Незважаючи на те, що відносини між нашими країнами мають гострі «кути», а в сфері культури є позитивні зрушення, і в цьому чимала заслуга належить Андрієві Гасюку. Він фактично відродив «Дипломатичні салони» — старовинну традицію проведення літературно-музичних вечорів у приміщенні посольства, присвячуючи їх видатним особистостям, життям і творчістю пов’язаних із нашими двома країнами, а також знайомлячи з майстрами та талановитою молоддю. Виявилося, що конференц-зал на Повітрофлотському проспекті, 27 має чудову акустику, й виступати там із задоволенням погоджувалися багато знаменитостей: співаки, музиканти, письменники, актори, режисери...
Кожна програма ставала приємним сюрпризом для гостей, і на «вогник» до російських дипломатів почали приходити не лише їхні колеги із зарубіжних країн, але й провідні українські політики, бізнесмени, діячі науки й культури. Їх приваблювало те, що можна натішитися прекрасною музикою й співом, подивитися виставу, а ще «без протоколу» обговорити насущні питання з дипломатами та політиками. Всі відзначали «позитивний імідж Російського посольства», незвичайно теплу атмосферу вечорів, яких із нетерпінням чекали й активно обговорювали. Розквіт «Дипломатичних салонів» припав на період, коли посольство очолював Віктор Черномирдін. До речі, Віктор Степанович зізнався «Дню», що «у Києві став театралом і меломаном», патронуючи, зокрема, гастролі Большого та Маріїнського театрів, «Современника» та інших провідних російських колективів, які з величезним успіхом виступали в Україні.
Численні виставки, концерти, проведення літературно-історичних конкурсів і фестивалів — ось далеко не повний перелік кола питань, які курирував Андрій Гасюк. Він не лише талановитий дипломат, але й чудовий перекладач. Західні п’єси за його перекладами йдуть у театрах не лише Росії, але й Латвії та України (Харкова, Севастополя, Києва). За словами Андрія, працюючи в Посольстві РФ у Латвії, у вільний час він почав перекладати п’єси. Це сталося з легкої руки Зіновія Сегаля, завліта знаменитого Театру російської драми в Ризі, і поступово хобі стало потребою душі. Особливою популярністю в режисерів стали гасюківські переклади п’єс Альберта Герні «Листи кохання» та Сомерсета Моема «Недосяжна», які з успіхом ідуть у багатьох театрах колишнього СРСР. До речі, кияни можуть подивитися дві різні версії п’єси американського драматурга Герні: в Театрі драми та комедії на Лівому березі Дніпра — вистава «Не хочу тебе бачити! Кохаю... Меліса», поставлена Едуардом Митницьким, в якій головні ролі грають Світлана Золотько та Олександр Ганноченко; в театрі «Актор» — вистава «Листи кохання», яку поставив режисер Ігор Славинський, а в головних ролях грають Лідія Яремчук (Меліса Гарднер) і Валентин Шестопалов (Ендрю Мейкпіс).
Це історія одного кохання, яке не відбулося, вона зачіпає за живе глядачів різного віку. Адже в кожного було своє перше кохання. Ця вистава одних змушує пригадати, а інших попереджає... Нині «Листи кохання» Валентин Шестопалов та Лідія Яремчук зіграють, присвятивши виставу перекладачеві п’єси, завдяки якому в акторів з’явилися чудові ролі, а публіка познайомилася з тонким психологічним твором, який примушує нас, глядачів, задуматися про своє життя...
— Вісім років роботи в Україні пролетіли, як кілька незабутніх миттєвостей. Адже звідси коріння нашого роду: Гасюки — з Чернігівщини. У далеких 80-х роках наша родина переїхала до Середньої Азії, але дід із бабусею, навіть живучи далеко від рідної землі, не забували своїх джерел і вдома завжди говорили по-українськи. Мій батько народився вже в Ташкенті (він був кадровим військовим), — розповів «Дню» Андрій ГАСЮК.
— Роботу в Посольстві Росії в Україні вважаю цікавим періодом у житті й кар’єрі. Адже мені пощастило працювати з неабиякою особистістю, послом Черномирдіним. Я вдячний Вікторові Степановичу за те, що він підтримав багато моїх ідей, зокрема, проведення вечорів у посольстві, які стали популярними. В Україні в мене з’явилося багато друзів... Я не хочу говорити слова прощання. Росія й Україна — країни-сусіди, а сівши ввечері у Москві в потяг, вранці вже опинишся в Києві. Я постараюся тримати руку на пульсі, не пропускати цікаві культурні події, які проходитимуть в Україні. Тому кажу: «До побачення!»
