Досвід Японії, яка завоювала місце у світі за рахунок економічної, а не військової сили, часто наводять як приклад альтернативного шляху розвитку держави. У дев’ятій статті прийнятої після Другої світової так званої «мирної» японської конституції мовиться, що народ «навіки відмовляється від війни», а також від «загрози або застосування збройної сили як засобу вирішення міжнародних спорів». Однак сьогодні у Країні сходу сонця дедалі частіше лунають голоси, які виступають за перегляд зовнішньополітичної доктрини. Японія підтримала воєнну операцію в Іраку. Активно дискутується можливість участі японських Сил самооборони в миротворчих операціях. Наприкінці травня США попросили Токіо направити до Іраку близько тисячі військових для допомоги американським і британським колегам. Як повідомляють інформагентства, наприкінці липня Японія може ухвалити відповідний закон. Країна сходу сонця, яка кілька років важко переживає спад економічного зростання, схильна переглянути принципи своєї участі у світових процесах. Зокрема, демократична країна з другою за потужністю економікою після США хотіла б стати постійним членом Ради Безпеки ООН. Японiя змінюється. Про шляхи, які вона може обрати, «Дню» розповів досвідчений дипломат, який багато років пропрацював послом Японії в ООН, а нині ректор жіночого коледжу Гакусюїн, пан Йосіо ХАТАНО.
— Японська модель зовнішньої політики базується передусім на економічному впливі. Наскільки вона є ефективною у світовій ситуації, що склалася?
— Японія таку модель зовнішньої політики обрала не за власною волею. Повоєнна конституція Японії не дозволяла їй мати збройні сили. Тому наша країна була змушена покладатися тільки на економічний вплив. Звичайно, ефективність такої моделі дуже обмежена: економічна потужність Японії сьогодні слабшає, крім того, зарубіжні країни критикують нашу модель зовнішньої політики. Під час моєї роботи в ООН я вислухав чимало докорів в тому, що Японія взагалі не робить внесок у становлення миру, не бере участі у миротворчій діяльності, «не хоче вплутуватися в небезпечні справи». Тому під час нещодавньої зустрічі у США прем’єр-міністра Коїдзумі з президентом Бушем було вирішено, що Японія має робити не тільки економічний внесок у справу становлення миру.
— Від одного японця — лікаря за професією — мені довелося почути думку, що Японія, змінюючи модель зовнішньої політики, дозволивши Силам самооборони брати участь у миротворчих операціях, знову піде на поводі у США, які свого часу нав’язали їй колишню модель. Як би ви прокоментували такий погляд?
— Я згоден з цією думкою. Нинішній перегляд відповідає бажанням світової спільноти, але у сучасному світі домінує Америка. Важливі рішення Японія не може прийняти одразу, оскільки впливові люди нашої країни дотримуються різних думок. Тому існує практика посилатися на «світову думку», «вимоги інших країн».
Багато хто каже про тиск США на Японію. Я скажу, що принциповий курс зовнішньої політики Японії — товаришувати з Америкою, оскільки наша країна не може самостійно протистояти Китаю або Північній Кореї.
— Могли б ви перерахувати позитивні й негативні наслідки японської моделі безпеки — «американської парасольки»?
— Я вважаю, що негативного боку тут немає. Звичайно, негативом можна вважати невдоволення громадськості. Але це проблема емоцій, а не державних інтересів.
— Як повідомляла преса, в листопаді минулого року в рамках підготовки операції в Іраку американці провели маневри неподалік від островів Окі в Японському морі. Зокрема, було здійснено кілька потужних підводних вибухів. Керівництво Японії повідомили про навчання в останній момент. Ви вважаєте такі інциденти неістотними?
— Я не знаю про цей випадок. Часто проводяться спільні навчання зi знищення підводних човнів, можливо, так було і того разу, який ви маєте на увазі.
— Чи вважаєте ви за можливе в майбутньому трансформацію «парасолькової» моделі безпеки, заміну країн-«парасольок» міжнародними організаціями?
— Японія — це країна, яка не належить до жодної з територіальних груп держав. Десять років тому прем’єр-міністр Малайзії запропонував створити Азіатську співдружність, зокрема і за участю Японії. Але за наполягання Токіо до цієї групи було включено США, Канаду, Мексику, Чилі. Організувалося Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво. Хоча Японія етнічно й географічно — азіатська країна, вона не прагне створювати будь-який союз із країнами Південно-Східної Азії. Якщо відносини Японії з Китаєм стануть довірчими, ситуація зміниться.
Відносини з Пекіном — головна проблема для нашої країни, але у найближчому майбутньому вони не потепліють. Антияпонські емоції в Китаї дуже сильні. Зміни можливі тільки через кілька десятків років або через сторіччя. Тому Японія повинна захищати себе з допомогою США. Наша країна могла б захищатися самостійно — отримавши ядерну зброю. Але оскiльки Японія не прагне її мати, доводиться шукати захисту під «парасолькою» Сполучених Штатів.
— У відносинах із Китаєм для Японії сьогодні головна проблема — політичне протистояння чи те, що китайська продукція серйозно конкурує з японською на світовому ринку?
— У минулому історія показала: коли європейські країни та Японія агресивно ставилися до Китаю, Пекін рятували саме США. Звичайно, вони не думали «рятувати» Китай, просто переслідували свої цілі. Але китайці дуже люблять Америку, багато хто з них хотів і хоче там навчатися.
Тисячу років тому Японія багато чого вчилася у Китаю. Але протягом століть психологічний антагонізм був сильним. Китайці ніколи не забудуть японської агресії. Щоразу, коли наш прем’єр відвідує синтоїстський храм Ясукуні, де поховані загиблі на війні (як прості солдати і офіцери, так і воєнні злочинці. — Ред. ), китайці дуже гостро реагують на це.
Звичайно, в усьому світі вважають, що китайські товари дуже сильно конкурують з японськими, робоча сила в Китаї дуже дешева. Сьогодні японські компанії активно розвивають виробництво в Китаї. Таким чином, наші економічні відносини — це конкуренція і співробітництво одночасно.
— Які моделі розвитку північнокорейської кризи ви бачите, який варіант вирішення проблеми вважаєте оптимальним?
— Існує кілька думок про шляхи виходу із кризи. Наприклад, нормалізувати відносини з режимом Кім Чен Іра. Але останніми місяцями президент Буш часто каже, що Північну Корею потрібно демократизувати. Таким чином, акцент переноситься з ядерної програми КНДР на ситуацію з правами людини у цій країні, дискусія переходить в іншу площину. Очевидно, що мета США — зміна північнокорейського режиму.
— Що робитиме Японія, якщо США вирішать повалити Кім Чен Іра?
— Японія, звичайно, виступатиме проти війни, але зупинити США буде неможливо.
— Але ж це буде жахливо, враховуючи кількість північнокорейської зброї, націленої на Японію, нехай навіть не ядерної.
— Так, безумовно. Однак я все ж таки не думаю, що США бомбитимуть Північну Корею. Буде економічна блокада. Японія зараз багато грошей надає Пхеньяну, але так далі не буде. Звичайно, реакція Північної Кореї навіть на такі заходи буде небезпечною.
— З чим пов’язано те, що нинішнього фінансового року Японія вирішила майже на 6% скоротити бюджетні кошти, які виділяють у рамках програми Офіційної допомоги розвитку?
— Це пов’язано з економічною депресією в самій Японії. Ми поступово скорочуємо всі статті бюджету. При цьому до минулого року обсяг Офіційної допомоги розвитку розширювався. Однак тепер народ нарікає на зростання безробіття, соціальні проблеми — у такій ситуації допомагати іншим країнам було б дивним.
— Останнім часом прем’єр-міністр Коїдзумі часто зустрічається з президентом Росії Путіним. Як би ви охарактеризували сучасні японсько-російські відносини? Коли буде вирішено питання Курил?
— Коли Росія перестане дивитися тільки на Європу, японсько-російські відносини почнуть розвиватися, буде можливим компроміс із проблеми Курил. Нині Росія взагалі не звертає уваги на азіатські країни.
— Японія має свою позицію щодо необхідної реформи ООН, зміни структури Ради Безпеки. Які надії Токіо покладає на перспективи реалізації цієї реформи, наскільки потребує підтримки своєї позиції в цьому питанні іншими країнами, зокрема, Україною?
— Я налаштований песимістично. Я доклав багато зусиль для реалізації цієї реформи, але, схоже, у неї немає перспектив. Щодо співробітництва з Україною можу сказати таке. Коли ваш міністр закордонних справ (Геннадій Удовенко. — Ред. ) очолював Генеральну Асамблею, він не надав жодної допомоги Японії, що сильно засмутило мене й тих, хто щиро бажав реформи Ради Безпеки. Сьогодні ж Україна — лише одна із 192 країн свiту.
Особисто я вважаю, що Україна — дуже важлива країна, яка може балансувати між Росією та Західною Європою. Але мало хто в Японії знає про це. Для того, щоб створити гарні відносини між Японією та Україною, слід почати зі своєрідного піару, з того, щоб добре знати одне одного.
