Коли українські телеканали показували море вогню над лісами Австралії або Каліфорнії, думалося, добре, що нас це обходить... Не обминуло. Нещодавно великі пожежі знищили 1200 га лісів у Луганській області, де й так їх обмаль. На пам’яті — загибель у вогні торік великих соснових масивів на Херсонщині (досі не названі винуватці того лиха). У кінці квітня й на початку травня нинішнього року великі лісові та торф’яні пожежі майже одночасно палали в кількох місцях на півночі Житомирської області — на території майже в 900 га. Найбільше постраждав Поліський державний заповідник, який є природною перлиною України й де вогонь охопив 550 га.
ЧОМУ ГОРЯТЬ ЗАПОВІДНИКИ?
Загибель заповідних лісів взагалі є екстраординарним випадком, бо йдеться про зони, які підлягають найбільш ретельному захисту. Утім, на цю проблему існують і інші точки зору. Начальник Головного управління МНС в області полковник цивільного захисту Ігор Нікітчук сказав «Дню», що пожежа в заповіднику була найбільшою з тих, які доводилось гасити рятувальникам Житомирщини за всю історію їхньої роботи. Розпочавшись як низова, вона дуже скоро перекинулась на верхівки дерев, по яких сильні пориви вітру розносили вогонь у різних напрямках. Крім протипожежних формувань лісгоспів, були задіяні рятувальні підрозділи з навколишніх райцентрів і навіть Рівненської області (до 169-ти пожежників і 25 одиниць техніки, а ще гелікоптер МІ-8 Ніжинського спецзагону МНС з водозливним обладнанням). Від вогню довелось рятувати й село Копище: як сказала його жителька Катерина Скрит, якби не пожежники, село б згоріло. Приборкати полум’я вдалося лише за кілька днів. Як зазначив І.Нікітчук, свою роль в цьому міг зіграти людський чинник.
...Після закінчення основної протипожежної операції великі лісові ділянки лісу в районі Копища й Поліського заповідника представляли собою гнітючу картину: чорна, як вугіль, земля, обгорілі стовбури дерев, а руді крони сосен нагадали автору накриту радіацією смугу лісу під Чорнобильською АЕС влітку 1986 року.
Директор заповідника Сергій Жила виклав своє бачення проблем, пов’язаних із лісовими пожежами й загалом з функціонуванням заповідних зон. Із його слів, остання пожежа виникла тому, що на подібній території, яка належала Копищанській сільраді, тлів торф’яник. Землям, які не використовуються в сільськогосподарському обігу, переконаний директор, слід повернути природні функції й відновити там болота. Крім того, якщо в лісі довгий час не ведеться господарська діяльність, немає пожеж, там накопичується велика кількість паливного матеріалу, внаслідок чого різко зростає ймовірність виникнення великих неконтрольованих пожеж. Тому необхідно, зокрема, за прикладом Канади, де застосовуються подібні методи, приблизно раз на десять років проводити в лісах контрольовані підпали.
З 20 тис. га території Поліського заповідника чотири тис. га, тобто 20%, відноситься до зон абсолютної заповідності. Але утримувати їх в такому режимі недоцільно, оскільки туди не можна вводити техніку для охорони лісів від пожеж, а гущина деревостану не дозволяє розгорнути протипожежні засоби при великому вогні. Однак із цього приводу природоохоронна прокуратура та Державна екологічна інспекція мають претензії, з якими не можна погодитись.
ДУМКА ПРАВООХОРОНЦІВ
Позицію правоохоронців Житомирський міжрайонний природоохоронний прокурор Сергій Кока пояснив для «Дня» такими резонами. При перевірках дотримання вимог законодавства, які восени минулого року проводились прокуратурою спільно з працівниками Державної екологічної інспекції в області, було виявлено, що Положення про Поліський природний заповідник і проект організації його території та охорони природних комплексів, розроблений Українським державним проектним лiсовпорядним виробничим об’еднанням «Укрдержлiспроект» (знаходиться в Ірпені), не в повній мірі відповідають вимогам закону. Зокрема, статті 16 закону «Про природний заповідний фонд України», в якій зазначається, що будь-які рубки на території заповіднику заборонені. Але в згаданому положенні були передбачені рубки догляду за лісом. Отже з року в рік їхня кількість збільшувалась — у 2005 році вони охоплювали площу 140 га, в 2006 році площа була збільшена до 268 га, в 2007 році — до 298 га. Загальна маса зрубаної деревини в 2005 році складала 5 тис. 147 куб. м., у 2006-му — 5 тис. 773 куб. м, у 2007 році — 8 тис. 364 куб м. Заповідник продавав дрова, пиловник, будівельний ліс, техсировина на суми від кількох тисяч до десятків тисяч гривень.
Крім цього, згідно зі згаданим проектом, виділялися ділянки абсолютної заповідності, де забороняються будь-які рубки й будь-яке втручання в екосистему — туди не можна їздити, на цих ділянках не можна косити сіно, або рубати дерева. Але там теж проводились рубки. Спеціалісти екологічної інспекції дійшли висновку, що це турбує тварин в заповіднику, а відтак є однією з причин зменшення в заповіднику кількості диких тварин — лосів, кабанів, косуль та інших.
Перевірки, які проводились Житомирським обласним управлінням лісового та мисливського господарства (цій державній структурі підпорядкований заповідник. — В.К.), спрямовувались не на дотримання там природозаповідного законодавства — до заповіднику ставились як до простого лісгоспу. Можна зрозуміти, каже прокурор, керівників заповідника — потрібен бензин, потрібні гроші, щоб було за що охороняти ліс. Але коли на території області створений єдиний в регіоні державний заповідник із унікальною екосистемою Полісся, то вбачається, що не потрібно туди втручатися, й Поліський заповідник не має перетворюватися на звичайний держлісгосп із планами по заготівлі лісопродукції й тому подібне.
ХТО Й КОЛИ САДЖАТИМЕ ЛІС?
Нещодавно під час візиту до Житомирської області голова Державного комітету лісового господарства Микола Тимошенко в інтерв’ю обласному радіо майже весь час приділив перерахуванню успіхів галузі. Особливо хвалився великим перевиконанням планів із заготівлі й переробки деревини, зростанням продуктивності праці внаслідок впровадження сучасних ліній. Та він нічого не сказав про насадження нових лісів, стан догляду за деревостанами, їхнє збереження та катастрофічні лісові пожежі. Такі підходи головного державного лісівника країни говорять самі за себе. Отже навряд чи варто чекати, що буде виконана Державна програма «Ліси України», яка розрахована на період з 2002 року по 2015 рік і якою передбачається проведення широкомасштабного лісовідновлення та лісовідтворення. Навряд чи Україна з найнижчим показником лісистості в Європі, який на даний час оцінюється в 15—16%, хоча б трохи наблизиться до європейського, що перевищує 40% (свідомо чи з причини необізнаності керівник галузі ці красномовні цифри в згаданому інтерв’ю не називав). А «відмазкою», як завжди, стануть ремствування на брак державного фінансування. Хоча в галузі лише офіційно обертаються кошти від господарської діяльності в сотні мільйонів гривень. До речі, цей же «аргумент», як правило, звучить, коли мова заходить про захист лісів від пожеж.
Крім того, автору довелось особисто чути від жителів Коростенського району, що селян, яких живуть біля лісу, наймають приїжджі «підприємці» різати бензопилами дерева й завантажувати стовбурами великі трейлери; від мешканців Олевського району, який славився густими лісами й де минулої війни ховались від ворогів бійці УПА «Поліська Січ», — що нині через ці ліси видно Білорусь; під Трускавцем — як по-хижацьки вирубали масиви дубів; від жителів Волинської області — як багато розвелось у лісних районах пилорам, на яких вдень і вночі переробляють зрізаний відкрито й таємно ліс. І дуже дивно виглядала інформація, наведена на відомчій нараді, що самоправні порубки в лісах Житомирщини в 2008 році склали 874 куб. м— цифра, в реальність якої, з огляду на її мізерність, повірити неможливо...
...Правоохоронним структурам варто поцікавитися, хто має або матиме найбільший зиск від вирубування й продажу згорілого лісу на Херсонщині, Житомирщині, Луганщині. І тоді можуть «випливти» високопоставлені фігуранти з керівних столичних державних структур, парламентарі, очільники й депутати місцевих органів влади, які «годуються» з лісу. Причому без будь-якої політичної окраски — регіонали, народники, бютівці, нашеукраїнці... Щодо Житомирщини, то, за інформацією, наданою «Дню» начальником відділу Держаної служби по боротьбі з економічною злочинністю УМВСУ в області Ігорем Савченком, її працівники в нинішньому році викрили 15 злочинів у сфері лісового господарсвта. Але, як правило, суди виносять вироки у вигляді позбавлення волі з відстрочкою покарання, хоча відповідні статті КК України передбачають суворі санкції.
Тим, хто вважає, що автор захищає ліс тому, що є членом якоїсь громадської екологічної організації та отримує закордонні гранти (такі закиди доводилось чути), не варто перейматися — він не має стосунку до таких організацій — ніяких гроше й, крім гонорарів від «Дня», за ці статті ніхто не платив. Просто ліс — це кисень і вода. І значить — життя. Колегам пропонується приєднатися до цієї позиції та не вірити чиновникам, які розводиться про свої великі успіхи на ниві захисту лісу.
