З прес-туру, проведеного нещодавно представниками Всеукраїнської громадської організації «Коаліція захисту прав інвалідів та осіб із інтелектуальною недостатністю» (далі Коаліція), я повернувся зі змішаними почуттями. Українські соціологічні дослідження ставлення до психічно хворих людей дають підстави зробити висновок, що в нашій країні воно є достатньо негативним, хоча поступово, в результаті активної роботи громадських організацій, насамперед, в Європі, ситуація розвивається у бік інтеграції в суспільство осіб iз розумовими проблемами. В Україні також почали сприймати подібні підходи, з’явились громадські організації, які почали опікуватися цими проблемами. Створені вони головним чином батьками або рідними дітей чи дорослих, яких вразило лихо, і об’єднують сотні родин.
...У райцентрі Коростишів більше 10 років діє Асоціація захисту прав інвалідів з дитинства «Надія», при якій створено Центр ранньої медико-соціальної реабілітації дітей-інвалідів та молоді. Саме тут робилися перші кроки в Житомирській області на цьому шляху. Ось що говорить голова організації й одночасно директор Центру Євгенія Ляшенко, яка виховує хвору доньку: «Перед молодою мамою, котра народила дитину з особливими потребами (а лікарі радять народжувати другу дитину), постає два виходи — або віддати дитину в чужі руки і продовжити нормально жити, або стати рабинею власної дитини, яка потребує 24-годинного догляду на добу. Бо спеціального закладу, де її можна залишати під час робочого дня, немає».
Вранці батьки привозять у центр своїх хворих дітей і залишають до вечора. Всього на стаціонарі перебуває 18 дітлахів, хворих на церебральний параліч, причому 8 з них не ходять. Тут вони можуть спілкуватися між собою. Крім догляду, їм також надають індивідуальну та групову психологічну підтримку, безкоштовне триразове харчування, проводять освітні та реабілітаційні заняття за спеціальними програмами. Слід враховувати, що багатьох таких дітлахів треба навчати як самостійно їсти, одягатися, вибачте, ходити до туалету, рахувати. Хто це засвоїв, переходить до більш складних реабілітаційних занять за курсами «Самообслуговування», «Одиниці виміру», «Приготування їжі».
Загалом у центрі, крім стаціонарного обслуговування, за потреби, отримують соціальні послуги більше 130 сімей, які виховують дітей-інвалідів. Кілька колишніх клієнтів працюють, є такі, що одружилися. Щодо одружень, визнає Є.Ляшенко, проблемою є перспектива народження такими парами дітей, які з дуже великою ймовірністю успадковують вади батьків.
... У київському Центрі трудової реабілітації людей з розумовою відсталістю, що на Виноградарі, директор Ольга Райош показала, як вчать людей молодого віку елементарним трудовим навичкам. Одні з них виливають у спеціальні форми різнокольорові свічки, інші ліплять з глини різні фігурки, які потім обпалюють у спеціальній печі, а є й такі, які можуть на токарному верстаті вирізати прості дерев’яні вироби. За її словами, хворих на легку і помірну форми психічних розладів в принципі можна навчити виконувати нескладну роботу. А дехто з них навіть влаштовується на досить високооплачувані місця... На жаль, продукцію, що виробляють у згаданому центрі, вивести на ринок проблематично — з одного боку, на невелику платню, що там платять, хороших маркетологів не візьмеш, з іншого — при отриманні доходів від її продажу можна втратити статус неприбуткової організації, а з ним і бюджетне фінансування. Отже свічки, фігурки дарують гостям і благодійникам.
Благодійним товариством допомоги інвалідам та особам з інтелектуальною відсталістю «Джерела», що у Києві, створені центр для тимчасового перебування дорослих інвалідів (на базі дитячого садочку на Оболоні) і міні-гуртожиток на Дарниці. У центрі є низка гарних кімнат для занять малюванням, реабілітаційними вправами, навчання грамоті (читанню і письму), виготовленням м’яких іграшок, тих же свічок. Діє клас «Випускник», де за програмою передпрофесійної підготовки 16— 18 річних юнаків і дівчат вчатьголовним життєвим вмінням, в тому числі користуватися громадським транспортом, робити покупки, відстоювати свої інтереси, а ще — позитивним стереотипам сприймання життя. Частина з них, говорить виконавчий директор Коаліції й одночасно голова правління «Джерела» Раїса Кравченко, мають шанс влаштуватися на роботу і відтак заробляти на себе. Але для багатьох, особливо, коли постарiють батьки, шлях поки все одно пролягає до спецінтернату. Моделлю іншого способу влаштування їхнього життя став поки що єдиний в Україні міні-гуртожиток, який створений в рамках експерименту і підтримується фінансово київською владою.
Нині Коаліція об’єднує 72 громадські організації, які займаються захистом їхніх прав і підтримкою. Торік послуги цих недержавних структур отримали 21 тис. таких людей. Крім підтримки певних міністерств і місцевих громад, громадські організації, які до неї входять, зокрема, київські «Джерела», отримують допомогу з боку бізнесових структур, закордонних і українських благодійних організацій та окремих благодійників. Дуже бракує бюджетного фінансування. За словами Р.Кравченко, у Мінпраці зараз дискутується проект Закону України «Про соціальне замовлення», спрямований на створення і врегулювання ринку соціальних послуг і — внаслідок збільшення конкуренції — підвищення їхньої якості. Такий закон, вважає вона, повинен надати більше можливостей для недержавних організацій, які зможуть запропонувати відповідні послуги. Та позитивного ефекту можна досягнути лише в разі комплексної роботи. Тоді й у нас, як і в Європі, державні й комунальні спецінтернати поступово витісняться недержавними установами більш гуманного типу, і запрацює принцип Коаліції «Усі різні — усі рівні».
