В Росії повним ходом триває процес змін до основного закону країни. Тільки російський парламент прийняв у трьох читаннях поправки щодо збільшення терміну повноважень президента і депутатів Держдуми, як законодавцям пропонують змінити порядок формування верхньої палати російського парламенту — ради Федерації. Вчора відповідний законопроект вніс до Держдуми президент Дмитро Медведєв. Поки текст документа ще не опубліковано. Але ще під час послання Федеральним зборам 5 листопада Дмитро Медведєв заявляв, що раду Федерації необхідно формувати з депутатів регіональних парламентів або представницьких органів. Передбачається, що право висувати кандидата в губернатори буде надано партіям, які мають більшість у регіональному парламенті. Крім того, один-два мандати будуть передаватися партіям, які на виборах до Держдуми отримали від 5% до 7% голосів. Законом передбачається скасування виборчої застави на виборах, надання органам місцевого самоврядування права усувати з посади мерів, встановлення гарантії висвітлення в державних ЗМІ діяльності опозиції. На думку президента, в результаті, в раді Федерації будуть працювати громадяни, які пройшли процедуру публічного обрання, які мають досвід роботи з виборцями та представляють не тільки органи влади того чи іншого суб’єкта федерації, але й безпосередньо його населення.
З 2000 року, відповідно до реформи колишнього президента Володимира Путіна, кожний суб’єкт РФ має в раді Федерації по два представники — одного з них призначає губернатор, іншого — законодавчий орган регіону.
КОМЕНТАР
Володимир РИЖКОВ, опозиційний російський політик:
— В принципі те, що з 2011 року в раді Федерації будуть представлені від кожного регіону два діючих депутати — або регіонального, або муніципального рівня, — це крок у правильному напрямі. Тому що сьогодні склалася абсолютно недопустима ситуація, коли більше половини членів ради Федерації, що є за конституцією палатою регіонів, взагалі не мають ніякого відношення до регіонів, який вони представляють. Фактично ці люди, призначені Кремлем, як я підозрюю не без підстав, купили ці місця. Невипадково там засідає така кількість мільярдерів, що отримали статус недоторканності. Тому пропозиція формувати раду Федерації з числа депутатів правильна. Тому що всі члени ради Федерації до цього моменту стануть людьми, які пройшли вибори в цих регіонах.
З іншого боку є певні побоювання, що це не дасть потрібного ефекту. Ці побоювання пов’язані з тим, що на сьогоднішній день в переважній більшості регіонів, за винятком двох-трьох, більшість в регіональних парламентах належить партії «Єдина Росія», яка «славиться» тим, що вона не замислюється. Це не та партія, де є дискусія або є різні думки. Небезпека полягає в тому, що до 2011 року, дійсно, ці чужоземці та олігархи, які зараз засідають в раді Федерації, будуть змінені на людей місцевих. І небезпека в тому, що ці люди будуть покірливими та безсловесними, як і нинішні, внаслідок партійної дисципліни, яка жорстко насаджується в «Єдиній Росії». Тому це крок уперед в порівнянні з тим, але він не може дати ефект, на який ми сподіваємося, що рада Федерації знайде свій голос і буде дійсно служити інтересам регіонів та населення, яке там проживає.
Що стосується прийнятих раніше поправок відносно продовження президентського терміну. Можна говорити про зміни до конституції як про факт, що здійснився. На сьогоднішній день ці поправки прийняті обома палатами парламенту. Зараз іде хвиля схвалення цих поправок регіональними парламентами. Вже понад десять регіональних парламентів схвалили ці поправки. А загалом потрібно схвалення 60 регіональних законодавчих зборів. За моєю інформацією, 24 грудня процес схвалення регіональними парламентами буде в терміновому порядку завершено. А це означає, що вже 1 січня 2009 року Росія вступить у новий рік із зміненою конституцією. Я до цього ставлюся надто негативно. Фактично, це захід зі зміцнення російського авторитаризму, з подальшого відступу від демократичних принципів. Шестирічний термін президентства характерний, головним чином, для авторитарних держав. Часто як аргумент наводять Шарля де Голля із його семирічним терміном, забуваючи при цьому, що генерал де Голль саме мав тенденцію до авторитаризму, до зосередження всієї влади в своїх руках. Іноді наводять приклад Фінляндії, але при цьому забувають, що шестирічний термін у Фінляндії вводили в міжвоєнний період, коли в цій країні були сильні авторитарні тенденції. Третій приклад — Уго Чавес, який домігся шестирічного терміну у Венесуелі. Але це також приклад авторитарного лідера. Тому фактично нам пропонують брати за зразок авторитарних лідерів або авторитарні країни і чому все це супроводжується масивною демагогією про те, що ніби це крок, який не руйнує демократію. Безумовно, це крок, який руйнує демократію. Безумовно, це крок у бік подальшого збереження при владі групи Путіна — Медведєва і загалом угрупування, що складається з пітерців та силовиків. Зрозуміло, я ставлюся до цього надто негативно і жалкую про те, що ця міра не зустрічає опору в нашому суспільстві.
У нас за останні роки знищено нормальні канали для вираження суспільного протесту. У Росії сьогодні залишилося лише близько десяти політичних партій. За останні три роки понад 30 партій було ліквідовано, в тому числі наша Республіканська партія Росії. А телебачення повністю, як у вас раніше в Україні, підцензурне. Немає ніяких дискусій. Йде постійний тиск на опозицію. Сьогодні (10 грудня. — Авт.) були чергові арешти людей, які намагалися пікетувати поправки до конституції у своїх регіонах. Йде жорстка репресивна політика заборони опозиційних партій, цензура на телебаченні. У Росії існує досить жорсткий авторитарний режим, який придушує будь-які спроби до опору. Окрім того, свою роль грає квапливість, із якою приймаються ці поправки. Суспільству навіть не дають оговтатися й осмислити те, що відбувається.
Андрій РЯБОВ, член Наукової ради Московського центру Карнегі:
— Очевидно, що зжила себе колишня система делегування до місцевих органів влади, чи то губернатори чи законодавчі збори суб’єктів Федерації, відповідно до якої ця рада Федерації перетворилася на співтовариство лобістів і багато хто з них мав вельми віддалений стосунок до регіонів. Особливо помітно це стало за умов кризи. Регіони потребують нормального представництва, як у всіх країнах, де є двопалатний парламент. Щоб їх дійсно представляли авторитетні люди, які користуються довірою на місцях і одночасно вміють просувати інтереси регіонів у федеральному центрі. Нинішня рада Федерації цієї функції виконати не може, бо там є хто завгодно, тільки не реальні представники регіонів. А якщо вони є, то їх дуже мало.
А з іншого боку владі б не хотілося пустити цей процес на самоплив, наприклад, оголосивши його вільними виборами як у Америці — два сенатори від суб’єкта Федерації чи перетворити його на єльцинську палату лордів, де будуть губернатори й голови законодавчих зборів. Бо в будь-якому разі існує, з погляду федерального центру, ризик певної автономізації цієї палати. А то запропонована система, вона начебто і демократична, бо люди повинні пройти фільтр регіональних виборів. Але водночас дозволяє чітко контролювати цей процес і відбирати до Москви тих, хто буде абсолютно лояльним і зручним партнером.
Тому я б назвав це спробою піти від старої системи, але при цьому не зробивши реального кроку в бік політичного плюралізму і відкритості процесу виборів реальних представників регіонів. Це спроба кардинально щось змінити, не відмовляючись від колишніх підходів.
Можна сказати, що залишився колишній підхід контролювати вибори на всіх рівнях із привнесенням певної гнучкості або свіжості. Це нагадує радянську систему 1989—1990 років, коли намагалися начебто вибори запровадити, але разом із тим залишити якісь квоти. Звичайно, прямих паралелей немає, але є дуже багато схожого. Тому я не бачу жодних радикальних змін, хіба що певну спробу зробити крок назустріч регіонам.
У ситуації, коли ресурси федерального центру скорочуються і він не може брати на себе відповідальність за ситуацію в регіонах, неминуча певна хвиля автономізації. Якщо ви нас не можете прогодувати і забираєте в нас все: то дайте нам більше автономії і ми самі будемо себе якось забезпечувати. Це абсолютно нормальне явище і, природно, в цій ситуації регіони вимагатимуть для себе більш ефективних представників, а не людей, які виконують суто ритуальні функції щодо тих регіонів, до яких вони нібито приписані.
Для мене поспішне внесення поправок до конституції — не зовсім переконлива реакція на кризу. З іншого боку, всі попередні спроби змінити конституцію, хоча й не увінчалися успіхом, то, принаймні, супроводжувалися серйозними дискусіями. Зараз практично без дискусій поправки прийнято відразу у трьох читаннях і, на думку більшості, навряд чи це приведе до зміцнення додаткових гарантій стабільності політичної системи. Саме по собі подовження термінів органів влади додатково стабільності не приносить. Конституційні поправки мають робитися на десятиріччя вперед, а тут явно вони носять кон’юнктурний характер, що загалом змушує багатьох сумніватися в їхній ефективності.
