Важко відокремити деякі мої особисті спогади про Маргарет Тетчер — світські, але показові — від радикальних суджень історії. Я працював на неї директором із досліджень у Консервативній партії і як міністр упродовж приблизно 15 років, перш ніж вирушити до Гонконгу в ролі останнього британського губернатора. Оскільки вона вела переговори щодо передачі Гонконгу Китаю, під час мого перебування на посаді вона завжди була там частим і бажаним гостем.
Тетчер завжди надавала величезну підтримку збереженню в Гонконгу правління закону, громадянських свобод і демократичних устремлінь. Вона співчувала і проявляла симпатію до учасників кампанії з демократизації. Я також пам’ятаю, що тоді як наша офіційна резиденція була сповнена чудового, працелюбного персоналу (з яким вона завжди була доброю і поштивою), вона була єдиним відвідувачем — а їх було багато, — який сам застилав своє ліжко! Все робилося з точністю і ретельністю гранд-готелю: ретельно заправлені куточки й акуратно укладене покривало.
Незмінно, приїжджаючи під час ділових поїздок до Пекіна, вона наполягала на тому, щоб насамперед купити подарунок для колишнього китайського лідера Чжао Цзияна, з яким вона вела переговори щодо передачі Гонконгу. Після вбивств на площі Тяньаньмень, яким він намагався запобігти шляхом компромісу, він перебував під домашнім арештом. Шляхом спроб передати свій подарунок і найкращі побажання Чжао через кожну зустрінуту старшу посадову особу вона давала зрозуміти китайському керівництву, що світ усе ще пам’ятає про нього і хоче забезпечити його виживання. Це було так практично і по-доброму.
Основним досягненням Тетчер як національного лідера є поворот назад занепаду Британії, який почав набирати обертів ще 1970 року і тривав до початку її першого терміну на посту прем’єр-міністра 1979 року. Лише невелика частина широкого освітлення в ЗМІ її смерті була зосереджена на тому, на що була схожа Британія в ті роки. Економіка стояла навколішки, а зловживання владою профспілок зробили Британію практично некерованою.
Хоч як парадоксально, вона зробила підзвітність і авторитетну владу знову можливими частково за рахунок скорочення ролі держави в економіці. Її реформи заклали основу для періоду, упродовж якого рівень багатства на душу населення у Великобританії зростав швидше, ніж у більшості її конкурентів.
Реформи Тетчер активізували приватний сектор, сприяли приватному домоволодінню, знизили податки на підприємства, припинили контроль над більшою частиною економіки й осадили владу профспілок, щоб використовувати їх промислові м’язи. Вона ставилась до цієї програми реформ із рішучістю, проте — принаймні до її останніх років — і з тонким прагматизмом. Вона рухалася, крок за кроком, незмінно в одному напрямі. Ні у кого в уряді не було сумнівів щодо того, що вона мала намір зробити.
Проведені нею реформи відгукнулись акордом у всьому світі. Її термін перебування на посаді збігся з крахом радянського комунізму в Європі, який завершився падінням Берлінського муру 1989 року. Вона, як і її друг по трансатлантичному партнерству Рональд Рейган, була затятим критиком радянського комунізму. Її підтримка ідеї про вільний ринок — насправді, її гучна декларація про зв’язок між політичною й економічною свободою — надихнули народи радянського блоку, які страждали під радянським ігом упродовж 40 років.
Тоді як її антипатія до возз’єднання Німеччини була нерозумною, її сумніви щодо спроможності досягти більшої політичної інтеграції в Європейському Союзі з демократичною підзвітністю в державах-членах за минулі роки поділили безліч людей, і не лише в її власній країні. Вона виступала за велику інтеграцію єдиного європейського ринку, паралельно ставлячи питання, чи справді буде необхідно поступатися великою політичною владою Європейській комісії.
Багато хто вважає Фолклендську війну 1982 року апогеєм її патріотизму. Це такою ж мірою було символом її політичної бравади.
Відновлення контролю над цією віддаленою британською залежною територією, чиї громадяни були рішуче налаштовані залишитись британськими підданими після аргентинського вторгнення, було сміливою військовою операцією. Операція могла б закінчитися невдачею, що спричинило б відставку Тетчер та її адміністрації. Навіть адміністрація Рейгана була близька до того, щоб відмовити в підтримці цієї військової кампанії Великобританії. Проте успіх благоволить хоробрим, і перемога зміцнила її репутацію рішучої і дуже мужньої людини. Як люблять говорити британські таксисти, вона була кращим мужиком в уряді.
Упевненість Тетчер у міцності відносин між Великобританією і США підкріплювалась її дружбою з Рейганом. У них були дуже різні характери, проте вони поділяли спільну філософію, хоча все-таки з більшим зачаруванням це робив президент, який захоплювався її безпосередністю і простотою, і навіть простакуватими затвердженнями старих істин. «Ну хіба вона не прекрасна?» — сказав він якось помічнику, поки вислуховував по телефону, як вона лає його з Лондона за деякі його політичні помилки. І це його відчуття згодом поділило чимало американців, які відвідали її лекцію після її відставки.
Найбільше я захоплююся Тетчер за її політичний стиль. Вона ніколи не потребувала фокус-групи, щоб та підказувала їй, що вона відчуває або як це висловити. Вона вважала ідеї основою політики і боролася за ті, яких дотримувалась. Вона не «триангулювала» у спробі знайти середню точку між протилежними поглядами, вона висловлювала жаль з приводу того, що золота середина політики, де перебувала основна маса виборців, була зумовлена малодушним консенсусом еліт. Вона вірила, що ефективний лідер може змінити цей політичний рельєф, переконавши людей в істинності й актуальності власної позиції.
Тетчер часто була набагато обережнішою, ніж згодом передбачали її прихильники, спираючись на те, як вона відзивалася про свої дії. Проте, зрештою, її пристрасть до ідей, яким вона була віддана, залишала бризки яскравих фарб на полотні політичного світу, яке зазвичай забарвлене у відтінки сірого.
Маргарет Тетчер не була ідеалом. Як і всі інші, вона припускалась помилок і робила щось не так. Проте вона, поза будь-якими сумнівами, була гігантом політики XXI століття, лідером, який змінив її і наш світ на краще.
Проект Синдикат для «Дня»
Кріс ПАТТЕН - останній британський губернатор Гонконгу і колишній комісар ЄС із закордонних справ. В даний час є ректором Оксфордського університету.
Більше на тему:
Про особливості чужого досвіду
