Напередодні президентської виборчої кампанії у Франції про європейські справи тільки згадують або перешіптуються, але їх майже ніколи не обговорюють. Франція головним чином зацікавлена своїми власними проблемами, особливо передбачуваною несправною роботою її політичного класу й очевидною лінню французької громадськості, яку звинувачують у слабкому економічному зростанні, особливо порівняно зі Сполученими Штатами. Франції потрібні дебати про справи Європейського Союзу, але тільки якщо вони не переростуть — як зазвичай відбувається в Європі — у самобичування.
Та зачаток таких дебатів існує, і вони сильно відрізняються від тих, які переважали в кампанії референдуму з конституції у Франції два роки тому, що провалилася. Робота європейських установ — Європейського центрального банку, Європейської комісії й угоди про стабільність — зіткнулася з серйозною критикою, але не в ім’я ностальгії по національному суверенітету. Європу не відкидають; навпаки, критика в дусі поліпшення європейських установ в ім’я суспільного блага.
Обидва головних кандидати в президенти Франції, Сеголен Руаяль та Ніколя Саркозі, закликали до створення економічного уряду для європейської зони. Звичайно, такий «уряд» уже існує у вигляді Європейського Центрального Банку. Але потрібна інституційна структура, яка встановила б велику політичну відповідальність щодо першорядних економічних цілей, що повинна переслідувати Європа — повна зайнятість і зростання — і яка, принаймні частково, закрила б демократичний дефіцит, що випливає з поглинання ЄЦБ валютної політики з держав зони євро.
Момент видимого політичного розладу, який існує наразі, можливо, не підходить для початку такого проекту. Але з погляду історії, Європа досягала успіху, коли в моменти небезпеки вона починала невідворотні процеси, що переважували будь-які інші думки. Засновники Європи зрозуміли це, коли виношували ідею створити Європейську вугільну і сталеву спільноту: переконати старих ворогів об’єднати деякі з найпотужніших інструментів війни під приводом просування їх економічних інтересів було стратегією рідкісного інтелекту.
Тепер ми живемо в подібний момент невпевненості та небезпеки, і цього разу також є проект, і економічний, і політичний, який може об’єднати Союз: енергетична незалежність, ключовий чинник у національному суверенітеті. Наразі в пан’європейському масштабі немає нічого, що гарантує обов’язок кожної держави- члена забезпечити надійність своїх майбутніх поставок.
Європейська комісія втомилася від спроб створити єдиний енергетичний ринок, який вимагав від неї переконати уряди в тому, що вони повинні ліквідувати своїх існуючих операторів-монополістів, що є передумовою для конкуренції. Хоча держави-члени, здається, примирилися з цим, вони пристрасно чинять опір тому, щоб інші європейські фірми прийняли керівництво над їх компаніями — «національними чемпіонами».
Безумовно, уряди не можуть уникнути своїх обов’язків щодо своїх громадян, і тільки найнаївніший технократ вважає, що ринок сам по собі може забезпечити енергетичну незалежність. Проте одночасно виключно двосторонні переговори між окремими членами ЄС і країнами-виробниками нафти й газу послаблюють позицію держав-членів під час переговорів, а також підривають геополітичну вагу Європи в світових справах.
І все ж, на щастя, немає необхідності миритися з ситуацією. Є чітке рішення, подібне до Вугільної й Сталевої Спільноти, виконане нашими засновниками: європейська енергія, навколишнє середовище й дослідницька спільнота (E3RC). Помилковим є вважати, що екологічні проблеми можна вирішити тільки через від’ємне зростання. Насправді, навпаки. Нова енергія й екологічні технології безсумнівно підштовхнуть зростання в майбутньому.
Але тільки якщо подвоїти дослідження в галузі створення нових енергозберігаючих технологій, то зрештою ми будемо споживати менше енергії загалом і більше енергії нешкідливим для навколишнього середовища способом. Екологічні лиха, до яких уже призвела сьогоднішня економічна діяльність, і катастрофічний потенціал тих лих, які ще можуть статися, нарешті переконали в тому, що енергетичну політику та захист навколишнього середовища не можна розділяти.
E3RC усе одно переслідувало б дві безпосередньо пов’язані цілі: європейську енергетичну незалежність, якій допомогли б нова енергія й екологічно чисті технології, й зміцнену ринкову владу Європи на глобальних ринках. Його створення також просигналізувало б європейській громадськості: сама конкуренція — не єдина на горизонті Європи. Передусім ЄС необхідна співпраця.
Жан-Поль ФІТУССІ — президент французької Обсерваторії Економічної Кон’юнктури (OFCE).
