Схоже, що зовсім скоро наступить момент істини у відносинах між Україною та ЄС і, зокрема, буде вирішено долю угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі. Такий висновок можне зробити із заяви глави українського зовнішньополітичного відомства Костянтина Грищенка про те, що настав час приймати остаточні рішення щодо створення зони вільної торгівлі з Євросоюзом. «Зараз ми вже підійшли до моменту, коли вже треба приймати рішення як з боку ЄС, так і з нашого боку. Йдеться про той пакет, який буде найбільш прийнятним з точки зору балансу інтересів, як наших економічних інтересів, так і з точки зору просунення наших євроінтеграційних прагнень. Що саме ми можемо відстоювати до самого кінця, що називається, на що ми можемо погодитися з позицією ЄС, і де нам треба наполягати на певному перехідному періоді і тих компенсаціях, які й уряд має надавати, і також виходити на домовленості щодо підтримки цих зусиль з боку ЄС. Усе це — дуже складний комплекс питань», — цитує УНІАН слова міністра, який брав участь у роботі Брюссельського форуму, присвяченого Європейській політиці сусідства.
Шеф української дипломатії також оприлюднив у Брюсселі три пріоритети, які Україна бачить перед собою на шляху до Європейського Союзу. За його словами, перш за все це завершення переговорів щодо угоди про асоціацію, в тому числі зону вільної торгівлі. Другим пріоритетом, сказав український міністр, є лібералізація і скасування візового режиму для громадян України. І третім пріоритетом є введення сучасних технологій комунікації між урядом і громадянами. «Загальна ідея — обмежити для всіх необхідність спілкуватися безпосередньо з урядовими функціонерами, де це можливо», — сказав Грищенко.
Глава українського МЗС також закликав ЄС збільшити фінансування для проведення реформ, необхідних у процесі євроінтеграції. «Ми зараз перебуваємо у процесі модернізації країни. Програма реформ, яка відповідає цінностям і стандартам Європи, є пріоритетом для уряду, і це — непростий процес. Ми бачимо необхідність підтримки в цьому», — сказав він.
Під час свого виступу на Брюссельському форумі Грищенко зазначив, що Україна готова допомогти знайти відповіді на як мінімум одну проблему регіону Близького Сходу і Північної Африки — потребу в продовольстві, зокрема в пшениці. «Але нам потрібна чіткіша політика, яку ми хотіли б обговорити і сформулювати з ЄС. Ми вважаємо, що сільськогосподарська політика — приклад того, де ЄС поводиться так, ніби ми живемо в 60-х, 70-х, максимум в 80-х роках», — додав голова МЗС.
Цілком очевидно, що стимули створення ЗВТ з ЄС для України є досить вагомими. Свідченням цього є заява голови підкомітету Верховної Ради України з питань міжнародної економічної політики Олексія Плотникова про те, що в результаті підписання угоди про ЗВТ з Європейським Союзо в України з’явиться можливість залучити до 16 млрд. євро інвестицій в економіку, і це також наблизить країну до членства в Європейському Союзі. Коментуючи УНІАН недавню заяву прем’єр-міністра Росії Володимира Путіна про санкції РФ щодо України у разі укладення угоди про зону вільної торгівлі з ЄС, О.Плотников назвав її «непрямим підтвердженням реальних успіхів України на переговорах із зони вільної торгівлі».«Як тільки було озвучено заяву представника Європейського союзу з питань зовнішньої політики і політики безпеки Кетрін Ештон про те, що в 2011 році Україна може укласти угоду про зону вільної торгівлі (ЗВТ) з ЄС, її почули в Москві. За прихильність Києва розгорнулася боротьба між Москвою і Брюсселем», — сказав депутат. Серед інших причин такої заяви він назвав початок президентської гонки в Росії та спроби різних політичних сил розіграти так звану «українську карту».
ДУМКИ ЕКСПЕРТIВ
Олександр СУШКО, директор Інституту євроатлантичного співробітництва:
— Безумовно, існує інтерес, бажання й певна політична воля щодо завершення переговорів про асоціацію та зону вільної торгівлі. Водночас очевидно, причому з обох боків, що Україна серед країн «Східного партнерства» найбільше просунулася в напрямку підписання цієї угоди. І це був би значний успіх обох сторін, якби цього року було завершено переговори. У той же час переговори у торговельній частині виявили низку серйозних проблем економічного характеру. Причому очевидно, що і в Україні, і в ЄС є сили, які насамперед дбають про короткострокові інтереси й не готові поступатися ними заради довгострокової мети і стратегічного бачення. Таким чином, переговорний процес щодо зони вільної торгівлі, який значною мірою близький до завершення, фактично загальмувався через останні кілька десятків питань, що стосуються суто економічних інтересів. Ідеться про умови доступу товарів та послуг на ринок, квоти, перехідні періоди. Зрозуміло, не можна сказати, що якась одна з двох сторін більш винна у цьому пробуксовуванні. Оскільки ознаки певних егоїстичних підходів і переважання короткострокового мислення над довгостроковим притаманні обом сторонам. Що стосується ЄС, то тут дуже консервативний підхід у питаннях аграрного ринку. У даному випадку пропозиції Євросоюзу щодо розміру квот на зернові культури зовсім не відповідають принципам вільної торгівлі й можуть лише призвести до скорочення обсягів експорту українського зерна в ЄС, навіть у порівнянні з сьогоднішніми показниками. З іншого боку, товарів і послуг — про надання транспортних послуг на території ЄС українськими перевізниками Євросоюз не готовий вести мову, що також не відповідає духові зони вільної торгівлі.
З українського боку також є певні егоїстичні інтереси, пов’язані з діяльністю дуже широкого лобістів, починаючи від автомобілебудування до виноробства. Від цього насамперед страждає український споживач. Адже під розмови про захист вітчизняного товаровиробника, як правило, проштовхуються суто егоїстичні бізнес-інтереси, завдяки яким український споживач значно переплачує за товари нижчої якості, ніж в Європі. Безумовно, усе це можна розв’язати через встановлення зони вільної торгівлі. Але, як ми бачимо, поки що сторони зі всіх питань компромісу не знайшли. Очевидно, що неможливо розраховувати на те, що лише одна зі сторін піде на поступки в цих питаннях. Повинно бути певне пакетне розв’язання, досягнення певного компромісу.
Позиції України в переговорах з ЄС сьогодні об’єктивно є слабкими. Це обумовлено не тим, як наша сторона відстоює свої позиції на переговорах, а тими процесами, які відбуваються в Україні. Очевидно, що Україна відкочується в сенсі демократії, прав людини. Це об’єктивно знижує переговорні позиції України. Адже, якщо країна втрачає певний політичний рейтинг, то вона втрачає довіру до себе, а відповідно й бажання йти назустріч та компроміси з такою країною. Тому нашій переговорній групі зараз важче вести переговори, ніж раніше. Бо з боку ЄС політична воля йти на поступки є мінімальною — саме через те, що авторитет України на міжнародній арені в цілому та в Європі зокрема є дуже низьким.
Тому на даному етапі українській стороні треба шукати компроміс, виходячи з тієї ситуації, яка об’єктивно склалася. Зараз із кожним місяцем постійно зростає ціна непідписання угоди. І для України будуть посилюватися проблеми, якщо ми не зможемо протягом року завершити переговорний процес і підписати угоду про асоціацію. Крім того — що стосується ціни непідписання угоди, — з кожним місяцем стагнації переговорного процесу з ЄС посилюється тиск з боку Росії з метою приєднання України до Митного союзу Росії, Казахстану й Білорусі. Чим очевиднішими є проблеми переговорного процесу з ЄС, тим очевидніше сильнішають аргументи російської сторони. Відтак збільшуватимуться шанси, що на якомусь етапі українська сторона може не витримати й переглянути свою позицію, відмовившись від цього процесу, який триває з ЄС, і укласти угоду про Митний союз з Росією. Безумовно, це великий ризик, і чим далі гальмується переговорний процес з ЄС, тим далі збільшуватимуться ризики такого розвитку подій. І це прекрасно розуміють у Росії та всіляко посилюють тиск на Україну саме з тим, щоб привабити офіційний Київ перспективами Митного союзу.
Аркадій МОШЕС, експерт Фінського інституту міжнародних відносин:
— На мою думку, постановка питання — Зона вільної торгівлі з ЄС або Митний союз із Росією — невчасна і свідчить про нерозуміння ситуації з української сторони. Проблема в тому, що ЄС зовсім не боїться відходу України в якісь альтернативні структури. Минув період, коли Україна вважала, що може лавірувати і грати на якомусь балансі та злякати своїх західних партнерів, що нібито має можливість відходу до Росії. Ця ставка невірна. Сьогодні Брюссель виходитиме з того, що існує певна низка норм, приєднатися до яких було б на користь Україні, якщо вона хоче розвивати з Європою відносини інтеграції. Якщо ж вона їх не хоче розвивати, то це суверенне право України. І вести переговори справді потрібно, і можна погоджувати якісь деталі. Але зовсім невірно уявляти собі, що Європа веде переговори з Україною, побоюючись її відходу в російськоцентричні організаційні структури. Бо якби Україна хотіла це зробити і могла б це зробити, то давно вже зробила б це. Але, мабуть, керівництво України розуміє, що такий розворот не відповідав би його інтересам.
ЄС дав значну кількість «гостинців» — заохочень Україні. При цьому я не вважаю політику Європейського Союзу стратегічно правильною. На мою думку, для того, щоб проводити результативну політику умов, має бути головний «гостинець» — перспектива членства в Євросоюзі. Коли цього головного гостинця немає, то маленькими гостинцями забезпечити виконання всіх зобов’язань набагато складніше. Але ці «гостинці» існують. Восени минулого року Україні було запропоновано План переходу до безвізових відносин. Цей план реалістичний, але для його реалізації потрібні величезні внутрішні реформи. Якщо ж говорити про Зону вільної торгівлі, то тут, безумовно, диявол ховається в дрібницях, але сам факт того, що таку перспективу запропоновано — це теж неабиякий «гостинець». Стратегічну перспективу окреслено, але здатність України скористатися цією стратегічною перспективою залежить саме від неї. Україні необхідно проводити реформи, а не намагатися добиватися зниження планки або пом’якшення умов. За нинішньої ситуації цього просто не буде. Бо нині зацікавленість Заходу в Україні й навпаки, безумовно, є асиметричною. Закінчився період, коли Україну сприймали у світі як центр геополітичної позиції в Європі. Захід намагається вибудовувати власні відносини і партнерство з Росією, і за таких умов якісь спроби розігрувати геополітичну або геоекономічну карту — безглузді. За умов, коли зацікавленість у російських енергоносіях загалом зменшується, а Росія, у свою чергу, однозначно робить ставку на будування обхідних трубопроводів і трубопровідну карту більше розігрувати неможливо, що ми бачили на саміті з Третього енергопакета, коли пріоритет однозначно було віддано проектам, не пов’язаними з Україною. Насправді якихось сильних карт в України просто немає. Зате перспективу означено: потрібно реформувати країну ізсередини і не можна допускати відходу від тих демократичних стандартів, які було досягнуто в попередній період. Якщо все відбуватиметься навпаки, то чекати від Європи зустрічного ходу нереально.
