Події і дискусії навколо Тузли проявили стільки таємного, підсвідомого (як індивідуального, так і колективного), стільки нездійсненних бажань, які довго були табуйовані, що про все це ми ще довго згадуватимемо.
Підхід до будь-яких проблем у Росії та України різний. Українська сторона в міждержавних переговорах поводиться відкрито, розкриваючи карти, розраховуючи на розуміння, довіряючи словам, вважаючи, що вирішення питання є остаточним і назавжди. Росія ж поводить себе по-іншому, демонструючи імперський підхід. Імперія ніколи не погоджується з рішенням, доки питання не буде остаточно закріплене на її користь, хоча й не поспішає з негайним розв’язанням проблем.
«Карфаген повинен бути зруйнований», — промовляв протягом десятка років Катон Старший в середині II ст. до н.е., хоча ця мрія римлян виникла раніше принаймні років на сто. А зруйнували Карфаген після трьох виснажливих Пунічних війн, і на його місці виникла римська провінція Африка. Взагалі, коли порівнюєш історію різних імперій, знаходиш спільні особливості: вміння вичікувати, не поспішати, використовувати розбрат сусідів, публічно проголошувати зовсім не ту мету, якої імперія бажає досягти, нічого не забувати, нічого не прощати, хоча помста може торкнутись уже далеких нащадків.
Події навколо Тузли довели, що імперський дух живий в Росії не тільки у вищому керівництві, його легко збудити й серед простих людей. Росія як була імперією, так нею й залишилась, а Україна, її політики до цього часу не навчились вирізняти із загального заспокійливого тексту імперські устремління найближчого сусіда. Чи власного 350-річного досвіду замало? Адже возз’єднання України з Росією відбулось не у 1654 році єдиним актом, а продовжувалось протягом сотень років, коли імперія крок за кроком вирішувала задачу поглинання «окраїни», без якої не може опинитись у центрі Європи.
Екологія, «пішохідний шлях до кримських братів», «ініціатива Краснодарського губернатора» та всі інші варіанти не пояснюють, а тільки затуманюють ситуацію навколо острова. Для розуміння справжніх причин треба заглянути в майбутнє — використання природних ресурсів Азовського моря, як мінеральних, так і рибних, а також як транспортної артерії. Щоб зрозуміти заклопотаність Росії, зробіть простенький дослід: під лінійку проведіть пряму по морю від Керчі до Таганрога. Напевно, що Росія бажає кордон проводити іншим методом і ставитиме свої умови. Зараз Росії невигідно розробляти газові й нафтові поклади Азова, бо цим вона стримує й Україну. А то, не дай Боже, Україна вислизне з енергетичної удавки. Але я впевнений, що Росія до цього готова більш як на 50%, і коли буде необхідність, випередить «сплячу» Україну, і та дістане щось, як журавель в гостях у лиса. Адже вже сьогодні Росія пропонує спільне використання Азовського моря як внутрішнього моря двох країн. Але ложки в братніх народів трошки різні за розмірами!
У зв’язку з Тузлою знову підіймається питання про Крим, його приналежність тій чи іншій державі. І виникає дуже цікавий імперський парадокс. Якщо держава завоювала іншу — це її. А якщо такі зміни відбулись мирним шляхом, та ще й не на користь імперії — то питання відкрите, давайте повоюємо, хоча б економічно. До речі, через два роки після передачі Криму Україні до Російської Федерації на правах автономної була приєднана Карело- Фінська союзна республіка. Щось про це Росія не згадує й не бажає для карелів і фінів відновити право виходу з РФ як наступниці СРСР, а становище в цьому питанні після 1956 року вважає стабілізованим. Такі ж самі імперські міфи й навколо Севастополя — «міста слави російської зброї та російських моряків». А де на російській карті міста й місця слави грузинської, татарської, єврейської, української та всіх інших ста з чимось національностей федерації? От і виходить, що всі інші народи мають єдиний привілей — вмирати «во славу русского оружия». А Кенігсберг — то слава якої зброї? Адже його обороняли ті прості німці, які зовсім не були причетні до фашизму, але розуміли, що це їхня земля. Оборона ж була не менш героїчною, сьогодні вже можна на це подивитись з другого боку. Імперське гасло «горе побежденным» поступово перестає сприйматись як єдина правда історії.
Все це, як і багато іншого, проявила Тузла. Як зазначив Джеймс Шерр («День», №193 від 28.10.2003), Тузла — це багатовекторна й багатоходова «комбінація» (термін КДБ). І ми ще не знаємо й малої частини цих ходів. А якщо заглянути в майбутнє (адже імперії не поспішають), то одним із очікуваних результатів буде наступний — дамбу постійно укріплюють, а острів сильною течією розмивається й через певний час, може, через роки, він зникне. Де буде тоді кордон?
Я не хочу змішувати імперські зазіхання з дружбою двох народів. Але сьогодні час імперій минув, і російський народ повинен це зрозуміти й позбутись тяги до консервативних, ліберальних, демократичних і всіх інших імперій, а український — позбутись синдрому меншовартості, недолугості й боягузтва. Для влади, політиків, еліти Тузла стала уроком, який показав: у зовнішніх відносинах поважають не тоді, коли схиляють голови та йдуть на компроміси. Повторення подібних ситуацій врешті-решт може вирішити долю самої України: «Карфаген мусить бути зруйнований! — Україна повинна стати губернією Росії!» Задача української влади — зрозуміти глибинну суть цих процесів і навчитись протистояти подібним лозунгам і спробам.
