Зенітно-ракетні мобільні комплекси «Бук» нині стоять на оснащенні Протиповітряної оборони України. Це озброєння призначене для захисту військ та об'єктів від нападу з повітря і може вражати цілі, за даними з рекламних проспектів, на дальності понад 30 кілометрів і на висоті близько 20 кілометрів. Хоча насправді можливості цієї системи ППО є кращими.
За твердженнями представників керівництва військ ППО, «Бук» вирішили не продавати американцям щонайменше через три причини. По-перше, йшлося не просто про «Бук», а про «Бук-М», більш сучасну і модернізовану модель цього комплексу ППО. По-друге, розробником і виробником комплексу «Бук» нині вважається Росія. Точніше — держпідприємство «НДі приладобудування ім В.Тихомирова» (розробник) та «Ульяновський механічний завод» (виготовник). Росія та Україна пов'язані зобов'язаннями, за яким продаж озброєнь у таких випадках можливий лише зі згоди розробника і юридичного власника технічної документації. З отриманням такого дозволу могли виникнути певні складнощі. І, нарешті, з американського боку інтереси США представляли не державні структури на кшталт оборонного відомства, а посередницька структура. Посередники у наших генералів довіри не викликали. Відтак, поділитись своїми «Буками» з американцямі наші військові не захотіли.
Проте слід визнати, що купівля озброєнь через посередників є справою звичною. Три роки тому США виявили бажання придбати потужний зенітно- ракетний комплекс С-300ПМУ. Це робилось за посередництва американо-канадської фірми «А.Т.О.С.», яка хотіла придбати цю зброю через білоруський «Белтехекспорт». Білоруські зброєторговці, до речі, власного комплексу ППО такого типу не мали, і тому спочатку самі вирішили придбати його складові в сусідів по СНД. В публікаціях на цю тему серед причетних згадувалась і Україна, хоча українські військові наголошували на своєму повному алібі. Тим більше, що реалізація контракту була припинена після втручання у цю справу під тиском Москви президента Лукашенка, який заборонив продаж комплексу американцям. В Росії оперували тим, що, купуючи один зразок С-300, американці хочуть видобути з нього ті ноу-хау, які потім можуть бути використані у виробах відомої фірми США «Рейтеон» з його не менш відомим «Петріотом». Проте пізніше Росія вже власноруч продала США іншу модифікацію цього комплексу — С-300В. Також в одиничному екземплярі. І не особливо забиваючи собі голову дрібницями на кшталт технологічного внеску України у той же С-300.
Навіщо ж американцям «Бук»? Експерти Національного інституту стратегічних досліджень України визнають, що де-факто комплекс «Бук» не є зброєю 21 сторіччя. Навіть в модифікації «М-1». «Проте американців могли зацікавити деякі принципові технічні рішення, закладені в це озброєння. Певним чином «Бук» є конкурентом американського комплексу «Хок», — вважають у НіСД.
Є й інше пояснення. Несподіваний і підвищений інтерес до «Буків» американці виявили саме тоді, коли ця зброя могла безпосередньо загрожувати літакам та гелікоптерам НАТО і власне США, під час використання повітряних сил альянсу проти Югославії. Тоді російські генерали оголосили, що Москва не виключає можливих поставок Белграду саме систем «Бук», які є кращими порівняно з комплексами ППО «Куб», якими оснащена армія Мілошевича. Відтак у Вашингтона виникла нагальна потреба оперативно опрацювати засоби для протидії «Букам», для чого не менш оперативно треба було придбати сам комплекс. Звісно, у таких екстремальних випадках зазвичай звертаються до стратегічних партнерів. Але з цим вийшов, м'яко кажучи, прокол...
Втім, за великим рахунком, свого часу «Буками», якщо вірити фахівцям збройового бізнесу, без особливого розголосу торгували Болгарія і нинішній член НАТО Польща. Так що жодних гарантій, що насправді американцям «Бук» такий вже і незнайомий. Певним чином пропозиція до Києва могла бути своєрідним лакмусовим папірцем на вірність ідеалам стратегічного партнерства. Але не варто говорити, що Київ зрадив цим ідеалам. Позаяк рано чи пізно, але торгувати «Буками» Україна таки буде. Озброєння ППО невпинно старіє, а коштів для його модернізації немає. Вихід один — продати частину, аби на одержані кошті підтримати у справному стані решту. Проблема лише в тому, що усі причетні до мілітарного «сейлу» ще остаточно не домовились, коли ж починати такий розпродаж. Військові вважають, що це робити ще зарано. Самі торговці дотримуються іншої думки — час саме нині, бо завтра це вже буде не зброя, а металобрухт. За нього і копійчини ламаної не отримаємо.
Так що США можуть не турбуватись. Зі стратегічним партнерством у нас все «О'кей». А за «Буками» заходьте трохи пізніше. Якщо, звісно, ще захочете...
