Сьогодні відзначає своє п’ятнадцятиріччя незалежне російське видання «Новая газета». У чому полягає найбільший успіх видання, що живе в непростих умовах російської «суверенної демократії»? Як змінилася читацька аудиторія газети за 15 років, і який внесок загиблих журналістів «Новой газеты» Анни Політковської та Юрія Щекочіхіна в російську журналістику? Яке ставлення у журналістів газети до прагнення України та Грузії отримати план дій відносно членства в НАТО? Про це «Дню» розповів заступник головного редактора Віталій ЯРОШЕВСЬКИЙ.
— Яку б ви дали оцінку діяльності видання? У чому найбільший успіх або досягнення газети?
— «Новій газеті» 15 років і це вже про багато, що говорить. Звісно, не дуже зручно самим розповідати про наші успіхи, краще, коли про це кажуть інші. А взагалі ставлення до видання органів влади показує нашу значущість. Якщо говорити про досягнення, то нам вдалося домогтися звільнення незаконно засуджених, вдалося мобілізувати громадськість на допомогу дітям, хворим на лейкоз. Ось, напевно, це й говорить про успіхи. Хоч я розумію, що хотілося б досягти більшого. Але в нас усе-таки ще все попереду.
— Чи змінилася читацька аудиторія газети за минулі 15 років?
— Нас продовжують читати ті, хто 15 років тому лише починав читати «Новую газету». Це вже люди солідного віку. Коли видання тільки починало виходити, їм було приблизно по сорок, тепер їм уже трохи більше, але вони все ж продовжують цікавитися нашою газетою. У цих людей також підростають сини й дочки, які перейняли традицію батьків і купують видання. Це великий успіх. Ми за 15 років не розгубили нашу аудиторію. Більш того — тираж «Новой газеты» зростає, незважаючи ні на що. Середньостатистичний росіянин зайнятий іншими проблемами, але «Новую газету» все ж читають. За останні п’ять років тираж зріс майже на 50 тисяч примірників.
— Як ви оцінюєте внесок Анни Політковської та Юрія Щекочіхіна в російську журналістику? Чому, на ваш погляд, влада досі не знайшла їхніх убивць?
— Анна Політковська та Юрій Щекочіхін — це справді непоправна втрата. Ми втратили ключових журналістів. На жаль, говорю про них у минулому часі. Їхній внесок безумовно був неоціненним. Вони займалися дуже серйозними темами. А чому влада не може знайти вбивць — це, мабуть, питання до влади. Та я знаю, що слідство у справі Щекочіхіна відновлено. Газета цього наполегливо домагалася, але справа була закрита через ненасильницьку смерть. До такого висновку дійшли слідчі органи. А ось нещодавно пан Портикін, керівник слідчого комітету при генеральній прокуратурі Російської Федерації, направив справу на додаткове розслідування. Що стосується вбивства Анни Політковської, то я знаю, що слідство йде. Нещодавно прокуратура заявила, що їй відомий убивця Політковської і його оголошено в розшук. Не можу в цьому випадку сказати, що слідчі органи нічого не роблять.
— Яке ставлення у журналістів вашої газети до прагнення України та Грузії отримати план дій відносно членства в НАТО?
— По-перше, це дійсно внутрішня справа України та Грузії. Це справа політиків, ми просто за цим стежимо. Ми не поділяємо точки зору російської влади, що вступ України та Грузії в НАТО — це загроза для Російської Федерації. Адже вступили країни Балтії в НАТО, країни Східної та Центральної Європи. Кілька років тому це також було предметом жорстких висловлювань і російської влади, і привладних політологів, і експертів. Але світ не перевернувся, не перевернулася і Росія. Мені здається, що безпека Російської Федерації від вступу нових членів у НАТО не постраждала і не поменшала. До того ж, не всі члени Альянсу однаково ставляться до питання про Україну та Грузію, є і ті, хто вагається. Якщо США і країни Центральної та Східної Європи підтримують надання плану дій відносно членства для України та Грузії, то Німеччина і найбільші європейські країни, що входять до НАТО, дивляться з більш прагматичної точки зору. Вони вважають, що наразі дуже важливо налагодити відносини з Російською Федерацією, не спричиняючи додаткового роздратування.
