Швейцарці можуть пишатися тим, що знають кілька іноземних мов. Влада кожного кантону самостійно вирішує, яка іноземна мова викладатиметься в місцевих школах. У німецькомовній Швейцарії першою іноземною мовою в школах є французька, у франкомовній частині — німецька. У ролі другої іноземної мови пропонується англійська або італійська. На жаль, останнім часом спостерігається тенденція до повсюдного поширення англійської мови, що дедалі частіше використовується не лише в соціальному середовищі, а й на робочому місці. «Великі швейцарські приватні (Novartis, Nestle, ABB) або державні (CFF-федеральні залізниці, телефонний монополіст Swisscom) компанії, керівники підприємств, рекламні менеджери користуються англійською, не переймаючись тим, чи зрозуміла вона населенню. У сфері освіти документальна та педагогічна література американського виробництва вже не перекладається. Те саме спостерігається й у судових інстанціях», — сумно констатує доктор філологічних наук Мішель Бюньйон-Мордан у своїй статті «Американізація керівних класів».
Парадоксальний факт: англійська є рідною лише для 1% населення Швейцарії, лише 4,4% сімей спілкуються нею вдома, але як мова професійної діяльності вона займає вже 15% у загальнонаціональній шкалі. В окремих професійних групах ця частка досягає 30% (банки, страхові компанії, галузі високих технологій). Найбільше англійська поширена як робоча мова в німецькомовних районах Швейцарії. «Ні німецька, ні французька не можуть претендувати на статус мов для міжрегіонального або міжнародного спілкування, й англійська починає змагатися з національними мовами Швейцарії в багатьох сферах діяльності», — зазначає лінгвіст Джузеппе Манно у своїй статті «Становище французької мови в Швейцарії».
Згідно зі статистикою, в повсякденному житті національні мови є домінуючими у відповідних мовних регіонах Швейцарії. До речі, продукти в швейцарських магазинах продаються з етикетками або трьома мовами — німецькою, французькою й італійською, або двома — німецькою та французькою. У національному плані англійська стає доповненням для спілкування та комунікації. Як мова економічних сфер і міжнародного спілкування вона, звісно, замінює національні мови під час спілкування з іноземними партнерами. Рівень її популярності та використання дедалі зростає в молодіжному середовищі. Якщо франкомовний школяр учитиме німецьку лише тому, що схоче працювати в адміністративних федеральних структурах, то мотивація студента з німецькомовної частини Швейцарії в питанні вивчення французької вкрай низька. Рекламні проспекти, розраховані здебільшого на молодого споживача, часто з’являються англійською мовою без перекладу. Самі молоді швейцарці дедалі частіше вдаються до англійської для спілкування з однолітками з інших мовних регіонів країни. Поза сумнівом, англійська стає мовою міжнародного спілкування в усьому світі. У Швейцарії вона може стати корисним доповненням для міжрегіонального спілкування через прихильність країни до багатомовності, але ніколи не замінить жодної з чотирьох національних мов. У цьому й полягає одна з багатьох особливостей цієї маленької, але такої багатоманітної, багатокультурної й багатомовної країни.
Швейцарія — одна з небагатьох країн з більш ніж трьома національними мовами. Стаття 4 швейцарської конституції визначає: «Національними мовами є німецька, французька, італійська та романшська». А в статті 70 названо три офіційні мови — німецька, французька й італійська. Швейцарія є федеральною державою: 26 суверенних кантонів розташовані в різних мовних регіонах, але управляються єдиними федеральними органами влади. З часу проголошення Швейцарської Конфедерації (1848 р.) країна визначає себе як багатомовна держава. І це більш ніж відповідає дійсності. У країні з населенням близько 8 млн. осіб 63,6% жителів розмовляють німецькою, близько 20% — французькою, 7,6% — італійською й усього 0,6% — швейцарсько-ретороманською. Крім того, чверть населення країни (близько 1,7 млн. осіб) іноземці, й, відповідно, не завжди в сімейному колі розмовляють національною мовою Швейцарії. За рівнем користування та поширення слід виділити сербську, хорватську, албанську, португальську, іспанську, англійську та турецьку. Президент Конфедерації Мішлін Кальмі-Ре якось пожартувала, що сербохорватська мова скоро стане в Швейцарії п’ятою національною. Як же співіснує все це мовне розмаїття й всюдисуща англійська в невеликій європейській країні, де традиційна чотиримовність уже давно переросла в багатомовність?
На рівні федеральної влади все чітко регламентовано. У парламенті депутати можуть висловлюватися національною мовою на власний розсуд, але найчастіше використовується німецька мова, оскільки більшість парламентаріїв німецькомовні. Італомовні депутати зазвичай виступають французькою або німецькою, а франкомовні — зазвичай лише французькою. Романшська практично не використовується. Для трьох національних мов працює система синхронного перекладу. Федеральні законодавчі документи оприлюднюються й публікуються одночасно німецькою, французькою та італійською, й кожна мовна версія вважається оригіналом.
Проте засилля німецької мови у федеральній адміністрації є очевидним і піддається критиці з боку романської й італійської частин країни. З метою припинення дискримінації щодо національних мов у липні 2010 р. було ухвалено ордонанс про мови (відсоток носіїв мови серед службовців є пропорційним кількості населення країни, що розмовляє цією мовою). У всіх федеральних органах влади мовні квоти серед службовців мають розподіляться так: 70% німецькомовних, 22% франкомовних, 7% італомовних і 1% романшів. Усі працівники, котрі обіймають керівні посади, мають знати досконало дві офіційні мови й уміти елементарно розмовляти третьою. Мета цього ордонансу — заохочувати й сприяти використанню рідних мов, італійської та романшської, представниками мовних меншин Швейцарії в апараті федеральної влади. Крім того, офіційні документи мають бути перекладені італійською та романшською, й остання отримує статус напівофіційної мови Швейцарської Конфедерації.
Сьогодні романшською розмовляють здебільшого в альпійських містах і селах східного кантону Граубюнден. Практично всі її носії добре розмовляють і німецькою. Хоча у романшів є свої газета, радіо- та телепередачі, середній вік носіїв мови дедалі зростає. Але романшська мова для Швейцарії — це, з одного боку, данина задекларованій багатомовності, а з другого — підтримка мовної меншості. Тому справедливою є думка журналіста романшського телебачення Давида Спінлера: «Напевно, з погляду економіки, можна було б скасувати всі мови й замінити їх англійською. Але... якщо романшської не буде, Швейцарії теж не буде! Тому що романшська показова в злитті культур, у тому мікрокосмі, що являє собою Швейцарія».
Цікаво, що використання німецької мови в Швейцарії має свою, суто швейцарську, особливість: чимало німецькомовних швейцарців розмовляють місцевими діалектами Schwyzerdutsch, а не літературною мовою. У центральних і східних районах країни близько 30% школярів спілкуються лише діалектами. Швейцарсько-німецький діалект навіть став однією з причин відносно недавнього (1978 р.) внутрішнього територіального ділення країни. Франкомовна община німецькомовного кантону Берн ще з початку минулого століття висловлювала незадоволення тим, що на ключові посади в адміністрації наймали виключно німецькомовних, і більшість парламентаріїв розмовляють на місцевому бернсько-німецькому діалекті, не зрозумілому франкофонам, оскільки в школі вони вивчали літературну німецьку мову. 1949 р. було створено «Юрасійський рух за незалежність», який добивався автономії франкомовної частини кантону Берн. Мовні розбіжності та посилення сепаратистських настроїв неабияк розгарячили обстановку: не виключалося вживання силових методів. І, нарешті, 1978 р. всенародний референдум схвалив виділення зі складу кантону Берн трьох північних регіонів, у яких проживає франкомовне населення, в самостійний кантон Юра.
