«Сполучені Штати завжди були і будуть залишатися другом України», — заявив під час своєї зустрічі в Європейському Університеті американський посол Карлос Паскуаль у четвер. Це був його перший вихід на публіку після двотижневої паузи. Востаннє Паскуаль та посол Великої Британії Роберт Брінклі з’явилися перед пресою 26 листопада, оприлюднюючи звіт американсько-британської групи експертів, яка так і не змогла з’ясувати — потрапили радарні системи «Кольчуга» до Іраку чи ні. Це була також перша поява американського дипломата перед журналістами після його минулотижневого перебування у Вашингтоні, де американці, за словами Паскуаля, «продовжували аналіз» перегляду своєї політики щодо України. Взята пауза, до речі, найкрасномовніше свідчила про те, що обраний Києвом тон дипломатичного контрнаступу був щонайменше невдалим, а сама атака не принесла жодних результатів — оскільки зараз повторюється те ж саме, що й місяць тому.
Публічний виступ посла Паскуаля цікавий передусім тим, що він фактично — останній у цьому році, адже далі вже йтимуть різдвяні та новорічні свята. Квінтесенція виступу — не в констатації вже давно наголошених речей, пов’язаних з «Кольчугами», але кілька вельми жорстких, хоча й загалом дипломатичних фраз: «Україна відстала від власних євроатлантичних прагнень», «Україна в кращому випадку залишалася на місці», «політична реформа в Україні втратила цілий рік», «зростаючий тиск держави на свободу преси». І справа «Кольчуг», як відзначив посол Сполучених Штатів, не створила, а поглибила «кризу довіри на вищому рівні». Згадувалися й нерозкриті досі справи Гонгадзе та Александрова.
Перед Україною та Сполученими Штатами, за словами Паскуаля, зараз існує дві альтернативи розвитку відносин. Перша — активна співпраця. Друга — відмова від глибшої взаємодії. «Останнє не відповідає ні інтересам США, ні інтересам України, ні інтересам тієї Європи, яку всі ми сподіваємося сформувати», — підкреслив посол.
До речі, американські військові зустрічалися цього понеділка з китайськими колегами (вперше за останні півтора року), піднімали питання Тайваню, обговорювали ситуацію довкола Іраку. Чому не порушили питання щодо «Кольчуг»? Можливо, внесе ясність розгляд проблеми комітетом 661 Ради Безпеки ООН, в компетенції якого знаходяться усі справи, пов’язані з санкціями проти Іраку. Однак існує загроза, що їхні висновки (навіть позитивні для Києва) не влаштують Вашингтон і Лондон.
З акцентів, розставлених у промові, випливає: по-перше, питання «Кольчуг» США не вважають закритим, а відтак вбачають у ньому проблему; по- друге, відносини цим не вичерпуються і треба думати про подальшу двосторонню співпрацю, а саме — про євроатлантичну інтеграцію України; по-третє, існує певне розчарування ходом реформ в Україні, але на Заході все ще готові підтримувати Київ. «Хоч би яким у підсумку було розв’язання проблеми «Кольчуги», основним завданням буде відновлення довіри, що безумовно необхідна для побудови і підтримки довготривалих, наповнених змістом відносин», — наголосив посол Паскуаль.
Є й інша цікава деталь: посол Паскуаль у своєму виступі зробив ремарку, що «в жовтні Сполучені Штати вітали, а правду кажучи, навіть обстоювали, коли українська сторона опиралася, проведення зустрічі між міністрами оборони Шкідченком і Рамсфельдом». У січні, за його словами, Сполучені Штати готові прийняти першого віце-прем’єра Азарова на високих урядових рівнях. Отже, з одного боку, українському керівництву просто вказали на те, що не варто впадати в істерику. З другого — Паскуаль визнав, що про проведення зустрічі між президентами США та України на даному етапі не йдеться. Отже, Вашингтон взяв і витримує чіткий курс на ізоляцію президента України, підтриманий більшістю країн-членів ЄС. З юридичної точки зору для такого рішення підстав, очевидно, небагато — що визнають і у Вашингтоні. Йдеться передусім про морально-політичні аспекти.
До речі, за словами посла Паскуаля, звістку про те, що після року переговорів Мінекономіки України все ще не ухвалило рішення про дозвіл на реєстрацію проектів Міжнародного республіканського інституту та Національного демократичного інституту (керованого екс-держсекретарем Мадлен Олбрайт) Конгрес США сприйняв як те, що «Україна боїться прозорості». Поведінка офіційного Києва в цьому питанні, як і в деяких інших, дійсно швидше нагадує приклади з радянського минулого, ніж діяльність сучасної демократичної держави.
Неприховане розчарування Вашингтона Києвом уже викликало побоювання в середовищі аналітиків, що після значного потепління відносин між Росією та США, яке збіглося в часі з «касетним скандалом» в Україні, а зараз — із проблемою «Кольчуг», у Вашингтоні (як зрештою в Євросоюзі чи НАТО) Москву розглядають як ключового партнера в регіоні і що Буш-молодший «віддав» Україну Кремлю так само, як у свій час подібне намагався зробити його батько, коли закликав Україну залишитися в Радянському Союзі.
Але ж з другого боку, саме у Вашингтоні говорять (і це часто наголошує посол Паскуаль, як і цього разу), що підтримуватимуть рух України в напрямку європейської та євроатлантичної інтеграції, якщо це буде, як сказано в промові посла, «щиросердий вибір, вибір без виставляння умов чи застережень». «Лише сама Україна може вирішити, чи слід їй іти шляхом євроатлантичної інтеграції», — про це заявив посол Паскуаль. Як бачимо, ніхто Київ, окрім його самого, не змушує співпрацювати з кимось більше, а з кимось менше. Але водночас США «хотіли б мати широку взаємодію з українськими офіційними особами на підтримку тих реформ, які можуть просунути євроатлантичну інтеграцію України», — заявив посол Паскуаль. Очевидно, у Вашингтоні вірять, що можливо розглядати окремо чинного президента України і Україну в цілому і що поступово програми підтримки як державних, так і недержавних органів і організацій зроблять свою справу.
З усього сказаного чи не єдиним позитивним моментом є те, що про повну ізоляцію країни поки що не йдеться. Фактично посол Паскуаль у своєму передноворічному виступі накреслив ту мінімальну програму дій, яку Київ мав би виконати, аби уникнути подальших втрат. Було б, звичайно, добре, якби Київ міг обійтися без подібних «підказок» за подібних умов. Залишаючи поза рамками легітимність таких «підказок», варто б нагадати, що Київ сьогодні навряд чи може собі дозволити повністю зруйнувати все те, що вже було досягнуто у відносинах із Вашингтоном.
