«Звичайний громадянин про кордони своєї країни знає небагато. Загальне враження від проїзду через міжнародні пункти пропуску, як правило, одностороннє і не дає повного уявлення про те, який же він, офіційний рубіж рідної землі. Тим більше мало хто бачив кордон у його складному, а часом і суперечливому розвитку». Цими словами починається перший розділ — «Народжені незалежністю» — книги «Кордон учора, сьогодні, завтра: Незакінчений фоторепортаж», яка щойно побачила світ у київському видавництві «Логос».
Ця книга — своєрідний підсумок чотирирічної роботи двох Сергіїв — фотожурналіста Сергія Котельникова та військового журналіста, полковника Сергія Астахова. До речі, авторів (Сергій Котельников брав участь у фотоконкурсах «Дня» і на одному з них став володарем спеціального призу головного редактора; ім’я Сергія Астахова також напевно добре знайоме нашим читачам), однодумців та хороших друзів нашої газети. За чотири останні роки автори книги побували ледве не на кожній ділянці державного кордону. Завдяки їхнім репортажам читачі провідних газет та журналів України — в тому числі й «Дня» — дізнавалися про нелегку та неспокійну працю людей, покликаних зміцнювати національну безпеку на кордоні і забезпечувати його недоторканість. Ці матеріали й лягли в основу книги, яка вийшла за сприяння Державної прикордонної служби. Є вже й перші позитивні оцінки, зокрема, С. Котельников та С. Астахов стали лауреатами щорічної премії за кращі твори літератури та мистецтва про прикордонників «Смарагдова ліра».
Понад 1000 фотографій, доповнених ємними текстами, оповідають про те, чим живе й дихає кордон по всій його довжині (а це, до речі, майже 7000 кілометрів) — від важкодоступних районів Карпат до міжнародного аеропорту «Бориспіль»; від високогірної ділянки україно-румунського кордону до острова Коса Тузла… Про те, як прикордонники протистоять браконьєрам, контрабандистам та нелегальним мігрантам; про тендітних дівчат-курсанток Національної академії Держприкордонслужби імені Богдана Хмельницького та п’ятнадцятирічних ліцеїстів із Мукачівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою. А також про спосіб життя, традиції та звичаї мешканців прикордоння: Вилкового — містечка в гирлі Дунаю, яке називають «українською Венецією», острова Зміїний, сіл поблизу східних рубежів України тощо.
«Кордон завжди був, є і буде барометром міжнародних зв’язків, — пишеться в книзі, — а режим його охорони визначається передусім станом політичних відносин із сусідніми державами». Тому розвитку взаємовідносин України та Європейського Союзу, сусідкою якого наша країна стала — внаслідок його розширення — з 1 травня нинішнього року, присвячено окремий розділ «Кордону…» — «Прикордонна дипломатія». Йдеться в книзі і про співпрацю українських прикордонників з НАТО, яка стала тіснішою після засідання (березень 2002 року) Спільної робочої групи «Україна — НАТО» з питань оборонної реформи, де було прийнято рішення про вдосконалення прикордонного менеджменту в Україні та визначення його як складової загальної системи оборони держави. За словами керівника експертної групи НАТО з питань прикордонного менеджменту шотландця Ендрю Долана, «контекст міжнародної безпеки сьогодні стрімко змінюється, тому дуже похвально, що Україна так швидко перебудувалася і йде в ногу з часом».
«День» особливо відзначає, що цілі авторів книги «Кордон учора, сьогодні, завтра: Незакінчений фоторепортаж» співзвучні нашій щоденній, копіткій роботі зі «збирання» України. Ми прагнемо очистити від ідеологічних нальотів і донести до читачів правду про історію нашої держави та її відносин із сусідами, спонукаємо тих, кому не байдуже майбутнє країни, замислюватися про можливі шляхи та позитивні сценарії її розвитку, її роль та місце у світі. Колеги ж — напевно, вперше в новітній історії України — окреслили контури «проекту «Україна». Того самого, який завдяки нашим спільним зусиллям поступово перестає бути «incognita» і стає дедалі ближчим і зрозумілішим.
Сергій АСТАХОВ:
— Немає нічого більш непорушного, аніж кордони держави. Немає нічого більш мінливого, ніж кордони держави. Такого, на перший погляд, суперечливого висновку ми з фотокореспондентом Сергієм Котельниковим дійшли в ході чотирирічного збору матеріалу про кордони незалежної України. За останні роки рубежі нашої країни зазнали таких колосальних змін, що не розповісти про це було б непростимою помилкою.
У процесі роботи ми для себе зробили ще кілька відкриттів, — ось деякі з них. У наш час держкордони поступово перестають розділяти європейські країни і поділяти людей на «своїх» та «чужих». Вони дедалі більше тепер нагадують умовну лінію, на якій лише гостріше відчувається різниця між устроєм життя та менталітетом того чи іншого народу. Це чудово видно на прикладі останніх інтеграційних процесів у Європі.
Тим часом держкордон — це не безлике поняття. Поруч із ним живуть і працюють українці, про яких нечасто пишуть у центральній пресі, а вони по-справжньому самобутні і тому гідні уваги. У прикордонній глушині (а, як виявилося, в Україні, цьому географічному центрі Європи, вистачає й таких місць!) можна зустріти справді дивовижних людей, устрій життя яких повен своєрідного колориту і буквально просякнутий духом давно втраченої в мегаполісах романтики. Ці люди прекрасні, як і оточуюча їх природа Карпат, Волині, Придунаю, Криму, Азова та Причорномор’я.
І все-таки ми передусім намагалися без прикрас показати ті зміни, які сталися на кордонах країни останніми роками. Розповіли про кінологію та останні новації в роботі вітчизняних пунктів пропуску. Показали, хто і як охороняє морські простори України, яким чином перешкоджають браконьєрству цінних порід риби в Азовському та Чорних морях. Зняли острів Зміїний, який змінився буквально на наших очах. Розповіли про українських «амазонок» — тендітних дівчат, які обрали для себе не безтурботне студентське життя, а тягар курсантських погонів. Відкрили завісу над прикордонним спецназом — солдатами з мобільних застав та спецпідрозділів, призначених для нанесення попереджувальних та точкових ударів по оргзлочинності у прикордонні.
Незважаючи на досить широке охоплення теми, у підзаголовок книги ми винесли слова «Незакінчений фоторепортаж». Справа в тому, що, як і будь-яка серйозна проблема, тема держкордону невичерпна за фактурою та образами, які народжуються. А оскільки наш репортаж виявився незакінченим, — …його треба продовжувати! Чим ми зараз і займаємося, створюючи новітню історію державного кордону України у фотографіях.
Сергій КОТЕЛЬНИКОВ:
— Кордон — це не просто лінія на карті, це досить ємне поняття. Кордон — одна з основ незалежності нашої держави, не лише «ворота» України, але й її обличчя, її, можна сказати, візитна картка. Разом з тим кордон — це й чотирирічний малюк на гірській заставі, який грає в солдатиків на місці для заряджання та розряджання зброї… І дружина начальника застави, яка, поки чоловік знаходиться на дільниці, бере на себе командування і організовує гасіння пожежі, що раптово спалахнула... І нелегальні мігранти, які покинули свої домівки у пошуках кращого життя… І вчорашні школярки, які обрали професію прикордонника і тепер мужньо опановують військові премудрості… До речі, спілкуючись з прикордонниками, я усвідомив, що рубежі Батьківщини охороняють не «завіси» та укази, а ці люди, які кожної миті готові встати на шляху порушників. А ще зрозумів, що у цих людей немає потреби ламати голову над національною ідеєю, пошуками якої стурбовано багато українських політиків. Об’єднуюча їх ідея — це їхня робота, справа їхнього життя і честі — безпека держави, наша з вами безпека.
Для нас із Сергієм Астаховим кордон — це й тисячі кілометрів прикордонних доріг та стежок, сотні відзнятих плівок і списаних сторінок блокнотів, десятки публікацій у газетах та журналах — у тому числі й у «Дні». І все ж більша частина того, про що хотілося розповісти і що хотілося показати, осідала в архівах. Коли матеріалів зібралося досить багато, народилася ідея об’єднати їх у фотолітопис буднів та свят державного кордону — книгу документальної фотографії.
Прийнято вважати, що газетна публікація живе один день. Щоправда, газета «День» уже спростувала цю тезу виданням книг «Україна Incognita» та «Дві Русі». Сподіваємося, що й наша книга стане ще одним штрихом до портрету України початку XXI століття. Наша новітня історія, з якої не можна викреслити жодного рядка, вимагає своїх дослідників та документалістів.
