Зараз вже важко сказати, через що почалася ця чехарда з пам’ятниками Висоцькому і розігралася «монументальна» вистава з назвою «Жеглов проти Гамлета». Які б аргументи не наводили представники міської влади, вони не виглядають досить вагомими для того, щоб демонтувати один пам’ятник Висоцькому, а на його місці поставити інший. Тих, хто бачив руїни постаменту, це видовище просто приголомшило. Містом з рук в руки передавалися рядки з вірша місцевого поета — «Стихи на «смерть» памятника Владимиру Высоцкому в Мариуполе»:
Как гордились мы профилем медным,
Шпагой, занавесом, гривой коня,
Эпитафии слогом столь метким,
Что сердца свои дарим любя.
Но бездушною крана стрелою
Скрытно убран скульптурный портрет,
И глядит на крушенье с тоскою
Его автор — Ефим Харабет.
Юхим Вікторович Харабет — заслужений діяч мистецтв України, автор першої в країні президентської нагороди. Його художні медалі було відзначено на виставках медальєрного мистецтва за кордоном. Восени минулого року роботу митця «Любов через роки й відстані», створену за мотивами пісні Висоцького «Ноль семь», було відзначено почесною нагородою — медаллю на конгресі Всесвітньої федерації медальєрного мистецтва в Парижі.
І ось, уявіть собі, в УКБ замість того, щоб знайти документи, зателефонували авторові й запитали: «Як демонтувати ваш пам’ятник?» Все це сумні діла та слова. Перед дійством «Жеглов проти Гамлета» на сторінках місцевих газет проводилися опитування громадської думки. Респонденти були одностайними — не можна демонтувати пам’ятний знак роботи Ю. Харабета, а треба знайти відповідне місце для встановлення скульптури роботи Ігоря Жигуліна. Маріупольці пропонували свої варіанти. Але ніхто до їхньої думки, на жаль, не прислухався... Відповідаючи на запитання журналістів про долю пам’ятника Висоцькому роботи Ю. Харабета, міський голова Маріуполя Юрій Хотлубей сказав: «Ми плануємо разом із фахівцями підібрати хороше місце, саме в театрі, для того, щоб установити це погруддя. Роль Гамлета — чисто театральна роль, і я гадаю, що погруддя буде окрасою цього театру. А що стосується ідеї пам’ятника Володимирові Висоцькому в ролі Гліба Жеглова, то вона є зрозумілою: це дуже популярна роль, яка викликала великий інтерес».
І все ж, мабуть, так і залишиться таємницею за сьома печатками, чому Гамлет «впишеться» в нашому театрі чи біля його будівлі, а Жеглов так і «не вписався» біля якого-небудь кінотеатру. Попри те, що це одна з кращих кіноролей В. Висоцького. Внаслідок суб’єктивного сприймання, чоловік у чорній шкуратянці з пістолетом у руці, що стоїть біля пошти й телеграфу, — це вже не театральний і не кіногерой, а скоріше певний історичний символ. Яскрава вивіска над вітриною «твій стиль» плюс той же суб’єктивізм сприймання перетворюють лаковану блискучу фігуру на манекен, який демонструє стиль одягу «от кутюр». На другий день після відкриття пам’ятника сніг, що випав, укрив п’єдестал і таблички з написами. Перехожі зупинялися біля скульптури, дехто цікавився: «А хто це?» Одна дівчина чомусь спитала: «Це що, крутий?» Кого вона мала на увазі, невідомо, але їй негайно пояснили, що це новий пам’ятник Висоцькому в ролі Жеглова. «А куди поділи старий?» — підключилася до розмови інша перехожа. Це питання викликало ланцюгову реакцію обурення діями влади, розповідями про зруйнований п’єдестал старого пам’ятника і довгим переліком місць, де можна було б установити скульптуру Жеглова, починаючи від парків і скверів та закінчуючи будівлями управління МВС і СБУ. Кому беззастережно сподобався новий пам’ятник, так це хлопчакам. Вони сперечалися, чи справжній пістолет, чи ні, і навперебій намагалися визначити це навпомацки. А ось що сподобалося всім без винятку, так це напис на табличці біля постаменту: «Современники, / Окажите честь, / Зачеркните «был», / Напишите «есть».
