Цими днями Азербайджан відзначає 20-ту річницю відновлення незалежності. У країні відбуваються урочисті заходи, присвячені цій даті. Проте великою проблемою не лише Азербайджану, а й всього Південного Кавказу, залишається неврегульований конфлікт довкола Нагірного Карабаху. Проблему, незважаючи на всі зусилля, у тому числі й зусилля міжнародних посередників, не лише не було вирішено — ситуація загрожує перейти в надзвичайно гостру фазу. На лінії розмежування тривають перестрілки, гинуть люди.
Про переговори, а також про шляхи розв’язання конфлікту, як це бачиться з Баку, ми мали розмову із заступником міністра закордонних справ Азербайджану, спеціальним представником президента країни із врегулювання нагірнокарабаського конфлікту Аразом Беюкага огли АЗІМОВИМ.
Наш співрозмовник у 1984 році закінчив Азербайджанський державний університет, декілька років працював в іноземній службі Азербайджанського радіо, потім став дипломатом. З 1994 року займається врегулюванням конфлікту довкола Нагірного Карабаху, а як заступник міністра закордонних справ — питаннями відношень Азербайджану з провідними міжнародними організаціями, зокрема НАТО, ЄС, ОБСЄ та ін. Блискуче володіє англійською, турецькою, російською і перською мовами. Під час зустрічі президентів Азербайджану та Ірану був перекладачем (президент Хашемі Рафсанджані, вражений бездоганним володінням перською мовою, не повірив, ща Араз Азімов навіть ніколи не був у Ірані). Захоплюється мото- і велоспортом.
— У своєму виступі на форумі, присвяченому 20-й річниці відновлення незалежності Азербайджану, президент Ільхам Алієв наголосив на необхідності розв’язання конфлікту довкола Нагірного Карабаху. Після провалу зустрічі президентів Росії, Азербайджану і Вірменії влітку цього року в Казані здається, що проблема зайшла в глухий кут. Як у Баку, зважаючи на такі умови, розцінюється можливість вирішення проблеми Нагірного Карабаху?
— Основною метою виходу з конфлікту є врегулювання відношень між Азербайджаном та Вірменією на основі принципів міжнародного права. Це передбачає безумовне визнання територіальної цілісності Азербайджану, 20 % території якого в даний час окуповані. Ми готові й надалі докладати політичних зусиль заради врегулювання конфлікту. При цьому постає питання щодо відсутності результатів переговорного процесу, який здійснювався і продовжує здійснюватися в рамках мінської групи, а останнім часом — за активною участю президента Росії Дмитра Медведєва. На жаль, у Казані результатів досягнуто не було, і після цього виникло відчуття деякої паузи. Проте в серпні в Сочі відбулася зустріч президентів Алієва і Медведєва, і ми сподіваємося, що за її підсумками Росія відкоректує свої дії і разом з двома іншими співголовами мінської групи спробує активізувати процес. Але ми чуємо все більше заяв наступального характеру від президента Вірменії, які здаються чисто спекулятивними. Йдеться про його останню заяву в Нью-Йорку щодо необхідності визнання незалежності Нагірнокарабаського регіону. Ми також стикаємося з фактами посилених спроб Вірменії купувати озброєння, причому наступального характеру, — наприклад, скандал довкола закупівлі через підставні прибалтійські фірми зброї в Молдові (командувач національної армії, начальник Генштабу, бригадний генерал Юрій Домінік у результаті був звільнений з посади. — Авт.). Мені здається, що вони навмисно намагаються спровокувати якусь кризу, розраховуючи на швидку участь російських миротворців. За аналогією з тим, як це відбувалося в серпні 2008 року в сусідній країні (Грузії. — Авт.). Розвиток такої кризи, як легко спрогнозувати, може призвести до вкрай негативних наслідків.
Азербайджан не зацікавлений у будь-яких кризах. Ми зацікавлені у спокійних, нормальних домовленостях, які б забезпечили цілісність і недоторканність нашої території, повернення населення в окуповані райони, відновлення комунікацій і налагодження співпраці з сусідами з врегулюванням політичних проблем на наступному етапі.
— Є міжнародно визнані посередники. Поки що їх зусилля не привели до якихось конкретних результатів. Чи не вважає Азербайджан за необхідне змінити формат переговорів (такі пропозиції висловлювалися) і шукати яке-небудь інше підѓрунтя для пошуку виходу із конфлікту?
— Якби ми говорили про якийсь інший конфлікт, то можна було б таку можливість обговорювати. У даному випадку ми маємо мінську групу ОБСЄ, що діє на основі Хельсінського акта 1975 року. США, Франція і Росія є членами мінської групи, і на них покладені обов’язки співголів. З іншого боку, ці ж країни є постійними членами Ради Безпеки ООН. Якщо не мінська група, то Рада Безпеки — особливих відмінностей я не бачу. Мінська група є загальновизнаним форумом переговорного процесу з врегулювання нагірнокарабаського конфлікту. Ухвалені 1993 року резолюції Ради Безпеки мали на меті звільнення окупованих територій, повернення біженців і здійснення низки інших заходів, тому вважаємо, що проблеми повинні обговорюватися і вирішуватися в рамках мінської групи. У цьому контексті Азербайджан прагне виконання цих резолюцій, а вони повинні сприйматися в їхній безумовній цілісності. Звісно, ми не думаємо змінювати формат мінської групи. Крім того, вона забезпечує гнучкість, яка дає можливість за наявності статусу держав-учасниць брати участь представникам населення Нагірнокарабаського регіону, як вірменського, так і азербайджанського. Ось це у форматі мінської групи поки що не враховується. У Єревані спекулюють на темі, що, мовляв, ми уникаємо контактів з карабаськими вірменами. Проте ми не уникаємо таких контактів — навпаки, але лише тоді, коли переговорний процес порушить питання щодо безпосередньо вірмен і азербайджанців Нагірного Карабаху. От тоді в рамках мінської групи такий формат буде забезпечений.
— Якою вам бачиться роль України у вирішенні нагірнокарабаського конфлікту?
— Україна — друг і партнер Азербайджану. Як у двосторонньому, так і в регіональному плані ми дуже давно дружимо як два народи. Протягом останніх 20 років ми взаємодіємо як тісні стратегічні партнери, як дві незалежні держави. Ми також є членами регіональної організації ГУАМ. Україна — член ОБСЄ, так же як і Азербайджан, тому з будь-яких точок зору, виходячи з інтересів партнерства і співпраці, в України є всі підстави бути зацікавленою у швидкому врегулюванні цієї проблеми.
Ми знаємо, що Україна підтримує вирішення конфлікту на основі територіальної цілісності Азербайджану. Свого часу Україна надавала гарантії нашій країні, що вона готова брати участь у миротворчій операції у складі багатонаціональних сил ОБСЄ, якщо така операція проводитиметься.
Окрім цього, Україна має всі підстави бути зацікавленою у вирішенні цього конфлікту і визначенні чіткіших перспектив врегулювання інших конфліктів в Європі. Не в останню чергу її роль також у тому, що незабаром вона головуватиме в ОБСЄ. Тут хотілося б побажати Україні всіляких успіхів, хоча є певні труднощі. Мій тривалий досвід (майже 20 років. — Авт.) досить тісної співпраці з попередніми головами ОБСЄ, які обираються на рік і не завжди встигають серйозно зайнятися проблемами цієї організації, не завжди позитивний.
З іншого боку, від України — країни, яка має достатній політичний ресурс, — дуже багато залежить у контексті формулювання позиції організації. Ми сподіваємося на позитивний внесок України у справу розв’язання нагірно-карабаського конфлікту. Можливості у неї для цього є.
