Великий сусід сам уже начебто в цю гру награвся, тепер ось по-сусідському (чолом б'ємо — дякуємо, значить!) і з нами вирішив поділитися. А щоб нам, братам меншим, особливо не напружуватися (знов-таки, для нашого загального блага), то й правила цієї екстремальної «розваги» до краю спростили: і курок зведено, і патрон вставлено, і барабан револьверний у потрібне положення виставлено. Так що, не бійся, народе, дави на спускового гачка — сценарій створено за канонами класичної драми: те, що в першому акті висить, в останньому — стріляє. Що, втім, сусідонько переконливо в черговий раз і продемонстрував.
Щоправда, у нас можна те ж саме, але по-тихому, без вибухів і стрілянини. Результативні досліди на окремих ділянках ввіреної території гарантують чистоту експерименту загалом протягом наступного «випробувального» строку: «...минуло п'ять років. Знали б Ви, якими стали вони для нас. Та, як переконались ми, Вас це взагалі не цікавить. Скільки разів побували Ви за цей час на Новгород-сіверщині, але в Грем'яч так більше і не заглянули. Забули, чи може боялись, подивитись нам в очі. Тому й вирішили нагадати Вам про себе і про той «оазіс добробуту і щастя», який Ви створили разом із своїми підлеглими в колишньому райцентрі», — пишуть у Відкритому листі до свого земляка — Президента України Л.Д.Кучми мешканці села Грем'яч Новгород-Сіверського району, що на Чернігівщині.
Копію листа мені вручили в Грем'ячі, куди я приїхав через три місяці, що минули після зйомки останнього (як виявилося!) матеріалу для телевізійного циклу «Відкрита зона» («Відкритій зоні» закрили ефір» — «День», 03.09.99 р.). Їхав до Грем'яча, щиро непокоячись про долю героїв програми, які зважилися в червні сказати правду перед телекамерою: про знищені цегляний завод, Будинок побуту, пекарню; фактично не працюючу лікарню; дитячий будинок-інтернат, що знаходиться під загрозою закриття; давно занедбані чорноземи — нічим сіяти і збирати врожай! «Могли б ми ще багато розповідати про обіцяний Вами «добробут». Тільки навіщо? Хіба не вся Україна сьогодні перетворюється в руїни і пустку? І хто довів її до цього? І вибачайте вже нас, Леоніде Даниловичу, за нашу селянську відвертість, але все це на Вашій совісті».
На щастя, побоювання мої не справдилися, а до голосів героїв телепрограми приєдналися голоси односельчан:
«Ми багато чого навчились за ці п'ять років. І ніколи більше не повторимо своїх помилок. Тому й попереджаємо Вас, Леоніде Даниловичу, що голосувати за Вас грем'ячани не будуть.
І ми просимо Вас, Леоніде Даниловичу, якщо зберегли ще хоч краплину совісті і честі, зніміть свою кандидатуру, не нагнітайте своїм передвиборним свавіллям і без того напруженої економічної і соціальної обстановки в країні. Не соромте земляків своїх. Люди не забудуть такого благородного Вашого вчинку і будуть тільки вдячні Вам за нього».
P.S. Автор із щирим задоволенням свідчить, що 148 грем'ячан, які підписали Відкритого листа до Л.Кучми, не розігруватимуть суїцидні фантазії заїжджих постановників, і дуже сподівається, що до 31 жовтня 1999 р. у більшості співвітчизників спрацює інстинкт самозбереження!
