Щоб висадити в дворі свого будинку квіти, поставити лавочки або прибрати біля озера чи річки, не треба чекати, доки хтось подасть приклад. І дехто саме так і робить. Наприклад, Наталія Трохимович із Кіровоградської області разом із командою добровольців зробила все, щоб зберегти заповідну зону «Велика і мала Скала», де є озеро й ростуть червонокнижні рослини. Завдяки зусиллям Наталії тут встановлено шлагбауми, щоб заборонити в’їзд транспорту на заповідну територію, постійно проводиться прибирання території, і тепер це стало улюбленим місцем для туристів. Багаторічні зусилля Олени Христич з міста Ульянівка (Кіровоградська область) теж не пройшли даремно. Понад двадцять років жінка керує екологічним гуртком, за цей час створила в міському парку кілька екологічних стежок, де разом з учнями висаджує рідкісні види рослин. Але найбільша заслуга пані Олени — присвоєння статусу ландшафтного заказника «Скалкам», території на березі річки Балануха з великою кількістю рідкісних рослин. А Світлана Хватова з Кривого Рогу висадила в дворі свого будинку сквер з 500 дерев, який визнано найкрасивішим зеленим куточком міста.
Імена цих жінок згадані не випадково. Саме вони стали переможцями Міжнародного конкурсу екологічних проектів «Земля жінок», який проводить Фонд Yves Rosher в Україні. Уже вісім років поспіль у 15 країнах Європи фонд шукає ініціативних леді, які самотужки роблять щось для покращання стану довкілля. Україна брала участь у цьому конкурсі вперше. З однією із переможниць — Світланою ХВАТОВОЮ — спілкувався «День».
— Світлано, розкажіть, чому ви взялися за таку не зовсім жіночу роботу, як створення скверу?
— Усе почалося з того, що ми з родиною переїхали в новий район, який нагадував пустир. Дім стояв тут, наче в мертвій зоні. Коли кругом росте одна амброзія, ніде немає жодної квіточки чи деревця, хочеться якогось позитиву. Тому спочатку я позбавилася від амброзії, потім разом із чоловіком висадили перші 40 дерев. Щороку ми висаджували близько 100 саджанців, і тепер це сквер з 500 дерев. Він уже має офіційний статус і визнаний місцем відпочинку мешканцями мого району.
— І все це ви робили самостійно, без сторонньої допомоги?
— Дерева і сквер — це все моя робота, а потім до мене почали підключатися працівники ЖЕКу. У листопаді того року мені вдалося створити п’ять великих клумб, каміння для них дали приватні підприємці. Ми з чоловіком разом розклали їх довкола клумб, навесні буду висаджувати там квіткові рослини. Протягом трьох років ми робили все з чоловіком удвох, а зараз, коли про наш сквер знає усе місто, до речі, цього року він був визнаний місцевою владою найкрасивішою місциною Кривого Рогу, є люди, які хочуть допомогти. Уже є добровольці, які хочуть зробити фонтан у цьому сквері. У мене в дворі стоїть близько 50 дерев’яних фігурок. Це все повалені дерева, яким я даю друге життя, вирізаючи з них казкових персонажів. Цього літа мені вдалося зробити в дворі маленький фонтан.
— Сил на все це пішло, мабуть, багато, а ви часом не рахували, скільки коштів уже вклали в проект?
— У нашому районі за три-чотири кілометри від дому є старі посадки. Від великого дерева на відстані одного-двох метрів ростуть молоді пагони, які мають іти під зруб, а ми їх викопуємо для скверу. Дещо й купували, наприклад, саджанці берези, горобини, але не більше 10—15 штук за сезон. А решта, наприклад, фарба, ті ж лавочки, — це все знаходимо просто в дворі. Коли люди роблять ремонти, викидають багато речей, ми все це збираємо й майструємо з них. Тобто грошей це не вимагало. А так витрачаємо кошти на бензин, насіння квітів, які я збираю по всьому місту протягом літа.
— Як ви все встигаєте, адже треба час і на родину, і на роботу, чи у вас є помічники?
— У мене є однодумці, які допомагають мені добрим словом. Є дівчинка, яка допомагає висаджувати та доглядати квіти. Та навіть ті ж добрі слова — це величезне джерело енергії. Здається, що сил уже немає, а підійшов хтось і сказав — спасибі тобі за красу, і відкривається нове дихання для роботи. Влітку, коли ми поливаємо сквер та клумби, діти тут найперші помічники. Знаєте, спальний район — це відчуття однієї великої родини. Дорослі більш стримані, вони соромляться проявити свої бажання, але в принципі душею вони зі мною всі.
— Якою була реакція сусідів та знайомих на вашу екологічну ініціативу?
— Звісно, люди дуже вдячні. Я, коли виходжу працювати в сквер, чую так багато добрих слів, що, мабуть, ніхто не чув стільки за все життя. І відразу відчувається, коли слово кажуть просто для галочки, а коли — по-щирому. І тоді хочеться ці слова відпрацювати. Ти розумієш, що на тобі лежить велика відповідальність, і раз ти почав це робити — закінчувати не можна. А роботі в сквері немає кінця-краю: одні дерева треба міняти, інші — не прижилися, слід знайти їм заміну, і так, щоб не порушувався малюнок.
— Більшість із того, що ми чуємо про Кривий Ріг, — це те, що місто екологічно забруднене. Як, на вашу думку, можна покращити ситуацію?
— На щастя, у місті є багато таких людей, як я. Я знаю одного чоловіка, який займається посадкою дерев і закликає до цього інших. Цієї весни він висадив більше 500 дерев, їх дав безкоштовно ботанічний сад. Висаджувати саджанці вийшли звичайні люди, просто хтось один кинув клич, а його почули десятки. А людей, які хочуть зробити місто красивим, — дуже багато. Треба допомогти їм повірити, що їхня праця необхідна для навколишнього середовища. І мій приклад дав поштовх для багатьох. Взяти ті ж самі дерев’яні фігурки, які з’явилися у мене в дворі. На нашому місцевому телеканалі показали, як просто можна прикрасити двір, не вкладаючи коштів, і згодом я побачила, як у багатьох дворах почали з’являтися подібні фігурки. Головне — показати, як можна своїми руками змінити двір, вулицю, і люди обов’язково це підхоплять. У своєму місті я бачу, що це дійсно так.
— Зізнайтеся, Світлано, для чого це вам, хіба немає інших клопотів?
— Я щаслива від того, що можу цим займатися. Не знаю, для чого це мені, це просто приносить радість. У мене троє дітей, і я бачу, як вони гордяться тим, що мені допомагають. Скільки було цікавих моментів у житті, але нічого не приносило такої піднесеності, як створення скверу. Частина грошей, яку я виграла в конкурсі, піде на сквер і фонтан (Світлана посіла друге місце, грошова премія — три тисячі євро. — Авт. ). Зима цього року була складна, тому треба багато чого реставрувати, я маю на увазі не дерева, а лавочки, фігурки, ліхтарі. Іще хочу купити цікаві й незвичайні види рослин для клумб, а вони теж коштують немало.
Мала батьківщина для кожної людини починається з того, що вона бачить із свого вікна. Особливо дитина. Якщо вона бачить красивий двір, то, будучи дорослим, вона зробить усе, щоб створити красивий куточок навколо себе. Якщо кожен хоча б зі свого двору почне щось робити, він переросте в сквер, потім — у парк і так далі. Тільки всі разом ми зможемо зробити нашу країну кращою, але починати треба з власного під’їзду та двору. Кажуть, що у нас на вулицях багато сміття, так і урн мало. Як тільки ми поставили на нашій вулиці сміттєві баки, відразу стало чисто. Тому починати треба з елементарного, коли людина бачитиме чисті сквери, парки, у неї рука не підніметься кинути папірець на землю, вона зрозуміє, що в це вкладена чиясь праця. Тому головне — не лишатися байдужим.
