Ліберія — нова країна для українців. Донедавна мало хто міг припустити саму можливість потрапити до неї. Тим часом дуже скоро буде завершено передислокацію українського миротворчого контингенту до цієї західноафриканської держави. До Ліберії вже прибули 282 військовослужбовцi. Серед завдань українських миротворців із 56-го окремого вертолітного загону — патрулювання, перевезення вантажів, а також виконання польотів у разі невідкладної медичної допомоги. Українські вояки діляться своїми першими враженнями від перебування в далекому краї.
Олександр ГЛУМАКОВ, майор, бортовий перекладач:
— Донедавна свій день народження постійно святкував взимку. Сніг, мороз, хуртовина, а тут — літо. Це справжнє диво: в одну мить опинитися в казці. Якби ще не різні кусючі комахи, вона була б доброю. Взагалі я задоволений. Практика спілкування, хай навіть на складному і дуже специфічному діалекті, досить непогане тренування для мізків. Сподіваюсь, що колись, згадуючи про саму місію, вживатиму поняття «Рідна Ліберійщина». Побачимо!
Вадим РУБАН, капітан, офіцер командного пункту:
— Африку я раніше сприймав як щось далеке, екзотичне, темне, гаряче. Тепер вона поруч, точніше, просто під ногами, але така ж гаряча і темна. Призвичаївся до тутешніх умов швидко, насторожує лише одне — початок дощового сезону і його ймовірні наслідки. Чи встигнемо до того часу переїхати в капітальні споруди?
Володимир СИЛКА, сержант, водій:
— Доволі часто буваю в Монровії — столиці Ліберії. Наслідки війни вражають. Зруйновані будівлі, посічені кулями ліхтарні стовпи, жодної багатоповерхівки... Сміття і різний бруд звалені обабіч дороги. Як водій зазначу: їздять тут практично без дотримання елементарних правил на старезних машинах. Пікапи використовують як маршрутні таксі — народу набивається більше, ніж у будь-який вітчизняний автобус. Мабуть, потрібно подати пропозицію про направлення контингенту українських «даїшників»: хай наведуть порядок.
Олег САВЧУК, капітан, бортовий технік Мі-24:
— Ліберія — зелене море. Коли пролітаєш над оселями, важко повірити, що в них живуть люди. Дивно, але поруч з домівками я не бачив ділянок обробленої землі. Вертольотів ліберійці не бояться, спостерігають з цікавістю, привітно помахують руками i діти, і дорослі. Дуже красиві місця вздовж океану. Особливо бухта затонулих кораблів та кілька острівців. Неповторна краса.
Микола ШУРИГІН, підполковник, начальник служби тилового забезпечення:
— Початок нової місії завжди обумовлений низкою організаційних проблем та неузгоджених питань. Основний напрямок нашої роботи — забезпечення безперебійним, свіжим харчуванням. Здається з цим ми впорались. Тепер мали б провести переговори стосовно переходу на оонівські норми забезпечення. Із запропонованих продуктів можна буде скласти доволі непогане меню.
Юрій ТОЛОЧНИЙ, полковник, офіцер оперативної групи Південного ОК:
— Наш автомобільний транспорт — у дуже хорошому стані. У порівнянні з іншими контингентами, які використовують, як правило, японську техніку, ми, звичайно, поступаємось у питаннях вантажопідйомності та швидкісних показниках, але фахова підготовка водіїв 56 ОВЗ дозволяє сьогодні в повному обсязі виконати завдання із забезпечення життєдіяльності особового складу та забезпечення виконання польотів.
