Кількість працюючих жінок в Україні збільшилася на 117,8 тисячі і становить приблизно 10 мільйонів осіб. Кількість незайнятих із березня 2002-го по березень 2003-го зменшилася на 12,4% і в результативному вираженні становить трохи більше за мільйон. Рівень безробіття серед представниць слабкої статі (9,2%) нижчий, ніж серед чоловіків (9,7%)... Цими й іншими цифрами, узятими із щоквартальних досліджень Держкомстату, відповів учора Державний центр зайнятості — виконавча дирекція Фонду обов’язкового державного страхування України на випадок безробіття Міжнародної правозахисної організації Human Rights Watch. Остання, як напередодні повідомили вітчизняні ЗМІ, у своєму новому звіті засудила український уряд за неспроможнiсть забезпечити жінкам рівні права з чоловіками на робочому місці.
Головний висновок HRW такий: українки зазнають дискримінації і вимушені виконувати малопрестижну і низькооплачувану роботу. Міністерство праці і соціальної політики у своїй офіційній «відповіді Чемберлену» (від 27. 08. 2003) його не оспорювало. Принаймні контраргументів тезам правозахисної організації (на зразок «поширена з боку роботодавців дискримінація стосовно жінок у процесі найма обмежує можливості жінок влаштуватися на роботу, зокрема на високооплачувані і престижні посади»; «роботодавці як у приватному, так і в державному секторах, регулярно підкреслюють бажану стать працівника в оголошеннях про вакансії...» тощо) в інформації Державного центру зайнятості не було.
Зате у ній присутній натяк на те, що висновки про «жіноче обличчя» українського безробіття «не зовсім коректні». У Мінпраці це пояснюють тим, що активність жінок у реєстрації в службi зайнятості є вищою, ніж чоловіків. Досвід спілкування фахівців базових центрів зайнятості з відвідувачами свідчить, що специфічна проблема безробітних «клієнтів-чоловіків» також існує. Сильній статі, як стверджується, складніше звернутися по допомогу в пошуку роботи в зв’язку з помилковими уявленням і боязню бути викритими у власній життєвій неспроможності.
Чи правда те, що вимоги щодо віку і зовнішності, як підсумували у HRW, можуть стати перешкодою, навіть якщо жінки абсолютно відповідають посаді з професійного погляду, — невідомо. Але випадки, коли «берегині домашнього вогнища» звертаються до центрів зайнятості замість і для своїх чоловіків, дирекція Фонду називає «непоодинокими».
Таким чином, якщо вірити фахівцям із Мінпраці, то ствердження експертів HRW, що «жінок дедалі більше витісняють до низькооплачуваної сфери послуг і державного сектора, або вони шукають роботу, в тому числі і за сумісництвом, у нерегульованому тіньовому секторі», не зовсім правильне. І не тільки тому, що протягом січня—липня цього року послугами державної служби зайнятості скористалися 1 млн. 224,1 тис. жінок (263,7 тис. яких становили «майже половину від усіх працевлаштованих»). Адже, i це вже впевнене припущення, серед українців, працюючих «за сумісництвом», «неповний робочий день», «у вимушених відпустках» та інших породженнях національної економічної думки — «прихованого безробіття» (теорії економіки ця категорія просто невідома) — чоловіків також вистачає.
А ось те, що у першому півріччі 2003-го, згідно з даними Міністерства, 12 108 громадянок України отримали разову допомогу для заняття підприємницькою діяльністю, — радує. Щоправда, не так сильно, щоб не звернути уваги на ту частину звіту HRW, де йдеться про те, що «багато жінок їдуть за кордон у пошуках кращих економічних можливостей» і «таким вибором наражаються на небезпеку бути втягненими до комерційної секс-індустрії (інших форм примусової роботи)».
У будь-якому разi, в Мінпраці на оприлюднений звіт HWR відреагували оперативно. У тому числі й тією статистикою, яку складно назвати еталоном довіри.
