У Ялті, на вулиці Дражинського, побачила на одноповерховому будинку табличку з написом «Клуб юних моряків». А біля дверей — якір! Увійшла — й побувала на двох заняттях гуртків «Юний моряк» і «Вітрильний спорт», їх вели викладачі Олександр Маршалов і Лариса Галліні. Познайомилася з хлопчиками віком від 9 до 13 років, була навіть одна дівчинка — Софія, ходить сюди з братом. Майже всі зізналися, що мріють стати моряками й капітанами далекого плавання, а найбільше їм подобається в’язати морські вузли. І під час занять показали, як вправно вони це роблять, — на швидкість. А Максим бачить себе в майбутньому «екскурсоводом у різних країнах — Індії, Африці та Південній Америці».
Про життя клубу розповіла його директор Ольга ЯКОВЛЄВА:
— Ми навчаємо дітей азів морської справи, всього в нас дванадцять гуртків. Окрім тих, які ви бачили, є гурток «Старшин шлюпок», його, як і «Вітрильний спорт», веде Лариса Миколаївна. У гуртку «Суднові радисти» під керівництвом Бориса Чуїстова діти виходять в ефір на своїй радіостанції. А заснував її ветеран-підводник Борис Олексійович Шишкін, який ходив на атомному підводному човні «Ленінський комсомол» у перший похід під льодом. Він довго був у раді ветеранів клубу, написав гімн Клубу юних моряків, заснував музей історії Військово-морського флоту, зараз його, на жаль, вже немає серед живих. На базі музею працює історичний клуб, керівник Людмила Михайлюк. Гурток «Суднові ЕОМ» веде Сергій Гармашев, «Судномоделювання» — Вадим Гончаренко.
Танцювальна студія з’явилася тут тому, що в мене все життя було глибоке переконання: кожний морський офіцер мусить уміти танцювати вальс. Зазвичай у танцювальних гуртках завжди бракує хлопчиків, а в нас навпаки — дві третини хлопчиків. Ми вже брали участь у балах Клубу історичного танцю при недільній школі. І є вокальний ансамбль «Море», яким керує Катерина Гуцаленко.
— Багато хто хоче йти стопами батьків, — продовжує Ольга Яковлєва. — Ялта — портове місто, але навчальний заклад морського профілю лише наш. Випускники клубу йдуть служити на флот, вступають до мореплавних училищ, до академії, вчаться в Херсоні, Одесі, Миколаєві, Керчі, Севастополі. І вступають не просто так, а зі знанням справи, на службу приходять готові матроси — велика підмога для офіцерів. Два роки ми співпрацюємо з флагманом «Гетьман Сагайдачний», фрегатом Військово-морських сил України в Севастополі. Дуже допомагають клубу наші постійні куратори — капітан другого рангу Володимир Новохацький і капітан третього рангу Володимир Мамедов. Ми їздимо до них на екскурсії до Севастополя, там хлопців водили по бойовому кораблю — уявляєте, як їм було цікаво! Пам’ятаю свій перший гребний похід — руки горять, від весел мозолі, але приємний стан: ти переможець. А скільки штормів долали! Виходили в шлюпочний похід на п’ятиденку від нашого причалу, діти на шлюпках і обов’язкове моторне судно супроводу. Рано вранці йшли в бік Ластівчиного гнізда, перша зупинка не раніше Алупки, а вдень уже в Кацивелі, де база-стоянка. Розбивали намети, розпалювали вогнища, кашу варили — підгоріла, пересолена, але як було чудово! Це залишається в пам’яті. Ночували чотири ночі й ішли назад. Директор клубу, Микола Гаврилович Попов, ходив з нами в усі походи. Весь Крим обійшли на веслах, ходили до Судака, Партеніта, Севастополя, Балаклави.
Найболісніша тема — якщо клуб залишається без виходу в море. Адже всіх навиків діти набувають у зимовий період у теорії: збирати й ставити вітрило, вузли в’язати, лавірувати, ходити галсами, вчаться, як зловити вітер і як вітру протистояти, як перебудуватися. Усе, що повинні засвоїти, як «Отче наш», щоб одразу в морі зорієнтуватися. Як розсаджуватися в шлюпці, як відшвартовуватися, команди — це можна освоїти на березі. А як навчитися гребти на березі? Або ловити вітер?
Улітку працює оздоровчий табір «Юнга». Діти ходять у пішохідні походи — до ущелини Трьох гір, Боткінською й Сонячною стежками, проводять багато водних ігор і День Нептуна. Цього року є бажання відновити наметові табори: діти, які хоч раз побували в таборі, хочуть туди знову, а батьки з січня запитують, коли записуватися. Раніше було дуже багато дітей, від бажаючих не було відбою. Зараз у клубі 300 дітей, від 6 до 18 років, а здебільшого це другі-сьомі класи. Але викладачі знають, що діти вже не підуть. Радує, що вони хочуть активно жити, спортом займатися, що в них немає комп’ютерної залежності.
