У години, присвячені президентом Володимиром Путіним спілкуванню з журналістами, Державна дума Росії обговорювала ситуацію в Туркменії. Ображені почуття російських депутатів — дивний приклад суспільного консенсусу. Мабуть, серед порядних людей у Росії не знайдеться людини, схильної усерйоз захищати політику Ніязова. І «яструб» Дмитро Рогозін, багато заяв і висловлювань якого нерідко викликали острах у лібералів, цього разу виглядає найрозумнішим і найреалістичнішим із російських політиків. Чому так сталося? З російськомовним населенням були різні проблеми в різних країнах пострадянського простору. Але в балтійських країнах ці проблеми торкалися насамперед негромадян цих країн або російськомовних громадян самих цих держав. Можна було не погоджуватися з позицією країн Балтії, виступати з критикою самого інституту негромадян, але разом з тим, не можна було не помічати того факту, що особи, які прийняли російське громадянство, живуть у цих країнах як будь-які інші іноземці. У країнах Центральної Азії проблеми були з російськомовними громадянами самих цих країн — багато хто прагнув прийняти російське громадянство, відмовитися від власного, у багатьох виникали проблеми при виїзді, але це була історія взаємовідносин держави з її громадянами.
Туркменбаши зайшов туди, куди мало хто вважає за можливе заходити. Він почав регламентувати права громадян іншої держави тільки на підставі того факту, що вони ще й його піддані! Але це ще квіточки, зрештою, інститут подвійного громадянства має на увазі те, що громадяни однієї держави одночасно перебувають під юрисдикцією іншої. І ніхто не міг би перешкодити Ніязову позбавляти «подвійних» громадян свого, туркменського громадянства. Але він-то вирішив, що може позбавляти російського! І в цьому унікальність нинішньої ситуації. Уявiмо собі американського громадянина, якого позбавить його громадянства президент Росії. Безумство? Зрозуміло. Але в Туркменії сталося щось подібне — і йдеться тут не просто про порушення прав людини і неповагу до договорів, а про елементарне нерозуміння норм міжнародного права як такого. З авторитарними правителями важко мати справу. Але ще гірше, коли вони виявляються звичайними дилетантами, оточеними сонмом неосвічених радників. Ніязов так довго вихолощував туркменську еліту, що, судячи з усього, не залишив біля себе нікого, хто б пояснив йому сміхотворність і юридичну нікчемність його рішень.
Останніми днями Ніязов став часто телефонувати Путіну. І це теж недивно. Російський президент явно не хотів сваритися зі своїм туркменським колегою. Та колега поставив його в очевидно принизливе положення, чого Путін, який пішов Ніязову назустріч під час останнього візиту туркменського президента до Москви, явно не заслужив. Так що тепер туркменському президенту необхідно скоріше допомогти російському вийти з цього стану — навіть ціною відміни власних дивних рішень. Інакше російсько-туркменський діалог може мати безповоротний характер відвертої ворожнечі. І жодний газ не допоможе Туркменбаши, якого Захід сприймає насилу, зберегти таке важливе для нього заступництво на Сході.
