Що мав на увазі Президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв, коли говорив про всенародно обраного в Україні Президента, що він не може стати гарантом стабільності держави? Як Астана оцінює протистояння, що розвернулося в Україні між Президентом і антикризовою коаліцією на чолі з прем’єр-міністром? Чи вплинуло це на двосторонні україно- казахські відносини? Як у Казахстані вирішують проблему з розширенням сфери використання державної казахської мови? За яких умов Казахстан приєднається до проекту «Одеса — Броди»? Про це в ексклюзивному інтерв’ю «Дню» Надзвичайного і Повноважного Посла Республіки Казахстан в Україні та Республіці Молдова Амангельди ЖУМАБАЄВА.
«ТЕ, ЩО СТАЛОСЯ В УКРАЇНІ, Є ПРИКЛАДОМ ТОГО, ЧОГО НЕ ПОТРІБНО РОБИТИ»
— Чи можна вважати офіційною реакцією Астани на події в Україні заяву Президента Казахстану Нурсултана Назарбаєва, що з’явилася в ЗМІ, про те, що «всенародно обраний Президент України Віктор Ющенко не може стати гарантом стабільності держави і тому почав вимагати повноваження назад»?
— Перш ніж звернути увагу на цю фразу, варто все-таки повністю розібратися в тому, що Президент Казахстану сказав на прес-конференції 9 квітня. Деякі представники преси публікують окремі частини інтерв’ю, при цьому втрачаючи суть відповіді, і тому виходить спотворене уявлення. Наш Президент постійно зустрічається з представниками ЗМІ, говорить про внутрішню і зовнішню політику. Чому в цьому контексті було посилання на Україну? Президенту поставили запитання про пріоритетність для Казахстану президентського правління або парламентського. Не виключаючи того, що в нас у перспективі буде парламентська республіка, а поки відбувається становлення державності як в Україні, так і в Казахстані, Назарбаєв сказав, що він виступає за президентське правління. Те, що сталося в Україні, є прикладом того, чого не потрібно робити. Парламентська перебудова, яка відбулася за два роки після помаранчевої революції, показала неспроможність вирішувати багато питань. Саме в цьому ключі потрібно розглядати слова Президента Казахстану, у якого гарні стосунки з українським Президентом. Ми б хотіли, щоб ви зрозуміли: слова нашого Президента були направлені на те, що насправді Україні потрібна така система управління, за якої можна сміливо пройти перехідний період і зробити так, щоб народ міг жити краще, щоб була можливість виконувати завдання, які стоять перед державою.
— А як ви оцінюєте події, які відбуваються в Україні після розпуску Президентом України Верховної Ради? Хто, на вашу думку, має рацію в цій ситуації: Президент чи прем’єр-міністр і антикризова коаліція?
— Я маю такий принцип: не втручатися у внутрішні справи там, де я працюю. Водночас я можу зазначити: ми хочемо, щоб тут була стабільність, прогнозована політика і в економіці, і в соціальній сфері, щоб ми могли добре уявляти перспективи нашого співробітництва. А що відбувається у внутрішньополітичному житті країни: хто має рацію, хто ні, я такої оцінки дати не можу. Єдине, що я підтримую, все має відбуватися відповідно до закону. Це принциповий підхід. У будь-якій державі першу роль має відігравати закон. Я вважаю, що в Україні Конституційний Суд повинен ухвалити рішення і всі сторони повинні його виконувати. А так, перепрошую, я не можу давати оцінку діям Президента, прем’єр-міністра або Верховної Ради. Це внутрішня справа України.
«УКРАЇНІ ПОТРІБНА ТАКА СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ, ПРИ ЯКІЙ МОЖНА СМІЛИВО ПРОЙТИ ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД»
— А чи можете ви собі уявити ситуацію в Казахстані, коли президент підписує указ, а уряд відмовляється його виконувати?
— Президентське правління добре тим, що вимагає виконання закону. У нашому понятті демократія — це свобода в рамках закону. Звичайно, в нас щороку закони удосконалюються. Усе залежить від того, чи готове суспільство саме до прийняття такого закону. Якщо воно готове, то ми приймаємо такий закон, а потім усі, включно з президентом, зобов’язані виконувати його.
— У нас кажуть, що де два українці, там три гетьмани...
— Я абсолютно з цим не погоджуюся. Я вже три роки тут і багато спілкуюся з українцями. Можу сказати, що ваш народ дуже толерантний і доброзичливий. Я сумніваюся, що в будь- якій іншій країні при такому скупченні народу, коли зустрічаються два протилежні табори, нічого не сталося б. Але тут толерантність народу свідчить про те, що процес відбувається абсолютно мирно. Народ висловлює свої думки. Досягнення демократії саме в цьому і полягають, що людина може вільно висловлюватися.
«НАШІ ВІДНОСИНИ ПЕРЕВІРЕНІ ЧАСОМ І РОЗВИВАТИМУТЬСЯ ПОСТУПАЛЬНО»
— Чи не вплинули події, що відбуваються в Україні, на двосторонні відносини між нашими країнами? Чи не налякали вони казахський бізнес?
— Нинішні події в Україні жодним чином не впливають на бізнесові відносини. Ніякого ажіотажу з цього приводу немає. Це просто маленький штрих. Я як представник Президента Казахстану в Україні можу запевнити, що наші відносини перевірені часом і розвиватимуться поступально. Це підтверджують слова глави казахстанської держави в посланні народу «Новий Казахстан у новому світі», виголошеного 28 лютого цього року, згідно з якими основну увагу нашій країні потрібно зосередити на ринках Каспійського і Чорноморського регіонів.
«МИ ЗАОХОЧУЄМО ПРЕДСТАВНИКІВ ІНШИХ НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ, ЯКІ ДОБРЕ ВОЛОДІЮТЬ КАЗАХСЬКОЮ МОВОЮ»
— Наші країни мають одну схожу проблему — утвердження національної мови як державної. В Україні — української, в Казахстані — казахської. Як ви вважаєте, чи може досвід вашої країни із впровадження казахської мови в усі сфери громадського життя знадобитися Україні?
— Ми проти того, щоб автоматично використовувати в себе підходи інших країн для розв’язання тих або інших внутрішніх завдань. Ми в Казахстані, звичайно, вивчаємо досвід різних країн. Але при цьому вважаємо, що потрібно враховувати ситуацію, що складається в країні. Казахстан — багатонаціональна держава. У нас 30% населення складають росіяни, до того ж проживає півмільйона українців. Тому ми не можемо поставити їх у рамки державної мови. У нас є спеціальна довгострокова програма, закон із впровадження казахської мови в усі сфери казахстанського суспільства. Російськомовне населення чудово розуміє, що закон потрібен, і ми повинні поступово, крок за кроком, іти до його впровадження. Ми заохочуємо представників інших національностей, які добре володіють казахською мовою. Я вважаю, що в законі будуть ще зміни. І ті держслужбовці, представники інших національностей, які досконало володіють казахською мовою, матимуть пріоритет перед іншими в плані службового росту та оплати їхньої праці.
— Але ж ви не порушуватимете питання про те, щоб російська стала другою державною мовою?
— У Конституції записано, що казахська мова є державною, а російська офіційно вживається у державних організаціях і органах місцевого самоврядування нарівні з казахською. У перспективі, звичайно, переважатиме казахська мова. Але це ми не повинні форсувати. Є деякі регіони, які перевели діловодство повністю на казахську мову. Це там, де 80—90% жителів — казахи. Там немає потреби запроваджувати його двома мовами. Також на казахську мову переведено діловодство в деяких міністерствах і поступово здійснюватиметься перехід і в інших відомствах. Ми робимо все це поступово.
— Як би у вас поставилися до депутата, який сказав би, що казахська мова може використовуватися лише на рівні фольклору і анекдотів?
— Я вважаю, подібні заяви образою національної гідності. Цього не можна допускати, де б це не було. Ні в Україні, ні в Казахстані. Та й у будь-якій іншій країні. Ми не маємо права ображати нації або утискати їхні права. У нас у конституції написано: ми не маємо права утискати іншу народність, зважаючи на расу, віросповідання або мову. Ми всі люди одного Бога. Гадаю, що кожна мова заслуговує на повагу. Хоч яким би нечисленним був народ, це надбання людства. Підхід має бути таким. Не буває старшої або молодшої мови. Це створюване віками та тисячоліттями наше спільне багатство.
— Нещодавно Назарбаєв сказав, що, в принципі, Казахстан може приєднатися до будівництва нафтопроводу через Кавказ, Україну до Європи. Але при цьому він зазначив, що до цього проекту необхідно залучити Росію. Чи не бачите ви небезпеки в залученні Росії до будівництва альтернативних для вашої країни нафтопроводів? Адже вона може загальмувати такі проекти, спираючись на власні міркування?
— Давайте будемо об’єктивними. Зараз ми постачаємо на зовнішній ринок приблизно понад 50 млн. тонн нафти, левова частка якої (відсотків 80) йде через територію Росії. Цього факту хіба недостатньо, щоб ми не враховували інтереси Росії? У той же час нам вигідно брати участь у проекті Баку-Джейхан. Хоча Росія була проти, ми підключилися до нього, оскільки зважали на інтереси Казахстану. Ми побудували нафтопровід потужністю 10 млн. тонн до Китаю. До кінця минулого року було прийняте рішення про будівництво другої гілки цього нафтопроводу такої ж потужності. Цей проект також не подобається нашим західним партнерам. Але в реалізації подібних проектів ми завжди виходимо з того, що вигідно для Казахстану. Звичайно, нафту або газ від політики відділити складно. Але ми намагаємося не втручати сюди політику.
Якщо нам буде вигідно будувати нафтопровід на Кавказ, ми підемо туди. На переговорах з Євросоюзом ми кажемо: покажіть ваш проект, напрям, потребу, нашу вигоду і тоді ми підемо. Проблем у цьому немає. Зараз у Казахстані ми видобуваємо понад 60 млн. тонн нафти. Причому 85% видобутої нафти припадає на іноземні компанії. Їх не потрібно умовляти. Якщо ви запропонуєте хороший варіант, де можна заробити, вони самі підуть.
«ТАКІ ПРОЕКТИ, ЯК NABUCCO І «ОДЕСА—БРОДИ», ПОКИ ЗАЛИШАЮТЬСЯ ЛИШЕ ПОБАЖАННЯМ»
— А як щодо приєднання Казахстану до проекту «Одеса—Броди»?
— Цей проект дійсно становить для нас інтерес, як один із альтернативних шляхів. Але ми говоримо і в Євросоюзі, і в Україні: зробіть нам пропозицію. Скажіть нам, який буде тариф поставок через нафтопровід Одеса—Броди. Нам же відповідають: дайте гарантії поставок нафти. Як ми можемо це гарантувати? Це ж ринок. У тому-то якраз і перевага, що є вибір. Тому, я вважаю, якщо Польща і Україна хочуть диверсифікації поставок нафти, то вони повинні самі думати, прорахувати спочатку, як залучити Казахстан, Азербайджан і Росію. Ось про це потрібно замислюватися. Якщо є чим зацікавити, тоді немає питань. Я вважаю, тут усе вирішується, оскільки всі компанії у світі цікавить вигода.
— Але, з іншого боку, також важливо знати, чи буде на момент готовності того або іншого нафтопроводу необхідна для транзиту нафта...
— Ми не приховуємо своїх можливостей. Ми вже оголосили, що до 2015 року у нас буде видобуток мінімум 130 — максимум 150 млн. тонн нафти. Це майже трикратне збільшення обсягів виробництва. Ми зазначаємо, що потребуємо додаткових маршрутів поставок. Ми і з російською стороною ведемо переговори щодо поставок нафтопроводом через Болгарію до Греції.
— А щодо проекту Nabucco?
— Нам пропонують брати участь у цьому проекті. Але ми просимо: дайте елементарний розрахунок. Але поки нам ніхто його не дає. Такі проекти, як Nabucco і «Одеса-Броди», поки залишаються лише прагненнями. Минулого року ми підписали меморандум з ЄС про те, що підтримуватимемо їхні прагнення з диверсифікації енергоресурсів. Ми беремо на себе певні зобов’язання. Але, знову ж таки, кажемо: дайте нам конкретний проект, розрахунок.
— Чи не вплине прихід нового лідера в Туркменістані на енергетичний баланс у Центральній Азії?
— До призначення в Україну я працював чотири роки в Туркменістані. Це чудова країна з прекрасними людьми. Новий лідер із дуже великим досвідом, широким кругозором. На мою думку, він також намагатиметься не залежати ні від кого, скажімо, від Росії, Китаю або Америки. Туркменістан вестиме політику, щоб більше мати свободи. А це можливо тоді, коли маєш кілька напрямів.
«ВСТУП ДО СОТ ДАСТЬ НАМ МОЖЛИВІСТЬ НА 30% ЗБІЛЬШИТИ НАДХОДЖЕННЯ...»
— Нещодавно Назарбаєв заявив про намір створити Центральноазіатський союз. Для чого створюється такий союз?
— Ми завжди підтримували ідею створення такого союзу. Торгувати з ближнім сусідом дешевше, ніж кудись везти продукцію. Узбекистан, Киргизстан, Туркменістан і Казахстан належать до регіону, який може забезпечити себе повністю. І продуктами харчування, і електроенергією, всім потрібним для життєдіяльності. Навіщо нам іти окремо. Наша мета, передусім, — економічне співробітництво. Прийдемо ми до цього — будуть відкриті один одному наші ринки, вільно переміщуватиметься капітал і робоча сила — від цього виграють усі.
— Об’єднання відбуватиметься відповідно до принципів СОТ?
— Безумовно. Усі об’єднання, навіть Єдиний економічний простір, ми будуємо відповідно до принципів СОТ. Тому що наша мета, як і України, стати членом цієї організації, до речі, Казахстан зараз перебуває на завершальній стадії вступу. Ми вважаємо, що виграємо від цього. Відкриття світового ринку через СОТ дозволить нам на 30% збільшити надходження від продажу нашої продукції на світовому ринку.
«ЗА РІВНЕМ ЖИТТЄВИХ СТАНДАРТІВ МИ ПОВИННІ ПРАГНУТИ ДО КРАЩИХ»
— Яку асоціацію у вас викликає НАТО? І як би ви поставилися до того, щоб Україна вступила в цю організацію?
— Ми підтримуємо постійні контакти з НАТО, беремо участь у програмі «Партнерство заради миру». НАТО в нашому розумінні — це передова структура, яка відповідає сучасним вимогам. Ми переймаємо її досвід. А якщо хтось хоче стати членом цієї організації — це його бажання і внутрішня справа.
— Останнім часом багато кажуть про те, що перед багатьма країнами пострадянського простору постав вибір — приєднатися до західноєвропейської цивілізації або залишитися під впливом євразійської цивілізації. До якої цивілізації себе відносить Казахстан?
— Ми ставимося з великою повагою до всіх цивілізацій. І ніколи не варто говорити, що одна цивілізація передова, а інша — давня або архаїчна. Просто в кожному регіоні є стандарти, за якими люди живуть. Звичайно, в цьому плані рівень життя значно вищій в Європі. Ми намагаємося наблизитися до таких стандартів. Водночас є культурні стандарти. Деякі з них ми не сприймаємо, і це природно. Потрібно порівнювати, де краще, а де гірше. На мій погляд, за рівнем життєвих стандартів ми повинні прагнути до кращих. А що стосується нашої культури — її потрібно розвивати, зберегти, показати, щоб люди її зрозуміли. Хочу навести приклад, що до Жовтневої революції вважалося, що письменність казахського населення становила 2%. Але йшлося про тих, хто вмів писати російською. При цьому 90% писали і читали арабською.
