перейнявся долею іншого народу, стільки для нас зробив. Не відзначити цю людину, на мій погляд, гріх», — завершує Марія Овдієнко.
Удова Джеймса Мейса, відома українська письменниця Наталя Дзюбенко-Мейс, авторка «Дня», слідкувала за дискусією з перейменуванням у Броварах і про цю подію відгукнулася так: «Доземний уклін вам, українські патріоти славного міста Броварів. Знаю, що було важко, уявляю, який спротив потрібно було перебороти. Вистояти. Та щиро вірю, що прославлені імена українських героїв, будителів української свідомості на вулицях прекрасного міста додадуть вам снаги у його розбудові, яке віднині є моїм рідним містом, і рідним містом Джеймса Мейса. Я рада! Я щаслива! І вітаю вас і себе».
