На початок війни Зиновію Толкачову вже виповнилося 38 років: він був цілком сформованим, відомим художником, неодноразово «виставлявся» в Союзі і за рубежем. Досвід і майстерність, помножені на гостроту переживання, відчуваються в кожній його роботі. За роки війни художник багато побачив і пережив, але, мабуть, найсильніше враження на нього справили фашистські концтабори. На щастя, у них Толкачов опинився вже після Перемоги, і саме завдяки цьому з’явилася можливість безперешкодно «документувати» страшні подробиці «механізму смерті». Все, що було таким гострим і свіжим у перші тижні після звільнення у фашистських концтаборах «Майданек» і «Освенцім», розташованих на території Польщі, Толкачов негайно переносив на папір. Швидкі, різкі, виразно чорно-білі малюнки — це картини страдництва одних і нелюдської жорстокості інших. Малюнки Толкачова не можна назвати ні програмними, ні ідеологічними — вони просто зображують те, що було, і у цьому їхня особлива викривальна сила.
До концтабору «Майданек» Зиновій Толкачов потрапив у вересні 1945 року за завданням Політуправління Першого Українського фронту. Замальовував усе: і те, що бачив, і те, що легко міг собі уявити. З’явилися малюнки — «Душогубка», «Печі димлять», «Одні кістки», «Дріт високої напруги», «Газова камера», «Діти... діти». І до кожного табірного малюнка художник додавав вагу своїх п’яти років війни. Уникаючи зупинятися на другорядних деталях, художник прагнув передати різкими, виразними штрихами головне: в’язнів з випаленим клеймом на руці, стандартні шибениці, закоцюблі трупи, газові камери, де смертників душили газом «Циклон». Опинившись на залізничній станції Майданека, художник побачив вагони з одягом та взуттям, зідраним з убитих в’язнів. Все це мало відправлятися до Німеччини на переробку, згідно з договором між табірним начальством і німецькою компанією «Фарбеніндустрі». І цей сюжет також увійшов до «хроніки» художника. Інший малюнок — «Вантажать волосся», присвячено тій же темі. У великих мішках — локони волосся всіх мастей, зрізаного «під корінь» з голів ув’язнених.
Потрапивши у січні 1945 року до концтабору «Освенцім», Толкачов побачив там десятикратно збільшене горе «Майданека». Враження від «механізованого комбінату смерті» — «Освенціма» — лягли в основу величезної кількості малюнків сепією та пастеллю, створених у польському містечку Біркенау- Бжезінки. Пізніше з них сформувалися дві великі серії: «Квіти Освенціма», про дітей-в’язнів, і «Освенцім», закінчена вже в мирний час, у 1961—62 роках. Ще пізніше, у 1968 році, художник все ще під сильним враженням від побаченого в «Освенцімі» знову звертається до цієї ж теми і пише 16 картин темперою та олією. Короткі назви до зроблених у концтаборі ескізів: «Приречені», «Без неба», «Один» — доповнюють загострені, драматичні образи нещасних полонених. Штампи казенних паперів-бланків комендатури «Освенціма», на яких художник працював за відсутністю іншого паперу, підкреслюють документальну основу зображеного художником.
26 листопада 1944 року, за день до процесу над катами концтабору «Майданек», польський міністр освіти Вінсент Жімовський відкрив у місті Любліні виставку серії «Майданек». На ній було представлено 32 роботи аквареллю. А 1945 року, у колишньому концтаборі, а тепер уже музеї «Освенцім» відкрилася експозиція з малюнками Толкачова з однойменної серії. Відтоді у музеї і донині збереглася традиція щорічних виставок, присвячених темі Другої світової війни та в’язням концтаборів. Сьогодні у них беруть участь і сучасні художники: сама експозиція музею, що зберегла всі подробиці концтабірної обстановки, допомагає відчути страхіття «механізму смерті».
Першими ж в історії музею «Освенціма» були малюнки Зиновія Толкачова — власне, з них і починалася художня експозиція. Дебютна виставка 1945 року мала величезний успіх: відвідувачі залишили 9 (!) книг з відгуками. Причому, деякі з них написані кров’ю, а серед підписів часто трапляються номерні знаки звільнених в’язнів.
Подальша доля «концтаборових серій» Зиновія Толкачова складалася цілком у дусі того часу. Про труднощі, з якими довелося зіткнутися з перших днів польської виставки, розказує дочка художника Анель Зиновіївна Толкачова: «На виставці 1945 року роботи батька мали великий успіх. Серед публіки були найрізноманітніші люди, військові й штатські. У числі запрошених виявилися й американці. Саме вони відразу оцінили історичну й художню цінність робіт батька. У результаті американська комісія з питань мистецтва звернулася до представників радянської влади з проханням дозволити їм придбати серії «Майденек» і «Квіти Освенціма». Та, звісно, сама ідеологія тих років була такою, що наші не могли дати своєї згоди. Мотивували вони тим, що радянський уряд має намір купити ці роботи для зібрань своїх музеїв. Однак минав час, радянські власті нічого не робили, а батьківські серії так і залишилися: не у США і не в СРСР, а у польському музеї. Згодом батько вивіз їх до Києва, але власті не сприяли тому, щоб військові малюнки батька побачили глядачі. Більше того, я думаю, що саме з післявоєнних років почалася криза у його творчості: він багато працював у різних жанрах, але держзамовлення отримував дуже рідко і тільки у галузі книжкової графіки. І це художник, який створив у 20-х роках монументальні розписи на Подолі — їх ще й тепер можна виявити, якщо розчистити стіни колишніх комсомольських клубів. Художник, який, навіть обмежений книжковою графікою, створив чудові ілюстрації до «Інститутки» М. Вовчка, до роману М. Островського «Як гартувалася сталь», оформив збірники «Трипільська трагедія» й «Залізний вік». Крім того, вже ближче до передвоєнного часу, Зиновій Толкачов створив цілі серії малюнків за мотивами творів Ремарка та Шолом- Алейхема. Після війни, залишившись фактично без держзамовлень, Толкачов пише портрети цілої плеяди прозаїків та поетів: О. Вишні, А. Малишка, П. Тичини, М. Стельмаха, О. Гончара, П. Усенка, П. Грабовського, М. Бажана, М. Рильського, О. Корнійчука. Разом з архітектором Й.Каракісом та скульптором Я. Ряжбою, Зиновій Толкачов створював проект музею «Бабин Яр» — за задумом він мав будуватися саме там, де дійсно відбувався розстріл. На жаль, проект не було затверджено, і зараз існує тільки невеликий пам’ятник, споруджений на умовному місці.
Однак, попри заборони і те, що творчому потенціалу художника так і не дали розкритися, в емоційному плані його, певно, підтримували спогади про минулі успіхи і про друзів молодості. Ще зі студентських років Зиновій Толкачов товаришував із поетом М.Свєтловим, і оформив першу збірку його віршів «Рейки».
За десять передвоєнних років з роботами Толкачова познайомився глядач не тільки всього Союзу, від Прибалтики до Азербайджану, а й Лондона, Венеції, Цюріха, Філадельфії, Амстердама і навіть міст Японії. У нас же за всі ці роки, аж до смерті художника 1977 року, видано дві книги, кілька каталогів і десяток статей. Єдина персональна виставка Зиновія Толкачова відбулася стараннями його родини у 1985 році у залах Спілки художників на колишній Червоноармійській (тепер — Васильківській), 12.
