Знаменитий американський історик економіки Джоель Мокір у книжці «Дари Афіни» висуває положення про вирішальну роль знань, які прискорили цивілізаційний розвиток світу більшою мірою, ніж усі інші соціальні й політичні фактори разом узяті. У створенні сучасної цивілізації знання, особливо науково-природничі, використовувалися з такою рішучістю й цілеспрямованістю, яких не знало жодне суспільство. У цьому й полягає унікальний «західний підхід», який породив «наш світ економічного добробуту й культури».
Учням, які підуть цього року в перший клас, у середині ХХІ століття буде за тридцять, і можна з упевненістю сказати, що вони житимуть у ХХІІ столітті. Більше того, враховуючи постійний прогрес медицини й загальної культури, вони продовжуватимуть активне життя.
Тому зараз актуалізовано питання, чого і як потрібно навчати цих дітей, аби вони знайшли гідне застосування набутим знанням і навичкам у майбутньому. Які професії і вміння затребуватиме завтрашнє суспільство, в якому нинішні школярі змогли б отримати роботу, реалізувати себе як особистості, зробити правильний вибір у непередбачуваному й усе складнішому житті? Які знання визначатимуть подальший розвиток цивілізації у вже окресленому напрямі — прогресу, комфорту, технологічних досягнень?
На ці питання неможливо відповісти буквально — адже ніхто достеменно не знає, яким буде світ за тридцять років, а тим більше наприкінці нинішнього століття. Власне, так було завжди. Але на основі філософського осмислення даних природничих і точних наук можна сформулювати постулати прикладного знання, зокрема педагогічного.
* * *
Не так давно, не пройшло і півстоліття, як у школах дітей навчали арифметичних вправ на рахівниці. Тоді ніхто не передбачав, що так швидко — за кілька десятків років — людство увійде в інформаційну епоху, світ комп’ютерів й інтернету. Але як тоді, так і зараз попит на знання не втратив свого значення. Проблема полягає в якості знання, котре зараз усе більше поступається місцем інформації, хоч інформаційне суспільство ліквідує монополію на знання.
У змісті освіти інформаційного світу належне місце відведено фундаментальному знанню, науці та інноваційним технологіям відносно людини і суспільства, проте є тенденція відмови від енциклопедизму і руху в бік соціально актуальних і практичних знань, які сьогодні потрібні в реальному житті. У той же час наука й освіта, об’єм і якість набутих знань продовжують займати рейтингові позиції в ієрархії соціальних цінностей більшості населення світу загалом і України зокрема.
Для розуміння вказаної проблеми потрібно враховувати особливу соціокультурну, геополітичну, економічну ситуацію сучасного світу, в якому активно здійснюються освітні стратегії та процес пізнання і освоєння реальності. Враховуючи вимоги сьогодення, освіті належить пріоритетне завдання виконати інтегративну місію щодо реально здійснюваних інновацій у всіх сферах соціально-культурного й економічного розвитку, об’єднавши їх у нову цілісність. А на основі результатів нововведень вибудувати осмислену програму дій із подолання мозаїчних, безсистемних, розрізнених практичних заходів та рухів. По суті, у сучасному суспільстві окреслюється принципово інша картина функціонування освіти, що мусить мати нові підходи, акценти і нюанси. Вона постає не як традиційно-підготовчий (а отже, певною мірою, допоміжний), а як провідний соціальний інститут, що цілеспрямовано впливає на всі сфери суспільного життя і перетворюється в найбільш важливу його структуру. Освіта стала каталізатором у здійсненні цивілізаційного прогресу.
Завдання освіти, її цивілізаційна місія полягає зокрема в навчанні порозуміння між людьми як умови їх інтелектуальної та моральної солідарності. А це значно важче здійснити, ніж навчити математики або тих чи інших практичних вправ. У такому контексті освіта — більше, ніж соціальний інститут. Залучаючи у простір своєї діяльності ресурси суспільства і держави, вона реалізовує традиційні та нові можливості, спрямовані на формування моралі, солідарності, людяності в умовах поглиблення невизначеності та глобалізації всіх сторін сучасного життя. Без сумніву, в сучасному глобалізованому світі тільки освіта може ефективно нейтралізувати негативні прояви суспільного життя. Долати їх потрібно послідовно, оскільки вони, окрім соціальних наслідків, призводять до відчуження людей, протиставляють їх одне одному.
Чому саме освіті належить виконати роботу щодо нейтралізації та подолання негативів, яких не зменшується в нашому житті? Насамперед тому, що обумовлений розвитком освіти науково-технічний прогрес спричинив нові проблеми, які супроводжуються (в умовах створення всеосяжної техносфери) зміною людини. Причому не завжди в бік її вдосконалення, покращення. Єдине, на що може сподіватися людство, — це на освіту, в найширшому (філософському) значенні цього слова. Головним у наші дні стає пошук людиною сенсу життя, а його віднайдення можливе лише за допомогою освіти, яка відкриває світ знань та — найважливіше — осмислення його результатів. Але здійснити це в світі інформації й візуальної культури сприйняття не так просто. Зокрема тому, що і в наш час у школах традиційно головна увага зосереджується на засвоєнні інформації. Раніше, в минулу епоху, це мало сенс і значення, оскільки інформації та її джерел було замало. І навіть наявний потік інформації був обмежений з ідеологічних, політичних, релігійних причин. Коли виникла сучасна шкільна система, де кожна дитина одержувала базові знання з основних наук, це мало величезне значення для розвитку освіти і культури суспільства в цілому.
Нині людство живе в просторі неймовірного потоку інформації. В результаті важливим показником і характеристикою сучасного освітнього процесу є значне скорочення «знаннєвого» компоненту в навчанні. Освіта повинна спрямовувати навчальний процес не на накопичення знань, а на розвиток понятійного мислення, креативних здібностей, надавати досвід із реалізації науково-дослідницьких проектів, формувати навички користування сучасними технологіями у різних сферах життєдіяльності.
Інша справа, що сьогодні немає сенсу заповнювати голови учнів окремими, розрізненими даними про основи різних наук. І в цьому плані не викликає заперечення теза давньогрецького філософа Геракліта: «Багато знання розуму не навчає». Але це не означає, що треба орієнтувати освіту на «функціональну грамотність» — вміння користуватися довідниками й електронними ресурсами, за допомогою яких завжди можна знайти потрібну інформацію. Тим більше, що інформація, особливо в мережі, далеко не завжди перевірена і достовірна. Цього замало, якщо ми хочемо навчити і виховати особистість, здатну самостійно ухвалювати рішення. Для гідного, успішного життя й діяльності потрібно вміти аналізувати, оцінювати, вибирати потрібну інформацію. А це вміння досягається на основі системного знання, зокрема з основ природничих наук і математики
Подібна точка зору цілком виправдана. Але реалізувати її лише за рахунок подачі інформації, яка в нескінченній кількості є в комп’ютері, мережі, скоріше всього, не реально. Школярі, починаючи вже з молодших класів, і так одержують її більш ніж достатньо. Тому завдання сучасної школи полягає у навчанні здатності учнів використовувати інформацію, вміти вибирати з неї найважливіше для життя, об’єднувати різні інформаційні факти у широку, об’ємну картину світу. У такій ситуації знання залишається найважливішим показником освіченості.
Інша справа, що сьогодні немає сенсу заповнювати голови учнів окремими, розрізненими даними про основи різних наук. І в цьому плані не викликає заперечення теза давньогрецького філософа Геракліта: «Багато знання розуму не навчає». Але це не означає, що треба орієнтувати освіту на «функціональну грамотність» — вміння користуватися довідниками й електронними ресурсами, за допомогою яких завжди можна знайти потрібну інформацію. Тим більше, що інформація, особливо в мережі, далеко не завжди є перевіреною і достовірною. Цього замало, якщо ми хочемо навчити і виховати особистість, здатну самостійно ухвалювати рішення. Для гідного, успішного життя й діяльності потрібно вміти аналізувати, оцінювати, вибирати потрібну інформацію. А це вміння досягається на основі системного знання, зокрема з основ природничих наук і математики.
Сучасні освітні практики мають великий набір методик і вправ, які допомагають залучити учнів і студентів до знання і розуміння, що відкриває панораму нашого життя. Зокрема, це фактори форсайту, до яких належить концепція неперервної освіти (освіта впродовж життя), створення умов для освоєння нового знання, нових інформаційних технологій і гаджетів, використання мережних форм навчання. Останнє передбачає власний вибір освітньої організації з переліку тих, що входять в обрану «мережу». Мережні форми навчання — це спільна реалізація освітньої програми декількома організаціями, що здійснюють освітню діяльність, із залученням за необхідності неосвітніх організацій, але тих, що мають потрібні для навчання ресурси. Мережна форма навчання надає можливість реалізації академічної мобільності як педагогічним працівникам, так і учнями. У тому числі за допомогою реалізації партнерських освітніх програм з іноземними, насамперед європейськими, асоціаціями університетів, шкіл, ліцеїв та іншими організаціями.
Показником сучасного освітнього процесу є реалізація переходу системи освіти, насамперед вищої, до практико-орієнтованої дуальної моделі навчання, в якому теоретична частина підготовки проходить в освітній організації, а практична — на виробництві або фірмі. Для цього потрібно застосовувати досвід соціоніки, відповідно до якого використовуються неоднакові (індивідуальні) підходи у процесі навчання. У контексті теорії соціоніки кожна людина від народження володіє певним типом психіки, який залишається незмінним упродовж усього життя. Знання психотипів учнів дозволяє створити навчальні групи, де зібрані ті, хто навчається, зі схожими властивостями мислення, емоцій і сприйняття знання та інформації. Безумовно, розробка навчальних програм з урахуванням відмінностей психотипів конкретних учнів (студентів) дозволяє істотно підвищити якість їхнього навчання.
Неординарний погляд на освіту в контексті інноваційних підходів вимагає її розгляду як похідної від спонтанної соціальної реальності наших днів, яка вимагає особистісно представленої творчості. Без становлення особистісної творчості можна говорити лише про навчання і виховання, а не освіченість, що зумовлює формування особистісного начала в учня і його особистісну самореалізацію в суспільстві. Зараз як ніколи раніше виховання освітою особистісного начала у кожного є головною умовою формування творчості, що означає застосування дитиноцентризму в навчанні. Без здатності до творчих навиків, особливо в суспільстві знань, становлення особистості є неможливим.
Творчість як процес і діяльність передбачає розуміння. У школі зосереджено значну увагу, поряд із засвоєнням інформації, на формуванні в учнів визначеного програмою набору вмінь, як, наприклад, розв’язання задач у математиці й фізиці. Як визначити, наскільки потрібними будуть завтра знання, які засвоюють у школі нині? Для цього важливо розуміти, що відбувається в соціальному житті, що нас оточує.
Нині цивілізація вражена «кризою нерозуміння». Ми все більше знаємо, проте багато чого вже не в змозі зрозуміти. Проблема полягає в тому, що ми не до кінця усвідомлюємо, не повністю розуміємо світ, що змінюється. Розуміння — це складний процес міжособистісної взаємодії у світі інформації та знання. Виділяють два типи розуміння: інтелектуальне (об’єктивне) й інтерсуб’єктивне. Інтелектуальне розуміння здійснюється через об’єктивність інформації та її пояснення. Останнє є необхідним для розуміння, але недостатнім. Продуктивне розуміння завжди інтерсуб’єктивне, оскільки передбачає пізнання людиною іншої людини. Розуміння обов’язково вимагає відкритості, толерантності та знання. Сутність сучасної освіти має полягати в тому, щоб допомогти учню піднятися на рівень розуміння світу і людини.
Як це зробити? Насамперед потрібно визначити, чого маємо навчити, знаючи нові орієнтири. Їх сутність полягає у вивченні та розкритті інших моделей і можливостей освіти. Ряд дослідників і експертів переконані, що школам необхідно переключитися на викладання «чотирьох К» — критичного мислення, комунікації, колективної роботи і креативності. Але цього можна досягти тільки на основі ґрунтовного вивчення природничих і точних наук, а також знань, накопичених у гуманітарних науках.
Для нової моделі освіти більш суттєвим є оволодіння методами осмислення і розуміння, що необхідно для забезпечення принципу продуктивності знання, виокремлення тих знань та вмінь, що стосуються конкретних життєвих ситуацій. Одночасно освіта має стати процесом вільного вибору, що потребує свого розуміння та бачення світу, його теоретичного осмислення. В такому варіанті освіта стає способом проектування учнем, хай на початковій стадії, перспектив своєї життєдіяльності.
Новий погляд на освіту та її місію дозволить подолати обмеженість, її недооцінку в суспільному розвитку. Призначення освітньої діяльності нашого століття полягає у становленні по-іншому зрозумілого індивідуально-особистісного начала в учня як соціально-відповідального суб’єкта суспільного процесу. Рішення, які він (і все молоде покоління) незабаром ухвалюватиме, формуватимуть майбутнє життя. Але ці рішення прийматимуться на основі нинішнього бачення світу. Якщо поколінню учнів, які сьогодні переступають поріг школи, бракуватиме знань для широкого розуміння світу, майбутнє життя, пише Ювалу Ною Харарі в книжці «21 урок для 21 століття», «вирішуватимуть випадковості». Для того, щоб цього уникнути, потрібно постійно адаптувати освітній процес до викликів сучасної цивілізації. Саме це і дозволить особистості, діючи мобільно, гнучко і нестандартно в постійно мінливих соціальних реаліях, долати труднощі й життєві проблеми, реалізовувати мету життя, не дозволяючи негативу та небажаному оточенню диктувати свої правила.
