Після повного провалу спроб вплинути на перебіг президентської кампанії в сусідній державі противники Білорусі в Москві концентрувалися на темі її буцімто «економічної залежності» від Росії. Не можна сказати, що ця тема в російських ЗМІ не фігурувала й раніше — ні, таке ми чули давно і не раз. Інша річ, що сьогодні, після повного провалу спроб вплинути на перебіг президентської кампанії в сусідній державі противникам російсько-білоруського союзу в Москві, схоже, не залишається взагалі нічого іншого, крім активізації спекуляцій щодо нібито «економічної залежності» сусідів від Росії з обов’язковим висновком: «Білорусь без Росії не проживе».
Перш ніж відповісти політичним спекулянтам по суті, необхідно зробити одне дуже важливе, на нашу думку, уточнення. Що зазвичай використовують ці панове як основу для свого висновку? Елементарний факт — той, що Білорусь, яка не має власних запасів палива, не може прожити без постачання нафти і газу. (А далі, як щось безперечне, припускається, що таким постачальником «на віки вічні» може виступити лише Росія — ну й, далі, що називається, за текстом). Але поставимо настільки ж елементарне запитання: а хіба факт залежності від імпорту пального сам по собі може виступати як доказ ефективності — чи, навпаки, неефективності — будь-якої національної економіки? Як же в такому разі оцінювати економіку світового науково-технологічного гіганта — Японії, яка теж цілковито залежить від імпорту і нафти, і газу? І теж, виходить, «не може прожити» без своїх постачальників, в ролі яких виступають країни Перської затоки, Індонезія та деякі інші. Але чомусь на підставі цього факту про Японію як про «залежну» від когось державу ніхто зневажливо не відгукується...
Та що вже казати про Японію — візьмемо невелику Швейцарію: вона теж «сидить» на імпорті сировини, зате забезпечує мало не весь світ високоточними приладами, лікарськими препаратами і ще багато чим.
Взагалі ж, у сучасній економіці, де всі взаємопов’язані один з одним, просто не заведено хвалитися тим, що постачаєш комусь нафту і газ, одержані у спадок від природи, — адже розуму для того, щоб їх постачати, багато не треба. Це ж не високотехнологічна продукція. До речі, в Росії в ході продовження нинішньої економічної політики скоро взагалі нічого для експорту, крім нафти й газу, не залишиться... А ще, крім усього іншого, якщо переходити конкретно до російсько-білоруських відносин, — то постачальник у світі не єдиний, і завжди є можливість диверсифікувати постачання, хай для цього і знадобиться певний час та зусилля. Що, втім, і робить сьогодні Білорусь, прокладаючи альтернативні шляхи доставки венесуельської нафти через українські та латвійські порти й поступово зменшуючи залежність від російського пального.
Отже, ми бачимо на фактах, що сама постановка питання про те, що хтось без когось «прожити не може», є облудною та спекулятивною. Інша річ, що співпраця конкретних партнерів може бути більш-менш ефективною. Ось, наприклад, проблема російсько-білоруського співробітництва з погляду економічної ефективності. Тут, треба сказати, російських телеглядачів і читачів газет теж оточує маса брехні та спекуляцій. Наприклад, останнім часом з однієї телепередачі до іншої кочує цифра, за якою буцімто протягом останніх 16 років Росія витратила на «підтримку білоруської економіки» аж 52 млрд. доларів! Звідки, за якою методикою вийшли такі фантастичні цифри? Про це їхні автори чомусь «скромно» мовчать. А коли так, то ми маємо повне право самі припустити, з якої саме «стелі» та яким чином могли з’явитися подібні цифри.
Якщо, наприклад, узяти різницю між цінами, за якими протягом довгої низки років російську нафту й газ продавали далеко на Заході, і тими цінами, за якими ці товари за ті ж роки відпускалися Білорусі — найближчому сусідові й партнерові Росії в Союзній державі, то певна кількість мільярдів доларів, справді, може «набігти». Але, по-перше, ніяких «52 млрд.» усе одно не вийде, а по-друге, як бути в цьому разі з пільговим — завдяки реаліям Союзної держави — тарифом за транзит тих самих російської нафти й газу через білоруську територію на захід? Виходить, що обидві країни підтримують економіки одна одної. І хіба не є елементарним шахрайством додавати цифри за першим показником, але при цьому вдавати, що другого показника — тобто багаторічної вигоди Росії від білоруського транзиту сировини — взагалі не існує? А без подібної «натяжки» цифри навіть меншої, ніж горезвісні «52 млрд. доларів», не вийде і з найвіддаленішим наближенням.
Більше того, така сума не «набіжить» навіть і в разі, якщо приплюсувати як «підтримку білоруської економіки» кредити, що їх Росія надавала своєму партнерові й союзникові. Хоча саме по собі таке «додавання» було б повною економічною безграмотністю, оскільки без кредитної співпраці на, передусім, взаємовигідних засадах взагалі не можна уявити сучасну економіку. Крім того, саме Росія в минулому десятилітті припускалася таких дій на «кредитному фронті», які ніяк не можна назвати взаємовигідними. Чим, наприклад, можна вважати цілковите списання Росією Афганістану та Іраку боргів колишніх властей цих країн Радянському Союзові? Щось ніякої вигоди у відповідь для Росії від нинішніх режимів в обох цих країнах не видно, а тим часом списано їм набагато більше, ніж десять мільярдів доларів.
Тоді в кого ж на тлі таких вчинків повернеться язик докоряти Білорусі в тому, що її економіку «підтримують російські кредити»? Адже ці кредити не списуються, а їх буде повернуто з відсотками. Втім, куди важливіше, що Білорусь — союзницька щодо Росії держава, і всім добре відомо, що саме її військові й технічні можливості забезпечують фактично спільний для наших двох країн західний кордон. А що це означає на практиці?
Ось лише один факт, який не так часто й голосно оприлюднюють широкій громадськості, але який дуже добре відомий усім фахівцям. Крім військового і прикордонного, Білорусь є також спільним митним форпостом Союзної держави, в чому автор цих рядків міг особисто переконатися під час однієї з нещодавніх поїздок у складі групи російських журналістів до Гродненської області. Фахівці знають, що для контрабандистів усіх мастей, особливо торговців «білою смертю» — наркотиками, Білорусь є «зоною підвищеного ризику». Це означає: митні служби Республіки Білорусь працюють набагато ефективніше за східних сусідів, а її територія становить надійний заслон для товарів, що є справжньою державною небезпекою для Росії. Чи обчислював хто-небудь із любителів «виставляти рахунки» Білорусі, що було б, якби сама Білорусь виставила Росії у відповідь рахунок за захист її території, так само жонглюючи мільярдами доларів? А в скільки мільярдів обійшлася б Росії відсутність митного білоруського форпосту?
Ще один «аргумент» тих у Москві, хто твердить про «залежність Білорусі»: мовляв, сільське господарство наших сусідів «на 90% орієнтоване на російський ринок». Ну то й що? Якщо у нас, у Росії, запустили власне село до такої міри, що воно неспроможне забезпечувати потреби населення за жодним із напрямків, — що залишається росіянам? Лише два виходи: або завозити масло й молоко, м’ясо і сири з-за «семи морів» (що, до речі, частенько за хабар і роблять корумповані російські чиновники), змушуючи покупців утридорога платити за транспортні витрати, — або везти товар від найближчих сусідів. Тим паче, що всі російські господині добре знають: білоруський товар і смачний, і якісний, і дешевший.
Ось останні дані Мінсільгоспу РФ із цього приводу: 2011 року, згідно з підписаними домовленостями, Білорусь збільшить постачання м’яса в Росію на 45% порівняно з минулим, 2010 роком. Це майже в півтора разу більше — і означає, що Росія ой як потребує цього м’яса!
За тими ж даними, постачання молочної продукції збільшиться майже на 29% і становитиме в кількісному відображенні 3,6 млн. тонн. Це — величезна кількість продукції, яку сьогоднішня Росія неспроможна виробляти власними силами. Так хто ж чию економіку «підтримує»? Будь-який грамотний виробничник скаже: йдеться про справді взаємовигідну співпрацю, й заперечувати такий взаємовигідний характер може або повний неук, або цілком заангажований антибілоруськими силами в Москві суб’єкт.
Тому запитання «чи може Білорусь прожити без Росії?» має не більше підстав, аніж протилежне: «А чи може Росія прожити без Білорусі?». Відповідь на обидва запитання — лише одна: можливо, й так, але з такими втратами для своїх народів, що будь-який розважливий політик та економіст таких запитань просто не ставитиме. Це все одно, що запитати: чи можна вижити, якщо з розгону вдаритися головою об бетонну стінку?.. Може, й так, але краще такого експерименту не робити.
P. S. Коли цей матеріал було вже написано, в Мінську оприлюднили оцінки місії Міжнародного валютного фонду (МВФ) у Республіці Білорусь. Як відзначив глава місії МВФ Кріс Джарвіс, Білорусь — одна з небагатьох країн світу, яка пройшла кризу 2009 року без падіння абсолютних показників ВВП. За його ж оцінками, 2011 року зростання ВВП, що набрало прискорення 2010 року, триватиме, а інфляція залишиться на тому ж рівні. Це — до відома тих панів, передусім у Москві, які чомусь дуже сподівалися й усіляко прогнозували сплеск інфляції в Білорусі після президентських виборів.
