«Ми — звичайні люди. Різного віку, відмінних поглядів на життя, різних національностей і занять. Ми — єдина команда, згуртована спільною зоряною мрією: відшукати для кожної дитини, з якою сталося лихо, родину, в якій дитина була б рідною, захищеною та росла б у любові... Ми маємо велику мету і перетворимо її на реальність усією громадою! Тому наше дружнє коло відкрите для кожного, хто готовий сьогодні підтримати наші дитячі будинки й піти разом із нами шляхом благодійності. А вона є різною — від усмішки дитині й до нескінченності!» Так заявляє про себе Всеукраїнський благодійний фонд «Зоряна мрія», який уже десять років здійснює справу боротьби з соціальним сирітством. Під патронатом Фонду перебувають: дитячий будинок «Колиска дитячої надії» та дитячий будинок сімейного типу, який 2001 року заснував Володимир Батурський. Це один із перших дитячих будинків такого типу в Україні.
В інтерв'ю «Дню» куратор Фонду «Зоряна мрія» Руслан БАХТИЄВ розповів про особливості роботи Фонду в розвитку культури благодійності в Україні й наголосив на необхідності такої діяльності для того, щоб у сфері філантропії Україна посіла гідне місце у світі.
— Руслане Олексійовичу, з чого починалася діяльність Фонду і яких результатів ви досягли за десять років роботи у сфері благодійності?
— 2000 року група вихователів, педагогів, бізнесменів, яка з усвідомленням того, що на вулицях міста відбувається щось жахливе, що багато дітей залишилися напризволяще без батьківської опіки і держава неспроможна дати раду проблемі соціального сирітства, виступила з громадською ініціативою організувати й підтримувати приватні дитячі будинки. Так в Україні з'явився перший ліцензований дитячий будинок «Колиска дитячої надії», який розташований у Новосілках. 2001 року Фонд підтримав ідею створення дитячого будинку сімейного типу Батурських. Ми забезпечили наших діток нормальними умовами життя, якісним харчуванням, у разі необхідності для дітей з особливими потребами ми створюємо умови для «реставрації» імунітету і забезпечення їхнього психологічного здоров'я. Якщо порівняти дітей із державних дитячих будинків, то матеріальна допомога на одну дитину, наприклад, у «Колисці дитячої надії» в десять разів більша. Це все за рахунок благодійної допомоги різних людей.
— Ваші дитячі будинки дуже відрізняються від звичайних державних дитячих будинків. Чи не відчуваєте ви труднощів через те, що використовуєте поки що незвичні для нашого суспільства форми роботи?
— У своїй роботі ми не боїмося ніяких труднощів, бо довкола нас — друзі. Ми всю свою роботу будуємо на позитиві. Так, соціальне сирітство — це проблема, але є безумовне правило, яким потрібно керуватися: не впадати в таке собі «пседвоспівчуття», а справді щось робити. Залежно від того, скільки ти зробиш за один день, з якими людьми зустрінешся, розкажеш про фонд чи створиш плани на майбутнє, у тим більшої кількості людей будуть відкриватися серця для творчої співпраці.
— Хто найбільше підтримує вас у цій роботі?
— У Фонду немає жодного грошовитого благодійника, який покривав би всі потреби і створював умови, щоб дітки жили добре, а персонал отримував гідну зарплату. Треба сказати, що й не від кожного благодійника Фонд готовий приймати гроші. Проблематично приймати допомогу від людини, яка заробляє гроші, наприклад, на алкоголі. Адже цим самим підприємець фактично породжує соціальне сирітство. Якщо ж говорити про це під кутом зору духовності, то відмовлятися від жодної допомоги не варто. Це пожертва, допомога, якої діти-сироти дуже потребують.
Ми підписали Меморандум про співробітництво з Міністерством молоді та спорту. Колишній міністр і заступник міністра відвідували наші дитячі будинки. Міністерство надає нам технічну та нормативно-організаційну допомогу в ситуаціях, що не прописані в законодавстві. Пригадую, в нас був випадок із матір'ю, яка перебувала у в'язниці і нам вдалося звільнити її завдяки підтримці Людмили Семенівни Волинець, заступника міністра, та Ніни Іванівни Карпачової, уповноваженої у правах людини. Внаслідок нашої роботи з'явився навіть лист-інструкція з описом потрібних дій у подібних ситуаціях.
У нас часто критикують держслужбовців за їхню надмірну вимогливість та бюрократичність. Ми ж залюбки співпрацюємо з державними установами і, знаєте, не скаржимося. Оскільки розуміємо, яка відповідальність лежить на них і так само поділяємо цю відповідальність разом з ними. І я вважаю, що це правильно і так має бути.
— Вас також підтримують великі компанії. Яка їхня роль?
— Окремі компанії виконують більше інформативну функцію. В цьому плані дуже показовою є компанія «Борис», яка дозволила розмістити у своїй клініці пластикові підставочки з інформацією про Фонд. З іншого боку, компанія «Медіком» ставиться до фонду набагато душевніше. Вони розмістили в клініці скриньку для пожертв, поширюють інформацію про діяльність «Зоряної мрії». Важливу роль тут відіграє людський фактор, адже неможливо співпрацювати з компанією, можна співпрацювати з конкретними людьми, щоб як наслідок створити таку собі мережу, «мережу добра».
— А як щодо громадських організацій?
— Нещодавно ми підписали угоду з Представництвом Червоного Хреста в Україні. Це наш перший досвід з громадською організацією, з якою ми будемо співпрацювати. Ми також по-дружньому, без документальних підтверджень співпрацюємо з Українським форумом благодійників. Це наші великі друзі, які підтримують нас щодо розвитку культури благодійності. Адже ми робимо одну спільну справу! Наш Фонд бере активну участь в усіх заходах, які проводить Форум. На останній міжнародній конференції в лютому цього року вони присвятили нам цілий стенд «Мрії збуваються», на якому ми розмістили інформацію про нашу діяльність.
Також співпрацюємо з телеканалом «Рада». Це наші незмінні, безкорисливі партнери, які відкликаються на будь-яку подію, що в нас відбувається — коли це проблемна чи, навпаки, радісна ситуація. За два роки співробітництва було відзнято близько 30—35 сюжетів про нас. До того ж у цього телеканала є можливість більшої ротації сюжетів і за минулий рік, можу стверджувати, що про наш Фонд було показано понад 500 різних сюжетів.
— Чи задоволені ви участю в публічних обговореннях на форумах, міжнародних конференціях? Чи дозволяють вони вам більше інформувати про діяльність Фонду широку громадськість?
— Форма міжнародної конференції — це той захід, де збираються фахівці і, звичайно, в таких заходів обов'язково має бути суспільне звучання. На одному з круглих столів, який було присвячено роботі благодійних організацій та ЗМІ, я озвучив думку про те, що в ситуації, коли засоби масової інформації не виявляють особливого інтересу до благодійності, ми самі повинні створювати такий інформаційний привід, який буде цікавим для журналіста. Однак тут виникає ще один важливий момент — наскільки засоби масової інформації вміють донести інформацію про діяльність організацій у сфері благодійності? Коли ми підводили підсумки проекту PIG PARADE (завданням Фонду було відремонтувати вісім палат Першого міського пологового будинку Києва, щоб жінка народжувала і проводила перші дні післяпологової реабілітації в комфортних умовах. — Авт.), ми зібрали прес-конференцію. І коли я підійшов до преси і представився, що я куратор благодійного Фонду «Зоряна мрія», то, крім нашого партнера — телеканалу «Рада», всі інші камери були виключені. І рішення про відключення камер прийняли оператори, які, очевидно, не розібралися в тому, завдяки кому було проведено цю акцію...
Благодійність — це такий пласт, якого ми часом не помічаємо. Але ж є велика кількість людей, яка займається тими, хто ніколи в житті сам собі допомогти не зможе. Це інваліди, пенсіонери, це діти з відставанням у розвитку. Тому має розвиватися не лише культура благодійності, а й культура подавання інформації. Український форум благодійників проводив навіть спеціальний тренінг для журналістів, на якому розповідали, що таке благодійність і як у цій сфері діяти. Це теж дуже важливо, бо без засобів масової інформації ми безумовно не обійдемося ніколи.
— Благодійні акції «Зоряної мрії» часто підтримують відомі люди. Наскільки участь публічних людей допомагає вам у роботі?
— Публічні люди нам, безумовно, потрібні. Це люди з хорошою репутацією. Скажімо, в нас був проект PIG PARADE, і за його програмою відомі люди України розмальовували свинок. Потім ці свинки «мандрували» різними салонами й великими магазинами Києва. 15 жовтня минулого року за сприяння відомого ресторатора Маргарити Січкар ми провели благодійний аукціон, на якому вдалося зібрати 1 млн. 19 тис. грн. на модернізацію післяпологових палат. На іншому аукціоні зібрали понад 1 млн. 800 тис. грн., які спрямуємо на будівництво реабілітаційного центру. Цей аукціон було присвячено «Параду ляльок» — Олена Кузнецова на замовлення зробила ляльки політиків, які ми продавали. Цей аукціон був закритий. І теж досить цікаво.
Публічні люди беруть участь у благодійності. Проблема в тому, що в нас немає такого собі «символу благодійності». Деякі відомі люди активно відгукуються на наші пропозиції. Окремі політики допомагають і грошима, і якщо це народні депутати, то вони на законодавчому рівні вносять поправки до відповідних законів, що допомагає покращити якість життя дітей-сиріт, їхнє матеріальне забезпечення. Це також важливий момент. З іншого боку, є люди, які реагують на наші пропозиції з певною нехіттю. Нам доводилося звертатися до деяких співаків — ми хотіли, щоб вони разом з нашими дітьми заспівали пісню. У відповідь ми наштовхнулися на зневагу та якесь незадоволення і тому відмовилися від такої ідеї. Якщо душа не налаштована на благодійність, то ми, звичайно, не втрачатимемо надії все ж таки пробудити в ній совість і людяність, але й упадати перед такою людиною не будемо. Господь сам приведе її до нас, вона сама до нас постукається. Головне, щоб це було щиро.
— Розкажіть про діяльність волонтерів для вашого Фонду.
— Минулого року у співробітництві з Національним авіаційним університетом ми започаткували новий проект «Школа волонтерства», в межах якої професійні тренери у сфері благодійності й волонтерства двічі на тиждень протягом майже двох з половиною місяців проводили заняття зі студентами. Навесні цього року відбувся перший випуск Школи. Нині в нас близько 20—25 волонтерів. На сьогодні для наших потреб цього практично досить. Але на наступний рік ми будемо набирати нових людей на навчання, бо не лише Фонд «Зоряна мрія» має потребу у волонтерах. Якщо люди отримають правильне розуміння того, що є благодійність, вони понесуть це знання далі. Нам це важливо.
Більше того, студенти НАУ провели минулого року дві акції «З любов'ю до дітей», які Фонд продовжив цього року. Наприклад, на День святого Валентина закохані дарували одне одному валентинки-наклейки, які були виготовлені на спеціальне замовлення — волонтери самі придумали ескіз та макет. Закохані купували ці наклейки і потім обмінювались ними. Це дуже симпатично. Це вселенська любов. А без любові, як відомо, жити неможливо.
P.S. Наостанок Руслан Олексійович зауважив, що людина, яка надовго приходить у сферу благодійності, повинна набратися терпіння і навчитися казати «Дякую!». Це один з ключових моментів роботи в цій сфері. Слід також вірити в те, що робиш, і тоді довкола тебе обов'язково зберуться люди, яким твоя тема буде близька і які захочуть щось зробити в цій державі. Це люди, які хочуть жити в цивілізованому світі, які хочуть, щоб у нас не було дітей-сиріт. Існує багато напрямків, в яких — найширше поле діяльності, і тому благодійність завжди буде потрібна.
