Підключення України до процесу придністровського врегулювання і, зокрема, запровадження митного режиму на українсько-молдавському кордоні в березні минулого року, стало одним із великих випробувань для української влади. На думку експертів, придністровське врегулювання залишається в цьому році одним із найбільших викликів для національних інтересів України. Ще одним випробуванням для української влади стане ратифікація Верховною Радою статуту міжнародної Організації за демократію та економічний розвиток — ГУАМ. Комуністи, які входять до складу антикризової коаліції, виступають проти створення Організації за демократію та економічний розвиток — ГУАМ. Чи вдасться українській владі та дипломатії з честю вийти із цих двох випробувань? Якими є перспективи придністровського врегулювання після проведених у невизнаній Придністровській Молдавській Республіці референдуму і президентських виборів? Чи є у Верховній Раді необхідна підтримка для ратифікації статуту ГУАМ? Про це «Дню» розповідає представник України з питань придністровського врегулювання, заступник міністра закордонних справ України Андрій ВЕСЕЛОВСЬКИЙ.
— З приходом до влади нового українського уряду, сформованого антикризовою коаліцією, деякі урядовці ЄС висловлювали занепокоєння, що це може призвести до зміни політики України відносно митного режиму на українсько-молдавському кордоні, який був запроваджений в березні цього року, а також щодо підходів до придністровського урегулювання. Чи немає підстав до такого занепокоєння?
— Для початку хотів би нагадати, що означає втілення в дію спільної заяви прем’єр-міністрів України і Молдови від 30 грудня 2005 року. Це означає, що Україна підтверджує визнання Молдови як єдиної митної території. Тобто Молдова, з точки зору міжнародного права, є державою, яка має відповідно географічну, економічну і митну територію. А це відповідно значить, що кожен підприємець, який з території Молдови продає свій товар в Україну або його транспортує через Україну, повинен його забезпечити митними печатками Молдови. Дійсно, в пресі були сумніви щодо того, чи новий уряд, який зараз перебуває при владі, визнає ці зобов’язання України. Я думаю, що люди, які ставили такі питання, не розуміли дуже простої речі. Україна вступає в СОТ. Відтак виникає питання, як може Україна, вступаючи в СОТ, не визнавати єдності митної території однієї з країн СОТ? Це абсолютний нонсенс. Ми зараз ухвалили всі угоди про СОТ. І зараз відбувається процес перевірки цього законодавства і відповідно буде прийняття України до СОТ. Хто ж нас прийме, якщо ми відмінимо чинний митний режим і поставимо під сумнів прерогативи Молдови — члена СОТ. Це просто неможливо. Будь-які спроби розмити чинний митний режим абсолютно суперечать національним інтересам України.
Крім цього, це суперечить нашим економічним інтересам. Якщо держава встановлює спеціальні режими (вилучення), то це прямий шлях до контрабанди, а це знову ж таки корупція. Україна дуже довго від цього страждала. Ми всі знаємо про курятину, яку ввозили в Придністров’я, а потім знову вивозили в Україну. Вся проблема полягає в тому, що мито в Придністров’ї відрізняється від українського. Оскільки ми захищаємо свій ринок, то встановлюємо більш високе мито. Придністров’я не виробляє цього продукту, тому йому не потрібно його захищати і воно встановлює значно менше мито. Отже Україні не вигідно відміняти чинний режим з багатьох точок зору. По-перше, цим ми вбиваємо нашого власного виробника курятини. По- друге, тим самим ми створюємо нелегальні структури, які займаються контрабандою. По- третє, коли м’ясо мандрує через територію України в Придністров’я, а там лежить і чекає, коли може знову «вскочити» на територію України, невідомо які санітарні умови зберігання цього м’яса. Отже ми ввозимо хвороби і небезпеку для наших людей, яких ми потім мусимо лікувати.
— Тим не менше, зважаючи на запровадження митного режиму на кордоні і результати референдуму про незалежність в невизнаній Придністровській молдавській республіці, деякі політики стали говорити, що Україна втратила придністровських українців, які, мовляв, проголосували за приєднання до Росії, а не до України — свого сусіди. Як ви поясните цей феномен, що більшість українців, які мешкають в Придністров’ї, вибрали Росію, а не Україну?
— Населення Придністров’я значною мірою піддається щоденній послідовній пропаганді з боку урядових структур. У Придністров’ї фактично закритий режим для небажаних владі засобів масової інформації. Українці в Придністров’ї теж є частиною цього населення. Коли було прийнято політичне рішення про проведення референдуму, а потім президентських виборів, то, безперечно, вся пропагандистська машина була кинута на те, щоб людей ошукати.
Тепер про інше, чи прийняли українці на виборах бік Росії чи ні. Не бік Росії, а бік стабільності. Мешканець Придністров’я сьогодні — це безправна людина. Той паспорт, який у нього є в руках, не визнається жодною державою світу, включаючи Молдову. Наявність цього паспорта не означає, що його власник має якісь права будь-то майнові чи якісь інші на території Молдови в цілому. А тим більше за межами цієї території. І ця невизначеність, ця невпевненість, яка триває вже роками, безперечно штовхає людину на прийняття хоч якогось рішення. Люди сподіваються, що таким чином — голосуванням за приєднання до Росії — вони зможуть отримати паспорти громадян Російської Федерації. Їм не говорять, що насправді про приєднання не йдеться. Це вони зрозуміли лише після референдуму.
І ще: Україні не треба, щоб Придністров’я до неї приєднувалося. Україна не ставить під питання територіальну цілісність Молдови, як і всіх держав-членів ОБСЄ. Така постановка питання — це провокація проти українсько-молдавських відносин.
— А як щодо перспективи реалізації плану Ющенкa по врегулюванню придністровського конфлікту? Бо часто чутно заяви з боку лідерів Придністров’я, що потрібен якийсь новий план…
— Це робиться для того, щоб «замутити воду». План Ющенкa офіційно визнаний усіма сторонами: Тирасполем і Кишиневом, ОБСЄ, Росією, Україною, а також спостерігачами у політичному переговорному процесі — ЄС і США. Цей план виконується. Підтвердженням цього є створення Місії ЄС на кордоні і започаткування переговорного процесу в форматі «п’ять плюс два». Зроблено кілька кроків попередньої оцінки безпекової ситуації в Придністров’ї в плані військового виробництва. Відповідають планові деякі інші реальні досягнення, які були зроблені за цей час, зокрема, те, що ОБСЄ вніс пропозицію про проведення оціночної місії в Придністров’ї. Зараз ця пропозиція лежить на столі у голови Верховної Ради Придністров’я. Дуже довго вже лежить, і ми нагадуємо про це нашим партнерам і говоримо їм: ви ж зобов’язалися це робити.
Що робити, коли Україна пропонує, а один з учасників не робить? По-перше, продовжувати пропонувати і наводити аргументи. З іншого боку, життя саме підштовхує до цього. Тому що абсолютно безпідставні вимоги типу відмінити митний режим або ще щось подібне, об’єктивно не будуть зустрінуті позитивно. Тому що вони не реалістичні і шкодять переговорному процесу. Під час останньої зустрічі президентів Ющенка і Путіна минулої п’ятниці було чітко заявлено, що переговори у форматі «п’ять плюс два» треба якомога швидше поновити і на них треба досягати результатів. Треба переходити від тих початкових кроків, які були зроблені, до наступних, а саме домагатися якоїсь визначеності в статусі Придністров’я, відсутність якої значною мірою все блокує, продовжувати процес демократизації. Продовжувати оціночну місію, зближувати позиції Тирасполя і Кишинева з економічних питань. Ми, наприклад, вирішили залізничне питання. Зараз близькі до розв’язання питання з ветеринарної проблеми. Йдеться про постачання з території Молдови, зокрема Придністров’я, продуктів харчування в Україну і транзитом через Україну. Треба розблоковувати питання фінансово- кредитних зв’язків території Придністров’я з Молдовою і отже рештою світу. Отже треба відновити ці зв’язки і зробити їх дієвими на певних засадах взаємоповаги. Своєю неконструктивною позицією керівництво Придністров’я погіршує життя громадян невизнаної республіки, а не своє власне. Я думаю, що досить сильний імпульс, який дали президенти України і Росії, справить своє враження.
— Відомо, що в Росії багато важелів на Придністров’я. Чи схоже зараз на те, що Путін справді хоче підштовхнути Смірнова до поступливості на переговорах по придністровському врегулюванню?
— Ми не повинні забувати, що в переговорному процесі є дві сторони: Кишинів і Тирасполь. Безперечно, Росія може підштовхнути Придністров’я до більш конструктивної і активної розмови з Кишиневом. Але якщо при цьому висуватимуться з боку Тирасполя якісь нереалістичні вимоги, то безперечно Кишинів не піде на них. Отже тут не тільки підштовхування, але й реалістична оцінка того, що всі учасники зобов’язалися відновити єдину Молдову, в тому числі і Тирасполь. Справа в тому, який ступінь самоуправління чи автономності буде мати Придністров’я. Це тема в основному для сторін. Підштовхувати їх треба, але, повторюю, на реалістичній основі, а не на основі типу вступу в Російську Федерацію чи кудись ще.
— Хотілося б торкнутися теми ГУАМ. На сьогоднішній день Грузія і Азербайджан ратифікували угоду про створення цієї організації. Яка перспектива того, що український парламент ратифікує статут ГУАМ, зважаючи на те, що багато депутатів із антикризової коаліції досить негативно ставляться до цієї організації, яка на їхню думку має антиросійську спрямованість?
— Мені думається, що цей парламент може ратифікувати статут ГУАМ, який є основним документом і таким чином буде формалізуватися організація, яка була створена 23 травня 2006 року. В парламенті є розуміння, що йдеться про регіональну економічну, безпекову і політичну організацію. Насамперед, економічну. І не випадково, що акцент ставиться саме на цьому. Йдеться про чотири країни, які тяжіють до Чорного моря. Зараз Європейський Союз виходить на береги Чорного моря і формує власну політику в цьому регіоні. Ці країни, які тяжіють до ЄС і є фактично причорноморськими і транзитними, безперечно, мають спільні інтереси. Захистити ці інтереси зручніше через спільну організацію. Це розуміють ділові кола, в тому числі в українському парламенті. Я особисто розмовляв з багатьма депутатами і від більшості з них я чув дуже просте «так»: регіональна економічна організація вигідна Україні. Її треба створювати. Інколи чув певну настороженість, що це, мовляв, організація антиросійського толку.
Насправді немає жодної підстави говорити, що вона антиросійська. Але саме слово «антиросійська» було кинуте і його підхопили в ЗМІ, таким чином гальмуючи створення цієї організації. Чому? Тому, що у кожної країни є свої національні і економічні інтереси. Одні хочуть, щоб труба лягла на їхній території, а не по чужій. Отже вони будуть послаблювати можливості сусіда, щоб труба пройшла саме по їхній території. Хтось не хотів, щоб економічні переваги чотирьох країн, які йдуть зі сходу на захід як транзитна лінія, були реалізовані. Звідси і удавана «антиросійськість». Безперечно, це був досить вдалий піарівський хід.
Конкретною своєю діяльністю ГУАМ доводить, що він не є «антиросійським» чи ще якимось «анти». Але повторювати це потрібно в кожному конкретному випадку. Наприклад, якщо ми спільно в ГУАМ боремося зі злочинністю, то це абсолютно нормально. Бо Чорне море і Кавказ — це транзитний шлях. Адже до кожного транзитного шляху, безперечно, буде липнути криміналітет і злочинність. Раз він транзитний, значить, і тут вони будуть з’являтися і будуть супроводжувати все те, що йде цим шляхом. Тому в ГУАМ створюється спільна система боротьби з організованою злочинністю з криміналітетом. Ця система має бути об’єднана з існуючими європейськими системами. Тому вона є партнером системи SECI, яка об’єднує балканські країни і Туреччину. Хіба ця діяльність спрямована проти когось? Хіба вона не задля безпеки? Або інший приклад: в рамках ГУАМ створено зону вільної торгівлі. Хіба це не задля добробуту? Я можу навести ще чимало прикладів.
— Чи готова Україна взяти на себе якийсь фінансовий внесок, щоб забезпечити життєдіяльність цієї організації?
— Безперечно, ми це робимо. І власне, угода про вільну торгівлю в рамках ГУАМ в основному здійснена і організаційно, і фінансово Україною. Тому що ми є вагомим експортером в усі три держави. Ми є першим торговельним партнером для Молдови, другим для Грузії і ми не на останньому місці для Азербайджану. Товарообіг з країнами ГУАМ цього року перевищив 1,5 млрд. доларів. Для нашої економіки це велика підтримка. І дивитися на ГУАМ потрібно саме з цієї точки зору. Зараз між країнами ГУАМ розпочинається гармонізація тарифів, згідно з угодою про вільну торгівлю, яку було підписано в травні 2006 року. Товарообіг зросте. Вигоди для України — також. Головне — не гаяти часу. Не вигадувати штучних ідеологічних кліше, а використати той унікальний шанс, який нам надала історія: очолити регіональну організацію зі штаб-квартирою в Києві.
