Нещодавно Президент України оголосив, що до кінця 2008 року в державі з’явиться стратегія розвитку туризму: внутрішнього та «зеленого», до того ж, поточний рік оголошено Роком туризму та курортів. Наразі ж зелений, або сільський туризм розвивається лише завдяки ентузіазму селян-підприємців: в Україні нині немає ні відповідного закону, ні пільгових кредитів від державних чи комерційних фінансових установ. Натомість у країнах Європи зелений туризм всіляко підтримується та заохочується владою, що допомагає боротися з бідністю на селі.
Наразі в Україні зеленим туризмом займається понад 600 сільських господарів. Єдиний регіон, де туризм розвивається за підтримки обласної ради, — Рівненська область (до 2010 року з обласного бюджету виділять понад 1,5 мільйона гривень), на відміну, наприклад, від Богуславщини, що в Київській області, де сільський туризм навіть визначено основним напрямом розвитку району.
ЗАПРОШУЄ КРАЙ ЯРОСЛАВА МУДРОГО
Започаткувати власну справу не так просто, як здається на перший погляд. Окрім пошуків потенційних клієнтів, господарям «зелених» садиб треба вирішити проблеми з ремонтом будинку, облаштувати двір, проводити постійні закупки продуктів харчування — усе це вимагає значних витрат. Як розповів «Дню» власник однієї з «зелених» садиб Павло Кравченко, він уже витратив на ремонт кімнат майже 15 тисяч гривень. У планах — зробити у дворі нові кам’яні доріжки та поставити лави для відпочинку. Господар давно на «ти» із столярною справою: крім лав, стільців, віконних рам, майструє з дерева ще й клітки для кролів, яких у нього не один десяток — справжня міні-ферма (до речі, господиня може приготувати з кролячого м’яса усе, чого душа бажає: перші та другі страви, вареники, пельмені, паштети).
Оскільки найголовніша принада Богуславщини — річка Рось, більшість «зелених» садиб розташовані на її березі. Але щоб привабити туристів, самої річки замало — потрібно створити комфортабельні умови для проживання. Це добре розуміє Олександр Шокур, власник іще однієї «зеленої» садиби. Пропрацювавши п’ять років в одній з туристичних фірм Києва, пан Олександр знає: аби набрати обертів, треба від чогось відштовхнутися. Поки що господар заманює до себе туристів ірисами — квітами, відомими у народі, як «півники». У господі пана Шокура їх налічується понад 60 видів (він збирав ці квіти у різних куточках міста та району, а щоб пам’ятати про їхню красу протягом усього року, фотографує кожну квітку).
Проблеми з фінансуванням добре знайомі власниці садиби «Розрада» Людмилі Шевченко. За два роки в неї побувало кілька десятків відвідувачів. Для того, щоб вони стали постійними клієнтами, пані Людмила йде на маленьку хитрість — підкуповує їх смачними стравами.
— Щоб мати прибуток та власних клієнтів, доводиться йти на певні жертви, — розповідає пані Людмила. — І хоча куховарство ніколи не було для мене тягарем, та прийом гостей — дуже витратна справа. На щастя, більшість туристів приїжджає сюди тільки для того, щоб відпочити душею і тілом, а харчування для них — не найголовніше. Якщо хтось все-таки захоче розважитися, до їхніх послуг — екскурсії по місту. А подивитися у нас є на що: музей народно-прикладного мистецтва, музей Івана Сошенка, відомого художника, який допоміг викупити Тараса Шевченка з кріпацтва, пам’ятник легендарній Марусі Богуславці. Взагалі Богуслав має багату історію, адже місту нещодавно виповнилося 957 років, до речі, заснував його Ярослав Мудрий. У свій час у Богуславі перебував Шолом Алейхем, а також відомий український живописець та гравер Олімпій Галик.
Щоб туристам не було сумно, дехто із власників «зелених» садиб готовий влаштувати навіть міні-концерти (у цьому «Дню» зізналися Людмила Хоменко та Ніна Вдовиченко, їхнім вокальним даним заздрить чимало богуславчан. — І.Ф. ). Напевно, це єдина послуга, яку господарі можуть організувати без додаткових витрат.
КРЕДИТУВАННЯ — ПРОБЛЕМА № 1
Найбільша турбота тих, хто займається зеленим туризмом, — відсутність спеціальних кредитів. Наразі жодна фінансова установа України не має системи кредитування, спрямованої на сільський туризм. Тому багато господарів «зелених» садиб намагаються скористатися іншими спеціалізованими програмами, одна з яких — «Сільський дім» (фінансується з державного бюджету), що орієнтована здебільшого на будівництво житла.
— Програма «Сільський дім» діє практично в кожній області України і керується облдержадміністраціями, — розповів голова комісії з екологічного маркування садиб Володимир Триліс. — Отримати кредит тут дуже складно, бо, приміром, на одну область може бути виділено всього 10 кредитів, а охочих його отримати значно більше, тож таке число — це лише капля в морі. До речі, й суми цих кредитів незначні. Так, на одну область виділяється приблизно 200 тисяч гривень.
Проте сільські підприємці шукають й інші виходи: наприклад, одна з власниць «зелених» садиб Ніна Нестерова отримала кредит від Фонду підтримки села.
— Фонд надає кредити на досить вигідних умовах, — розповідає Ніна Нестерова. — Я отримала кредит під 3% у розмірі 40 тисяч гривень на десять років. Але проблема в тому, що взяти його можуть тільки жителі сільської місцевості, які не досягли пенсійного віку. У цьому плані мені пощастило, але щоб вирішити усі проблеми, цих грошей замало. Вже нині я витратила 30 тисяч гривень лише для того, щоб збудувати санітарний вузол, а у планах ще ремонт будинку.
АЗБУКА ВВІЧЛИВОГО ГОСПОДАРЯ
Перш ніж займатися цим видом підприємництва, кожен із власників садиб неодмінно проходить курси підготовки. Як пояснює головний спеціаліст районного відділу культури і туризму Тетяна Щербініна, звичайним людям, які вирішили займатися сільським туризмом, треба отримати багато інформації. Рік тому для господарів діючих садиб був проведений спеціальний тренінг.
— Оскільки господарі не готові самостійно оплачувати курси підготовки, вони відбулися у рамках екологічної програми щодо збереження річкових ресурсів, яку організувала Спілка сприяння сільському зеленому туризму, — продовжила пані Тетяна. — Основне — дати людям необхідну інформацію: як приймати туристів, організувати їм дозвілля, облаштувати свої садиби якомога комфортніше — одним словом, разом iз фахівцями учасники тренінгу вивчають своєрідну азбуку ввічливого господаря. Також вони ознайомлюються зі світовими стандартами та нормами обслуговування туристів. Під час тренінгів фахівці Спілки розповідають також про механізми ціноутворення, які існують на українському ринку. За словами Володимира Триліса, ціни багато в чому залежать від рівня послуг, умов проживання, при цьому звертається увага на сервіс, ставлення господарів до гостей, стан довкілля, чистоту у дворі, навіть на якість меблів. Тому вартість проживання у «зеленій» садибі — це результат комплексної оцінки кількох експертів.
Незабаром усі «зелені» садиби пройдуть сертифікацію: щоб туристам було зрозуміло, за що саме вони платять і чому проживання в одній садибі коштує 30 гривень, а в іншій — 150. Іншими словами, експерти порівняють якість обслуговування усіх садиб і видадуть їм «зелені зірочки» (щось схоже на маркування готелів). Така система дозволить клієнтам зрозуміти із реклами, за що саме вони платитимуть. Таким чином на Рік туризму та курортів в Україні покладають великі надії не тільки власники «зелених» садиб, а й самі відпочивальники.
КОМЕНТАР
Андрій ЧЕНІН, начальник управління розвитку туризму та курортів Державної служби туризму та курортів України:
— У 2006 році Кабінет Міністрів України видав розпорядження про «Затвердження плану заходів щодо державної підтримки розвитку сільського туризму на 2006—2010 роки». Щороку з державного бюджету виділяється певна сума коштів на проведення заходів, що сприяють розвитку сільського зеленого туризму (це організація прес-турів, конференцій, тренінгів та навчальних семінарів для тих, хто хоче займатися сільським туризмом), а також на проведення рекламних акцій. Саме на виконання цього плану й виділяються державні кошти. Так, на 2008 рік передбачено 200—300 тисяч гривень. Нині розробляється державний національний стандарт щодо розвитку сільського туризму, правила, які зобов’язуватимуть власників «зелених» садиб звітувати перед місцевими органами влади про кількість відвідувачів. Наразі нам відомо, що сільським туризмом в Україні займається 500—700 громадян. Це дуже мало, за нашими даними, у перспективі може бути використано понад один мільйон будинків. Поки що сільський туризм розвивається у двох напрямах — як додатковий підробіток, коли людина займається фермерством чи іншим видом діяльності на селі й водночас кілька кімнат свого будинку здає в оренду; і як основне заняття. Щодо пільгового кредитування, то поки що в Україні цього немає. Ті, хто займається туризмом на селі, можуть отримати кредит відповідно до спеціальної програми Міністерства аграрної політики — на реконструкцію будинку, або від Центру зайнятості, який може видати відразу річну суму на започаткування власної справи.
