Президент Австрії Томас Клестіль довго вагався: надто вже
одіозною є постать лідера Австрійської партії свободи (АПС) Йорга Хайдера.
Цей політик здобув собі сумнівну славу тим, що назвав фашистські концтабори
таборами праці, сказав добре слово про політику зайнятості німецького фюрера,
виступив з промовою на збіговиську колишніх есесівців і заявив там, що
молодому поколінню є з кого брати приклад. Європейська і світова громадськість
мовчки обурювалися. А от тепер, як відомо, його партія на останніх парламентських
виборах посіла друге місце (29,6 відсотка), і їй разом з Австрійською народною
партією було доручено сформувати уряд. Оскільки заяви Хайдера сидять у
пам’яті міцно, а Європейський Союз пригрозив санкціями, то президент, підстраховуючись,
зажадав, щоб лідери обох партій — Хайдер і Вольфганг Шюссель — підписали
заяви про свою відданість європейським цінностям і демократичним ідеалам,
що вони, недовго думаючи, і зробили.
І президент привів до присяги новий уряд. За кілька днів
до прийняття цього рішення Клестіль заявив: «Якщо мені й доведеться це
зробити, то супроти моїх переконань». А колишній міністр закордонних справ
Німеччини Гільдегард Хамм-Брюхер, літня жінка, сказала, що це нагадує їй
останні дні березня 33-го року, коли Гінденбург, затиснутий з усіх боків
консервативними та націоналістичними політиками, змушений був зробити канцлером
Адольфа Гітлера, відчуваючи, що це було помилковим рішенням.
У п’ятницю, в день присяги уряду, тисячі противників Хайдера
і неонацизму зібралися біля резиденції президента, кидали пакети з блакитною
фарбою (колір партії Хайдера), а також помідори і яйця. Вигуки «Фашист!»
стосувалися Хайдера, але він на це звернув мало уваги. В телеінтерв’ю того
ж дня він заявив, що передбачав ще більшу хвилю невдоволення. Нині він
— улюблений гість закордонних телестанцій. Німецькі тележурналісти, як
після пострілу стартового пістолета, почали полювання за співрозмовником,
який притягує глядацький інтерес, а з ним і рекламодавців.
І справді — з видимих ознак світового протесту проти приходу
до влади вперше після завершення Другої світової війни праворадикальної
партії з профашистською політичною фразеологією, за якою можуть пiти й
справи, був демонстративний від’їзд з Відня ізраїльського посла. США відкликали
свого посла для консультацій. А Росія, приміром, вустами свого офіційного
представника заявила, що вона судитиме про новий австрійський кабінет за
його справами. Воно, може, й правильно, от лише щоб пізно не було... Німеччина,
приєднавшись до «санкцій» ЄС, оголосила, що вона заморожує політичні контакти
з Австрією. Поки що жоден політик не сказав, як конкретно вони виглядатимуть
і чи надовго їх вистачить — важко уявити собі європейську країну в повній
політичній ізоляції.
Шюссель, лідер партії з третім результатом на парламентських
виборах, який практично розвалив коаліцію з соціал-демократами, аби стати
канцлером, тепер став ним, привівши разом з собою до влади і Йорга Хайдера
та його партію. Сам Хайдер, котрий обіймає посаду прем’єр-міністра в Карiнтiї,
одній з провінцій Австрії, в уряд з тактичних міркувань не пішов — навіщо
дратувати гусей. Хіба мало того, що він смикатиме за мотузочки, а в кабінеті
сидітимуть інші. Його прибічниця Сюзанне Рісс-Пассер стала віце-канцлером,
ще два функціонери з АПС очолюють міністерства фінансів та оборони.
Теоретично у Клестіля був вихід — парламент розпустити
і призначити нові вибори. Але проблема полягає в тому, що коли під час
минулих виборів популістська партія Хайдера набрала третину голосів, то
нині вона може вийти абсолютним переможцем — такі прогнози. Австрійці,
обурені реакцією світової громадськості на події в своїй країні, стали
на захист Хайдера! І їх можна зрозуміти: Хайдер прийшов до влади не через
путч і переворот, а демократичним легітимним шляхом. Він не злочинець,
не політичний інтриган, а лідер партії, яка працює — і бореться за владу
— в рамках закону. Владу йому віддав не Клестіль, владу йому віддав австрійський
народ. А цей народ не хоче, щоб у Брюсселі, Лісабоні чи Берліні хтось вирішував,
кому входити до австрійського уряду, а кому — ні. Це прерогатива суверена,
тобто народу, — обирати собі владу. Це принцип демократії, це принцип правової
держави.
У чому ж тоді проблема? Що ж дозволило популісту і шукачеві
простих рішень Хайдеру формувати уряд? Причина — в недемократичності нинішньої
«демократії», в її вихолощуванні, у відриві політиків, які мають лише проводити
політику, від тих, хто цю політику має визначати, — від простих громадян.
Так сталося в Австрії, де соціал-демократи повністю вичерпали довіру виборців.
Те ж саме нині відбувається в Німеччині, де одна з основ німецького політичного
істеблішменту — Християнсько- демократичний союз (ХДС) — по самі вуха сидить
у багні корупції, нелегального партійного фінансування, прихованих на «чорних»
рахунках десятків мільйонів марок, де закони порушують самі законодавці
і не вважають це чимось огидним, де серед підозрюваних у брудних справах
— колишній канцлер Гельмут Коль і нинішній президент Йоганнес Рау, не кажучи
вже про прем’єрів і просто міністрів, де пихаті «народні обранці» вважають
прихований мільйон чи два дещицею, не вартою уваги, в той час як безробітні
ледве зводять кінці з кінцями, а армія бездомних у «процвітаючій» Німеччині
сягає мільйона.
Хайдер заявив, що він вичистить авгієві стайні колишніх
австрійських керівників. Він один з небагатьох політиків, який зачіпає
табуїзовані ідеологічним диктатом, але актуальні для австрійців теми —
Європейського Союзу, запровадження враженого інфляцією євро, засилля іноземців,
які — і про це говорять не лише австрійці, а й праві сили в Іспанії, Німеччині,
США, інших країнах — забирають робочі місця, знижують рівень соціального
захисту «корінного населення» і котрих роблять відповідальними за зростання
злочинності, поширення наркотиків та проституції, словом, за руйнування
моральних підвалин суспільства. Зерна підступного в своїй простоті гасла
«Австрія для австрійців» (як колись «Німеччина для німців!») впали на родючий
грунт.
Хайдерові, як нікому іншому, вдається нині аргументовано
виступати з крайніх правих позицій. Так, у неділю його запросив на телевізійну
передачу до Берліна один з найвідоміших німецьких публіцистів Еріх Бьоме.
Готувався бій для Хайдера. Бьоме запросив на передачу соціал-демократа
Дуве, письменника Джордано, відомого політика з ХСС Глоса. І от передача
завершилася. Всі газети віддали перемогу в дебатах Хайдеру. А «Вельт» у
понеділок написала: «Тим, хто хотів побачити поразку Хайдера, було не до
сміху. Ні Дуве, ні Джордано не вдалося вивести правого популіста на чисту
воду. А член Християнсько-соціального союзу Глос ледве приховував свої
симпатії до австрійця. Усе, до чого вдавалися противники Хайдера, не потрапляло
в ціль. Вони були погано підготовлені, i до прем’єр-міністра провінції
Карiнтiя, яким є Хайдер, просто не доросли. Йорг Хайдер був задоволений
галасом навколо своєї персони, роздавав автографи i радів з того, що йому
вдалося переграти своїх опонентів».
Тож санкціями ЄС хайдерам дорогу до влади не перетнеш.
І в політичному, ідеологічному протистоянні легкої перемоги очікувати не
слід. Лише справжнє народовладдя, а не влада партій і партійних функціонерів
може зберегти ті «європейські цінності», якими так опікуються європейці.
...А поки що Хайдер перейшов з короткочасної оборони в
наступ: він звинуватив президента Клестіля та колишнього канцлера Віктора
Кліма в «політичній зраді Батьківщини» і пригрозив створенням парламентської
слідчої комісії.
