Проблема придністровського урегулювання, схоже, залишається непідйомною, попри зусилля світової громадськості. Вирішенню цієї проблеми не допомогла й проголошена 22 квітня 2005 року вустами українського Президента ініціатива урегулювання придністровської проблеми «через демократію», відома, як «план Ющенка». Цей план давав надію на урегулювання статусу Придністров’я, оскільки ініціатива була схвалена як Кишиневом, так і Тирасполем. Однак, після введеного з 3 березня 2006 року Україною нового митного порядку перетину кордону, що передбачає наявність молдавського митного оформлення для вантажів, зокрема із Придністров’я, переговорний процес зупинився. Поки що українська сторона не відмовляється від нового митного режиму на українсько-молдавському кордоні, попри гостру критику Тирасполя. На зустрічі зі Спеціальним представником ЄС для Молдови, послом Адріаном Якобовицем де Сегедом міністр закордонних справ України Борис Тарасюк запевнив, що позиція України в придністровському урегулюванні і надалі залишатиметься послідовною та незмінною — мирне вирішення конфлікту за збереження суверенітету та територіальної цілісності Республіки Молдова і наданні спеціального статусу Придністровському регіону. Напередодні цієї зустрічі Адріан Якобовиць де Сегед в інтерв’ю «Дню» сказав, яких дій від України чекає ЄС у рамках придністровського урегулювання. Спеціальний представник також розказав, яким вбачають у Брюсселі розв’язок цієї проблеми, яку роль при цьому може зіграти Росія та що може підштовхнути Тирасполь до того, щоб сісти за стіл переговорів із Кишиневом.
— Восени в Придністров’ї відбувся референдум, на якому переважна більшість проголосувала за відокремлення від Молдови та приєднання до Росії. У Сербії також відбувся референдум по Конституції, у якій закріплений статус Косово як складової Сербії. Як ці події впливають на вирішення придністровського конфлікту?
— На нашу думку, проблему Косово та Придністров’я не можна порівнювати. У Косово присутні етнічні та релігійні проблеми. Водночас, у Придністров’ї немає ні етнічних, ні релігійних проблем. До того ж, проблема Косово вирішується в Раді Безпеки, де Росія має слово. Тому було б зовсім неправильно порівнювати ці ситуації, оскільки це може призвести до неправильного висновку.
— Як же тепер може розвиватися ситуація в Придністров’ї?
— Усі сторони, що інтенсивно займаються Придністровської проблемою — Росія, Україна, США, ОБСЄ, ЄС — єдині у своїй думці сприяти та добитися відновлення територіальної цілісності країни й суверенітету Молдови зі спеціальним статусом для Придністров’я в рамках возз’єднаної Молдови. Щоб досягнути цього, необхідно, щоб два партнери — Кишинів і Тирасполь — сіли за стіл переговорів. Не можна досягнути угоди про спеціальний статус Придністров’я без об’єднання Молдови та розділення компетенції і повноважень між Кишиневом і Тирасполем. Тому ми всі думаємо, що головне зараз — звести сторони разом. Усі згодні з цим, крім Придністров’я, яке відмовляється зустрітися в форматі «5+2». І це дуже погано. Вони взяли курс на незалежність і приєднання до Росії, яка вже чітко заявила про незацікавленість приєднання до свого складу Придністров’я. Придністровська влада хоче бути незалежною, але ніхто не визнає незалежності Придністров’я. У міжнародній спільноті всі дотримуються принципу територіальної цілісності. Тому нинішній курс Тирасполя — тупик для Придністров’я. До того ж зараз у невизнаній республіці організовують президентську кампанію. Це несерйозно. Ніхто цього президентства не визнає. Зараз усім слід об’єднати зусилля, щоб повернути придністровців за стіл переговорів.
— Чи існують такі шанси? Адже недавно в Одесі начебто була спроба розпочати переговорний процес про Придністров’я?
— Справді, така спроба була. Але нам не вдалося посадити сторони за стіл переговорів. Придністровці не хочуть іти на такі переговори. Вони виставляють безліч умов. Завжди погано намагатися виставляти умови перед початком зустрічі. Одна з їхніх основних умов полягає в тому, що вони хочуть мати свободу зовнішньоекономічних відносин. Ми всі виступаємо на підтримку бізнесменів Придністров’я та сприяємо тому, щоб вони могли здійснювати контакти за кордоном для реалізації зовнішньоекономічної діяльності. Вони вже використовують такі можливості. Інша річ, чи може сама придністровська влада володіти компетенцією для реалізації такої діяльності. Це питання слід розглянути та знайти вирішення в рамках придністровського урегулювання. Це не може бути зроблене за межами цього урегулювання. Необхідно, щоб лідери Придністров’я зрозуміли, що вони ставлять нездійсненні умови, які не дозволяють розпочати переговори.
— Ви приїхали до Києва, щоб заручитися підтримкою з боку української влади?
— Так, справді, мета мого візиту — розглянути, як ми можемо сприяти тому, щоб переговори між Кишиневом і Тирасполем були відновлені. Молдова й Україна в березні цього року запровадили нову систему прикордонного та митного контролю, що забезпечує нормальний режим на українсько-молдавському кордоні. Завдяки новому режиму обидві країни грають за правилами. І зараз важливо, щоб сторони зберегли створену систему прикордонного контролю. Тут же функціонує місія ЄС, яка проводить моніторинг українсько-молдавського кордону. Це дуже хороша система. Причому навіть у Придністров’ї визнають, що вона працює. Слід зазначити, що співпраця між прикордонними та митними службами обох країн розвивається дедалі більше.
Ми сподіваємося, що наступного тижня між Молдовою й Україною буде підписано два протоколи про обмін інформацією. Підписання протоколу між митними службами обох країн дозволить проводити миттєвий обмін інформацією про митні декларації. Митники миттєво знатимуть, який тип вантажу та якої вартості перетинатиме кордон. Таким чином, покладуть край масовому шахрайству на кордоні, коли товари декларували за заниженою вартістю, що призводило до недонадходження в казначейства обох країн митних зборів. Збитки для держбюджету України можуть становити десятки, а то й сотні мільйонів доларів на рік. Завдяки інформаційній системі, митники одразу побачать, яка вартість вантажу або товару. Інший протокол буде підписаний між прикордонниками України та Молдови. Якщо в прикордонників однієї країни викличе підозру якийсь автомобіль, що перетинає кордон, вони миттю можуть отримати від своїх колег із сусідньої країни дані про підозрюваний автомобіль. Покращання співпраці між службами на кордоні — дуже важливе для нормального прикордонного режиму та принесе кожній із країн багато грошей.
— Чи потрібні вам гарантії з боку нового уряду відносно збереження та виконання норм нинішнього прикордонного режиму, який не подобається придністровському керівництву?
— Новий уряд завжди наголошував, що зберігатиме чинний режим. Минулого разу я зустрічався з першим віце-прем’єр-міністром Миколою Азаровим, який запевнив мене в незмінності цього режиму. Відтоді не було жодного питання щодо цього. Прем’єр-міністр України Віктор Янукович у Брюсселі також підтвердив, що чинний режим буде збережений. Будь-яка країна зацікавлена в належному прикордонному режимі, який приносить надходження до скарбниці. Як відомо, контрабанда означає втрати надходжень до бюджету.
— А якщо розглядати в широкому аспекті придністровське урегулювання, які способи можуть вирішити цей конфлікт?
— Насамперед, найважливіше, щоб ми займали одну позицію та дуже чітко заявили про це. Зокрема, ми дуже чітко заявили, що не може навіть ставитися питання про визнання незалежності Придністров’я. Про це чітко заявили Україна та ЄС після референдуму, який був проведений у радянському стилі. 97 відсотків підтримки — це несерйозно. Крім того, в Придністров’ї немає демократичних умов. Треба проводити демократизацію Придністров’я, створювати демократичні умови, насамперед — вільні засоби масової інформації. Забезпечити свободу діяльності політичних партій, ліквідувати або провести зміни в секретних службах. Придністров’я — це своєрідний музей Радянського Союзу. Це дуже дивне суспільство, яке відстало від сучасності. Тому ми повинні чітко заявити, що така античність більше не існує в Європі.
— Яким же чином Придністров’я може бути демократизоване?
— Україна та Молдова запропонували ОБСЄ провести оцінну місію в Придністров’ї, щоб оцінити стан демократії та дати рекомендації, що треба змінити в цій невизнаній республіці для проведення вільних і справедливих виборів до парламенту. Такий мандат був запропонований ОБСЄ й отримав схвалення всіх сторін, окрім Придністров’я. Оскільки там готуються до президентських виборів, то, можливо, в цей час Тирасполь не зацікавлений у такій оцінній місії. Я сподіваюся, що наступного року, коли все це завершитися, ми зможемо продовжити роботу в цьому напрямі.
Я вважаю, що більшість людей у Придністров’ї розуміють, що це відсталий спосіб життя і потрібні зміни. Ми повинні чітко заявити придністровським лідерам, що вони не мають жодного права на вихід зі складу Молдови. Не існує міжнародного права, що допускає відокремлення Придністров’я. Розділення країни на частини може статися тільки за згоди обох сторін. Існує багато прикладів цьому: Чехословаччина, а також Сербія та Чорногорія. Але у світі немає права на одностороннє відокремлення. Для цього не існує жодної юридичної бази, і тому ми повинні чітко донести придністровським лідерам: забудьте це. У Придністров’ї також повинні зрозуміти переваги володіння правом законно вести торгівлю та мати легальні юридичні структури в Молдові. Це розуміють ділові люди, які реєструються в Кишиневі.
— Зазвичай лідери Придністров’я заявляють, що для придністровського урегулювання потрібен хороший план...
— На сьогодні є багато планів. У чому-чому, а недоліку в планах немає. Протягом 12 років ми тільки й робили те, що говорили про плани. Можна ще запропонувати нові плани. Але нам не потрібні нові плани. Молдовани повинні сказати, яким способом вони готові вирішувати цей конфлікт. Тобто рішення пропонує не ЄС, а його повинні запропонувати в Кишиневі та Тирасполі. Іноді складається враження, що хтось повинен замість Молдови вирішити цю проблему. Ні, вони самі повинні її вирішити, виробивши план. Ми ж зі своєї сторони, як посередники та спостерігачі, можемо їм допомогти в цьому, запропонувати посередників, спостерігачів. Але всю роботу повинні робити самі Кишинів і Тирасполь. Але спершу вони повинні сісти за стіл переговорів і домовлятися.
— Яку роль у придністровському урегулюванні може і повинна зіграти Росія? Адже вона має великий вплив на Придністров’я. Чому Москва не хоче натиснути на Тирасполь, або натякнути лідерам Придністров’я, що їм треба грати саме за вищеназваними правилами?
— Я згоден. Росія може відігравати в цьому процесі дуже важливу роль. Я завжди на переговорах із російськими колегами наголошував: «Ви заявляєте про територіальну цілісність і суверенітет Молдови, але водночас надаєте велику підтримку придністровському режиму». І цей режим почувається дуже комфортно та намагається проводити свою власну політику. Тому за будь-якої зручної нагоди я питаю росіян: «Як ви можете поєднувати це. Ми всі згодні, що головне — це територіальна цілісність країни. Тоді давайте впроваджувати цю політику в життя».
— Деякі експерти вважають, що зміна в Придністров’ї можлива з приходом нових лідерів. Коли, на вашу думку, може статися омолоджування в керівництві цієї невизнаної республіки?
— Я не знаю. Це повинні вирішити самі придністровці. Ми бачимо, що новий рух «Оновлення» отримав більшість у Верховній Раді, але я не знаю, за що бореться це «оновлення». Сьогодні можна зробити висновок, що воно намагається зменшити повноваження президента Придністров’я та збільшити повноваження парламенту. Але поки що їм це не вдалося. Я не знаю, як вони далеко зайдуть у цьому намірі та наскільки демократичним стане Придністров’я. Ми відчуваємо, що ділова громадськість хоче мати бізнес в ЄС і виступає проти того, щоб кордон перекривали їхні власні лідери, як відбувалося від початку березня цього року. При цьому придністровські бізнесмени зазнали великих збитків. Якщо влада контролює ЗМІ, то їй легко переконати більшість людей у тому, що Україна здійснює блокаду. Але влада не може переконати в цьому ділову громадськість Придністров’я, яка знає краще суть справи, оскільки сама стикається з цим. Підприємці йдуть власним шляхом — вони реєструються в Кишиневі.
Я не знаю, як далі розвиватимуться події. Важливо, щоб ми продовжували введений митний режим і гарантували підприємцям можливість налагоджувати контакти із зарубіжними партнерами та легально експортувати товари. Ми повинні спостерігати, як розвиватиметься громадянське суспільство в Придністров’ї. Ми повинні сприяти свободі мас-медіа та розвитку демократичного суспільства, що займе належне місце в Європі.
— На вашу думку, чи робить Молдова достатньо задля того, щоб переконати придністровців у перевагах існування в рамках однієї країни?
— Я вважаю, що переваги приналежності до великої економіки, європейського простору дуже важливі для такої потенційно багатої країни, як Молдова, враховуючи Придністров’я. Це не означає, що їхні економічні діячі не матимуть контактів із Росією або з іншою частиною світу. Але приналежність до країни, яка зрештою стане частиною одного великого європейського ринку, є великою перевагою для передового промислового суспільства. І придністровські бізнесмени розуміють це. Молдова сама повинна ще робити багато чого, щоб бути привабливою, де забезпечується свобода преси, де існує незалежна юридична система, де немає секретної поліції, яка переслідує людей. Зміни в Кишиневі та на правому березі Дністра здійснюються в напрямі європейського суспільства. І це дуже важлива імплементація Плану дій, який ми маємо як із Молдовою, так і з Україною. Правий берег Дністра стане більш привабливим, коли він розвиватиметься в цьому напрямі.
— Як ви оцінює появу статей або публікацій у румунській пресі, в яких йдеться про те, скільки може коштувати Румунії приєднання до її складу Молдови?
— Про це не може бути й мови. Румунські політики не переслідують мети приєднати до себе Молдову. Румунія офіційно визнала територіальну цілісність Молдови. Звісно, в Румунії відчувають зв’язки з сусідньою республікою. Але серед розсудливих політиків Румунії немає і думки про Велику Румунію, до складу якої повинна ввійти Молдова. З іншого боку, Молдова також хоче почуватися відмінною від Румунії. У Молдові розмовляють молдавською мовою. До того ж Кишинів намагається знайти своє місце в Європі, як окрема країна. Це зрозуміле всім, зокрема й Румунії. Можливо, серед румунів і є люди, які мріють про Велику Румунію. Нехай собі мріють, але так не думають в уряді цієї країни.
— Ви є спеціальним представником ЄС у Молдові. Скільки часу доведеться вам попрацювати на цій посаді, щоб поставлене завдання з придністровського урегулювання було виконане?
— Я сподіваюся, що ця робота не до кінця мого життя. Можливо, вона займе кілька років. Це тривалий процес. Але я сподіваюся, що він не продовжуватиметься ще 12 років. Гадаю, нам знадобиться менше часу. Моя мета — досягти прогресу за 16 місяців, починаючи від сьогодні.
