таких як балет. Однак Мікусом, судячи з усього, не керує бажання здивувати публіку, вірніше, не лише воно. Звичайно, елементи шоу тут є. Його концерт у Міжнародному центрі культури і мистецтв було вибудувано у форматі театральної вистави, в двох відділеннях iз п’ятнадцятихвилинною перервою й носив програмну назву «На крилах тиші». Кожному відділенню передувала коротка лекція про інструменти, які мали почути глядачі. Черговий інструмент уже самим своїм екзотичним виглядом, а також манерою гри, що потребувала особливої пластики виконавця, вже був невід’ємним елементом видовища.
Мало того, для самого Мікуса, очевидно, кожен такий виступ — не просто гра, але цілий ритуал, священнодійство. На сцені встановлено яскраво освітлений білий поміст. Мікус — сивобородий, зосереджений, у світлому, а ля суфій, костюмі, білих шкарпетках, сходить на цей вівтар музики, підібгавши ноги, сідає на малинову подушечку, говорить розмірено й рівно. Грає й співає заплющивши очі, смиренно перечікує оплески. Одним словом, не просто музикант, але — гуру, пророк нового вселюдського єднання. Проте в своєму інтерв’ю музикант говорить про гармонію земних емоцій і вічності як мети всього, що він робить.
Тому й послання його співів і повільних п’єс — поза чисто художньою, музичною якістю. Якби переслідувалися лише артистичні цілі, то це, швидше, була б лишень культурно- освітня робота — нехай навіть і дуже якісна. Техніка — ніщо, звук (вібрація, говорячи містичним жаргоном) — все. Робота для Мікуса — це, очевидно, ще й соціальний, і в якійсь мірі езотеричний акт. Від багатої віртуозності європейської культури він відмовляється заради настрою, який здатний створити у глядача. Зрештою, в основі кожного жанру, кожного виду мистецтва лежать жертовність, обряд, ініціація, і Мікус уявляється старателем, який проходить тисячі земних верст, щоб видобути, зрештою, первозданну енергію ритуалу, яка лишень і може привнести шукану гармонію до земного хаосу.
Благородна, запитана робота. Адже чистих, незайманих джерел, — в усіх значеннях, — у людства залишилося дуже мало.
Концерт уславленого мультиінструменталіста з Німеччини Стефана Мікуса, що відбувся в рамках арт-проекту «Гранди мистецтва», зібрав небувалу, як для елітарної музики, аудиторію.
Елітарність у цьому випадкові — не мовна метафора. Диски ж Мікуса охоче випускає фірма «ЕСМ», відома за найсуворішим естетизмом у доборі виконавців. Природно, що приїзд одного з «ісіемівських» героїв привернув увагу навіть далеких від неестрадного гастрольного життя слухачів, про поцінувачів же й говорити не варто.
Невпинними дослідженнями музичної різноманітності планети Мікус займається вже понад тридцять років. Безперервні подорожі приносять йому і натхнення, і новий матеріал для творчості. Зі своїх експедицій — від Малі до США, від Патагонії до Непалу (географія дійсно запаморочлива) він привозить все нові й нові уміння, освоюючи етнічну культуру тих країн і народностей, iз якими стикається. Він наводить контакти зі всіма сторонами світу через звук, у цілісності голосу та музики. Назви та зовнішній вигляд численних інструментів колекції, яка мандрує зі Стефаном Мікусом, є найбільш захоплюючим культурологічним реєстром.
За великим рахунком, робота з таким широким спектром різних етнічних традицій — безпрограшний прийом; адже те, що звучить цілком буденно для одного народу, в іншій точці Землі здається найрадикальнішим авангардом. Потрібно врахувати, однак, що Мікус не просто працює з фольклором, але й складає музику для своїх незвичайних інструментів. Тому його опуси використовуються у цілком світських жанрах,
