16 червня в Україні відзначатимуть День медичного працівника. Хоча насправді цей день є святом майже кожного з нас. Адже від таланту та навичок людей у білих халатах часто-густо залежать людські життя.
3-й клас Катруся закінчила з похвальною грамотою. Як, до слова, і 1-й, і 2-й. Дівчинка любить читати і співати, акомпануючи собі на фортепіано. Уже два з половиною роки дев’ятирічна Катеринка займається художньою гімнастикою і має з десяток нагород за призові місця на всеукраїнських турнірах. Колись таких, як вона, дівчаток і хлопчиків називали «гутаперчевими»: маленька, худенька, гнучка — ідеальні дані для гімнастки!
Із радістю й гордістю дивлячись сьогодні на донечку, батьки Катрусі вже майже спокійно згадують день, коли вона народилася, і те, що було потім. Дівчинка з’явилася на світ недоношеною, на 30-му тижні вагітності, з вагою один кілограм і зростом 35 сантиметрів. Дев’ять років тому шансів вижити у такого маляти було значно менше, ніж сьогодні, коли лікарі — буквально — повертають до життя новонароджених і з меншою вагою. Хтозна, чи мала б ця історія продовження, якби не керівник Неонатального центру Волинського обласного дитячого територіального медичного об’єднання Микола Миколайович Гнатів.
«Він — наш янгол-охоронець, низький уклін йому, якби не він, не було б у нас дитини!» — говорить мама Катрусі Ірина. Микола Миколайович почав опікуватися дівчинкою ще в реанімації пологового будинку, звідки на п’ятий день після пологів дитину з мамою перевезли до Неонатального центру. Загалом, Ірина з донькою пробули в Центрі 65 днів, із них півтора місяця в реанімації. Дитя лежало під апаратом штучного дихання, більше місяця вигодовувалося зондом, у нього не було сил навіть плакати, — лише, червоніючи, відкривало ротик...
«Микола Миколайович ходить за дітьми, як нянька, як квочка, — розповідає мама Катрусі, — ні на секунду на залишає без уваги. Пригадую, він тоді запроваджував новий на той час спосіб виходжування немовлят — вигрівання на грудях у мами. Ми з Катюнею були першими, хто це спробував, і все проходило дуже добре».
Мами діточок, врятованих у Волинському Неонатальному центрі, зазначають, що Микола Миколайович Гнатів — не лише людина з великим серцем і Професіонал із найвищої літери, а й тонкий психолог: уміє заспокоїти матусь крихітних пацієнтів, підтримати, вселити надію.
Сам Микола Гнатів у свою чергу наголошує: «Ми, лікарі, робимо свою роботу, водночас дуже великий відсоток успіху залежить від батьків. Їм надзвичайно важко. Після виписки з лікарні такі дітки потребують подальшого ретельного догляду, лікування тощо. Якщо батьки наполегливі, постійно працюють із дитиною, тоді є результат».
Катрусі, за словами Миколи Миколайовича, пощастило з батьками. «Вони молодці», — говорить він. І додає: «А батькам пощастило з дитиною».
Про свою роботу пан Микола розповідає просто: «Ми завжди намагаємося врятувати дитинку з будь-якою вагою, не завжди нам це вдається, на превеликий жаль. Ми робимо те, що мусимо, — а там уже як Бог дасть... Сьогодні умови для виходжування немовлят із низькою вагою набагато кращі, ніж дев’ять років тому, є певні навички, а також методики, методології, є інформація, досвід, необхідне обладнання — словом, ми не стоїмо на місці, рухаємося вперед. Десять років тому дитинка із вагою до кілограма в нашому відділенні — це було щось екстраординарне, зараз у нас може бути троє, четверо, п’ятеро таких дітей одночасно. Сьогодні такими обставинами нікого не здивуєш, раніше ж це все було непросто. А відверто кажучи, непросто й зараз».
Із великою теплотою і приязню керівник Неонатального центру Волинського обласного дитячого територіального медичного об’єднання розповідає і про колектив Центру. «Все це — заслуга не моя, а людей, які у нас працюють, виходити «важке» немовля може тільки колектив. Наш колектив хороший, згуртований, ми працюємо в унісон, ми однодумці. Головне, щоб діти виживали, були здорові...»
Микола Гнатів пам’ятає майже всіх своїх «хрещеників» і «хрещениць», хоча за роки роботи через його руки пройшли тисячі малюків. Таких діток називають «золотими», адже догляд за ними вимагає неабияких зусиль — моральних, фізичних, матеріальних тощо.
«Був схожий випадок — важка дитина, лежала в реанімації, — пригадує лікар. — Рік по тому — стукіт у двері, відкриваю, спочатку бачу тільки величезний букет гладіолусів, потім з’ясовується, що його підтримує своїми рученятами дитинка, один рочок усього, але ж, за допомогою мами, стоїть на ніжках. Усі медсестри навколо, звичайно, з мокрими очима...»
Із багатьма родинами, які безмежно вдячні Миколі Миколайовичу за життя і здоров’я їхніх діточок, пан Гнатів зустрічається, товаришує. «Я їм допомагаю, вони мені допомагають, ми є хорошими друзями, так має бути в житті, це природно», — говорить він.
Підтримує міцні зв’язки з паном Миколою і родина Катрусі. Дівчинка поки що мріє бути тренером із гімнастики або вчителем молодших класів. Але, можливо, ще захоче бути лікарем — як люди, завдяки яким сьогодні Катруся радує рідних і близьких і сама радіє життю.
