Сучасна людина й кроку ступити не може «без копійки в кишені». Ми настільки звикли до паперових банкнот і металевих монет, що й не переймаємося тим питанням, чому вони мають саме такий вигляд і як їх виготовляють. Я не кажу про фальшивомонетників, які 24 години на добу тільки про це й думають.
МИНУЛЕ
Перші гроші з’явилися ще чотир-шість тисячоліть тому, але з тих часів вони завжди мали різний вигляд і форму. Звісно ж, одні речі обмінювались на інші потрібні предмети, але в кожного народу з’являвся універсальний товар, що використовувався в якості грошей. Такі товари були потрібні всім і могли обмінюватися на будь-які речі. Наприклад, у Китаї в давнину функцію грошей виконували дрібні знаряддя праці. В Єгипті й багатьох африканських племенах розраховувалися золотими, срібними та мідними браслетами (від останніх часто відламували менші шматочки, щоб заплатити більше або менше). Ефіопи в якості грошей визнавали лише злитки солі або худобу (такі «живі гроші» й зараз цінуються в деяких племенах). При колонізації Америки в ХVІ столітті на роль грошей висувалися такі товари як тютюн — у Вірджинії, цукор — у Меріленді, боброві шкури — в Нью-Йорку, какао — в Мексиці. А от ескімоси могли виміняти будь-що на хутро. Проте виникали проблеми, коли потрібно було поїхати в далекі подорожі в інші країни, де хутро аж ніяк не сприймалося в якості грошей. Наприклад, приїхавши на Фіджі, ескімос ніяк не міг конвертувати своє хутро в тамтешні гроші — мушлі. Тож не дивно, що виникла потреба в загальновживаному міжнародному грошовому еквіваленті. З часом ним стали металеві монети (частіше золоті, бо золото у всі часи було ознакою багатства).
За легендою греків, першу монету (із зображенням бика) ввів Тезей в Аттиці. Римляни ж вважали, що найдавніші монети з головою дволикого бога й кормигою корабля вибив Янус на честь бога часу Сатурна, який морем прибув до Італії з Криту. Вперше гроші стали називати монетами на честь богині Юнони Монети, храм якої знаходиться на Капітолії в Римі. Металеві гроші карбувалися на монетному дворі біля храму Юнони. Монети виготовляли не лише для готівкових розрахунків, а й «на пам’ять». Були і монети «на смерть», «відпущення гріхів» Папи Римського, «на день народження». «Пфенінг ката Гамбурга» — монета, яку передавав судді кат, коли йшов у відставку. Піч для виготовлення пластів срібла й золота, ножиці для вирізання монетних кругів, молотки для карбування й штемпелі — ось і весь перелік примітивної техніки середньовічного монетного двору.
Перші станки для монетної справи були створені в епоху Ренесансу: Леонардо да Вінчі сконструював станок для вирізання монетних кругів, Бенвенуто Челліні придумав прес для відтиску рельєфного зображення. Але у широке використання ці механізми ввійшли лише в ХVIІ столітті. Перші витвори медальєрного мистецтва почали з’являтися в Італії та Франції. Монети навіть стали виконувати роль дорогоцінних прикрас.
В Росії механізована техніка карбування монет з’явилася за Петра І. На пресах розплющували пласти металу й вирізали з них круги. Потім спеціальними машинами робили гурчення, тобто накатку напису або орнаменту по краю майбутньої монети, і вже після того карбували. Для цього використовували «молотовий снаряд» з падаючим молотом, що вдаряв по верхньому штемпелю. Пізніше з’явились гвинтові станки для тиску на штемпель.
ФАЛЬШИВОМОНЕТНИКИ
Підробка грошей — справа така ж давня, як і самі гроші. У всі часи й дотепер були і є фальшивомонетники, які розвинули цілу науку з підробки грошей. Найневиннішими були злодії (як правило, кредитори), із-за яких розміри монет постійно зменшувалися: вони обпилювали краї монет і, назбиравши достатню кількість металу, виготовляли нові монети. Згодом по краях монет почали накатувати гурт, щоб їх не можна було обрізати. Але це не зупинило «винахідників», і вони вигадали новий спосіб підзаробити: днями і ночами натирали золоті монети грубим шовком, збираючи золотий пил, з якого карбували нові монети. Цікаво, скільки ж часу потрібно на одну таку монету. Але історія свідчить про те, що найвидатнішими підробниками були не «прості смертні», а лідери держав. Серед найвідоміших імен — прусський король Фрідріх, французький імператор Наполеон і кілька посадовців СС. Всі вони направляли свої зусилля на підрив економіки ворожих країн. Виключенням є лише король Прусський, котрий утримував власну армію на захоплених Саксонських землях коштом фальшивих монет. Бонапарт відкрив цілу типографію для підробки австрійських грошей. Але після одруження з австрійською принцесою перепрофілював свою типографію на випуск російських купюр. Впродовж війни імператору вдалося збути силу-силенну фальшивих банкнот. Після війни ці гроші швидко вийшли з обігу, коли в них помітили грубі орфографічні помилки. Кирилиця виявилася для тодішніх французів занадто складною. Та найвидатнішу аферу здійснило германське СС. Підроблені англійські й російські банкноти не лише ввійшли в обіг у всьому світі для підриву економіки держав, а й використовувалися для оплати послуг власних агентів розвідки.
УКРАЇНСЬКІ ГРОШІ
З проголошенням незалежності України відкрився шлях до запровадження повноцінної національної валюти. Такою валютою, згідно з традиціями доби Київської Русі та визвольних рухів 1917—1920 рр., мала стати гривня. Щодо розмінної монети, пропонувались назви «сотий», «резана», але зупинилися на вже звичній «копійці». 1992 року перші зразки української національної валюти були виготовлені в Канаді за ескізами В.І.Лопати. Однак в обіг було введено тимчасову валюту — український карбованець, або купоно-карбованець. Саме ця грошова одиниця стала жертвою інфляції 1992—1995рр.
Як і будь-яка поважна держава, Україна почала випускати ювілейні та пам’ятні монети. Вони карбувались на монетних дворах Росії та країн Європи на замовлення. Першу українську ювілейну монету НБУ ввів у обіг 7 травня 1995 року. Це монета, присвячена 50-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Зараз в Україні працює Банкнотно-монетний двір, який виконує замовлення не лише українських державних і приватних організацій, а й іноземних.
ВИГОТОВЛЕННЯ КОЛЕКЦІЙНИХ МОНЕТ В УКРАЇНІ
Першим кроком у виготовленні монети є ескіз. Нацбанк оголошує конкурс, у якому можуть брати участь художники, що працюють як на монетному дворі, так і поза його межами. Але надається перевага тим, хто знається на медальєрному мистецтві, адже це особливий жанр, який має свої тонкощі й правила. Техніка ескізу вільна (малюнок, комп’ютерна графіка, акварель). Потім художня рада, що складається зі службовців НБУ, художників, адміністраторів і технологів, обирає один ескіз. Він має бути затверджений ще й у вищих інстанціях, думка яких не завжди збігається з рішенням експертної ради. Часто такі ескізи (вибрані вищими інстанціями) є не найкращими і найпроблемнішими, адже рішення приймають люди, які не тямлять у монетній справі.
Потім робиться модель із гіпсу (близько 20 см у діаметрі), деякі елементи ліпляться з пластиліну, ріжуться на гравіювальній машині (наприклад, шрифти). Затверджена модель переводиться у пластичішну масу на основі епоксидних смол. Далі модель здається на редукцію — зменшення до нормального розміру монети. Гравіювальники корегують, віджимають штемпелі-матриці обох сторін і загартовують їх. За допомогою матриць і карбуються монети — з обох боків при одному ударі, а обрамлення по гурту (від нім. gurt — пояс, кант) накатується окремо.
Одна з проблем нашого монетного двору полягає в тому, що немає власного виробництва заготовок для монет, їх доводиться закуповувати у Польщі, Австрії або Фінляндії. Якби мали власне виробництво, була б значно нижча вартість продукції та мали б можливість експериментувати з розмірами і формою монет. До речі, більшість монет у світі мають саме круглу форму (зрідка квадратні, восьмикутні або з отвором посередині). З одного боку, просто тому, що така склалася традиція (гроші ж у кишені носять, щоб не шкрябало). А з іншого боку — круглі штемпелі тривкіші в роботі, не затуплюються кути. З одного штемпеля можна викарбувати від 500 до 10 000 монет, періодично корегуючи його.
Інша проблема — в темпах виробництва. Це зрозуміло, адже Україна — молода держава, власний монетний двір працює не так давно, треба надолужити пропущене. Український Банкнотно-монетний двір є передовим у світі за кількістю виготовлених монет на рік (не за їх тиражем). Якщо інші країни випускають близько десятка або й одиниці пам’ятних монет на рік великими тиражами, то в Україні може викарбуватися до 45 різновидів. Скульптори двору додають чималих зусиль, щоб це не впливало на якість, але їхній робочий графік дуже напружений. З іншого боку, такий темп не є виправданим: часто виконують приватні замовлення, нехтуючи тим, що монети мають служити державній програмі, увіковічуючи важливі історичні події. Іноді доходить до смішного: один інститут увіковічили до 71-го року з його заснування... Художники жартують, що скоро будуть замовляти монету «10 років Київському центральному туалету».
Також на художню якість українських монет впливає те, що частіше в однієї монети — декілька авторів, тобто ескіз аверсу виконує один, а реверсу — інший. Сторони монети повинні перегукуватися між собою, це одне ціле. Коли у монети два різних автори, це видно неозброєним оком. Недарма ще Федір Толстой рекомендував, щоб «від розробки до штемпеля — все робив один майстер». Моделі та штемпелі зараз роблять скульптори й гравіювальники, але ж хоча б художник ескізів може бути один.
Монети номіналом дві-п’ять гривень карбують із ньюзільберу (білий метал для монет, зовні нагадує срібло, але не є дорогоцінним металом, винайдений у Німеччині в ХІХ ст.), 5, 10, 20 гривень — із срібла. Золоті монети можуть номінуватися від 2 до 100 гривень. Виникає питання: як визначається номінал монети? Наприклад, монета з зображенням Тараса Шевченка має номінал 200 грн., а з Катериною Білокур — всього 2 гривні. Чим Білокур гірша за Шевченка? Насправді, нічим не гірша: це політика банку, він задає тему й номінал.
Ювілейні та пам’ятні монети виходять або окремо, або в одній із 23 серій (Княжа Україна, Видатні особистості України, Золото Скіфії, Стародавні міста України та ін.). Щороку до кожної серії додається одна-дві монети.
КОЛЕКЦІОНУВАННЯ
У західній Європі, зокрема, у Флоренції, збирати монети, насамперед, античні, почали ще в епоху Відродження (XIV—XV стст.). Одним із відомих колекціонерів був видатний італійський поет Ф.Петрарка. В середині XVI ст. у королівських та аристократичних замках налічувалося вже близько 950 мінцкабінетів. Зараз колекціонування монет — найпоширеніший вид колекціонування взагалі. Збирати сучасні ювілейні та пам’ятні монети — задоволення цікаве й недороге (звичайно, крім цінних монет). Раніше монети коштували за їхнім номіналом або дещо дорожче. Зараз Нацбанк виставляє такі ціни: 2-гривнева монета коштує 7 гривень, 5-гривнева — 12—13 гривень. Тобто, номінал не збігається навіть у простих монет із ньюзільберу. Вже на вторинному ринку підвищується ціна, якщо малий тираж, якщо він кудись поїхав (у інше місто або країну). Іноді частина тиражу випускається з помилкою. Такі монети підлягають знищенню, але дуже часто вони не знищуються з невідомих причин. Іноді помилку в монеті помічають після того, як тираж вийшов на ринок. Такі екземпляри можуть відразу подорожчати в десятки тисяч разів. Нумізмати не приділяють значної уваги художнім цінностям, а просто люблять збирати малотиражні монети або ті, яких не вистачає в їхніх приватних колекціях. Стародавній грецький філософ і нумізмат Епіктет учив правильно оцінювати монети, керуючись п’ятьма органами чуттів: зором, смаком, нюхом, а також вміти добре відчувати монету тактильно та сприймати її на слух.
