Приорілля — один із наймальовничіших куточків Дніпропетровщини. У заплаві цієї притоки Дніпра досі стоять густі ліси і майже незаймана природа. На берегах річки стоять старовинні козацькі села, які зберегли свій неповторний колорит. Тут мешкають нащадки переселенців з півдня Полтавської області, зберігаються традиційні народні промисли, а в мові селян часто чується м’який полтавський звук «ль». Береги Орелі покриті історичними пам’ятками — стародавніми курганами, залишками фортець і земляними валами. Фахівці вважають, що в наші дні Приорілля може стати справжньою «Меккою» для прихильників сільського і зеленого туризму. А місцева влада всерйоз подумує про те, щоб відкрити тут спеціальний курорт, адже для цього є всі необхідні умови.
За словами виконуючого обов’язки голови Царичанської райдержадміністрації Юрія Кисличного, біля Орелі росте близько 3 тисяч гектарів заплавних лісів. Ще за радянських часів тут розташовувалося 11 таборів відпочинку для дітей і дорослих. Район славиться мінеральною лікувальною водою, яка продається в усій Україні. Царичанка зручно розташована на трасі, яка сполучає два обласних центри — Дніпропетровськ і Полтаву. Як і сусідні райони, Царичанський має прекрасні чорноземи і розвинуте сільське господарство — тут взагалі немає необробленої орної землі. Всі підприємства, пов’язані з переробкою сільгосппродукції працюють стабільно. Тому, незважаючи на економічну кризу, не закрито жоден соціальний об’єкт.
Добрі природні умови доповнюються глибокими культурними традиціями та народними ремеслами. Мешканці місцевих сіл сторіччями займалися вишивкою, художнім розписом, гончарною справою, лозоплетінням та іншими промислами. Справжніми перлинами архітектури є храми, які збереглися з козацьких часів. В одному з сіл місцеві козаки навіть почали зводити власну Січ — із розрахунком на залучення туристів.
— Майже всі в Україні знають знаменитий петриківський розпис, — говорить голова Царичанської районної ради Володимир Стежко. — Але мало хто пам’ятає, що ще двадцять років тому нинішній Петриківський район входив до нашого району й ми були єдиним цілим, оскільки в нас спільне коріння. На Полтавщині щорічно відзначають відкриття Сорочинського ярмарку, а ми почали проводити «Свято полуниць», оскільки в Приоріллі традиційно вирощують чудові полуниці. А ще в нашому краї печуть чудові українські бублики, які продають на ярмарках. У Полтаві, як відомо, поставили пам’ятник галушці, а ми біля траси поставимо пам’ятник бублику.
Жарти жартами, але в Царичанському районі всерйоз займаються розвитком сільського та зеленого туризму. Як говорить заступник начальника управління культури та туризму Дніпропетровської облдержадміністрації Петро Кармазін, Дніпропетровщина — це не лише чавун, руда чи сталь, але й гарна природа. Кожний сільський район має свої визначні пам’ятки, а Приорілля особливо. Він вважає, що згодом там можна буде відпочити не гірше, ніж у Туреччині чи Єгипті. Для цього в області було прийнято першу в Україні програму з розвитку туризму, яку розраховано до 2012 року. Розвивати сільський і зелений туризм на Дніпропетровщині почали лише три роки тому. Зараз туристичні маршрути прокладено майже в кожному районі. Місцевими підприємцями було створено 27 сільських садиб, а кількість відпочивальників обчислюється вже не десятками, а сотнями людей.
— Цього року не вистачало місць для розміщення бажаючих відпочити в сільській місцевості, — говорить директор обласного Центру розвитку сільського і зеленого туризму Лариса Філінова. — Можливо, позначилася економічна криза, оскільки відпочинок на морі став багато кому не по кишені, проте, люди все більше дізнаються, що відпочити можна й у сільській глибинці. Основну ставку ми робимо на невеликі садиби, спроможні прийняти до десяти осіб, оскільки їх відкриття пов’язане з набагато меншою бюрократичною тяганиною. Адже в українському законодавстві досі не відрегульовано багато які питання. Вимоги до підприємців залежать від того, який контингент туристів вони приймають — сімейних людей, групу віруючих чи іноземних туристів. Але в садибі обов’язково повинен бути певний набір побутових вигод, триразове харчування зі страв української національної кухні та живність на подвір’ї — кінь чи корова. Туристів також приваблюють майстер-класи з різних ремесел — вишивка, гончарне чи ковальське ремесло, художній розпис, випічка хліба чи навіть приготування борщу.
Не відкладаючи справу на безрік, керівники Царичанського району пропонують оглянути одну з таких сільських садиб, розташовану в селі Рудька. Її господар Микола Тягнирядно — молодий підприємець і справжній нащадок запорізьких козаків. Загорілий, двометрового зросту, в красивій вишиванці з «царичанським» візерунком. Першу садибу він обладнав два роки тому, купивши в селі безгосподарну хату. «Звичайно, довелося вкласти тисяч 10—15 гривень, — розповідає він. — Потрібно було все відремонтувати, пофарбувати, побілити, підновити дах з очерету, створити житлові умови. За останній рік сюди приїжджало близько 50 осіб. За добу такий відпочинок коштує 50—100 гривень на людину, в залежності від кількості гостей. Харчування обходиться 25 гривень. Готуємо юшку, борщ, вареники, галушки та інші українські народні страви. У хаті також усе витримано в дусі національного колориту, аж до рушників, чавунних прасок, старовинних самоварів та іншого начиння. Багато що збирав у сусідніх селах для краси, щоб туристи відчули, що таке традиційний український побут».
Окрім застілля їм пропонується цілий ряд розваг, наприклад, риболовля чи поїздка на конях з екскурсією на укріплення та земляні вали Української лінії. Зваживши всі «за» і «проти», Микола Тягнирядно вирішив купити ще дві хати. Він вважає, що це справа перспективна, хоч і вимагає чималих клопотів.
На шляху розвитку зеленого туризму стоїть не одна проблема. В останні роки спостерігається швидке обміління Орелі. Ріка, яка дає життя всьому району, поступово замулюється й заростає очеретом. Почалася ця біда з будівництва каналу «Дніпро-Донбас», через що було змінено русло ріки та її приток. Мальовничі береги Орелі, її рибні та мисливські угіддя вподобали «нові українці». Є й ще одна проблема, яка загрожує екології Приорілля, — будівництво швидкісної магістралі, яке може поглинути десятки гектарів лісів і луків, а також зрізати частину гори Калитви. У мешканців Царичанського району давно визрів план, спроможний захистити унікальну красу краю, — створити на території Приорілля Національний парк загальною площею 8 тисяч гектарів.
