Більше року тому в Тунісі почалися події, які викликали революційну хвилю демонстрацій і протестів в арабському світі, отримавши назву арабська весна. Минулого року відбулися революції в Тунісі та Єгипті, громадянська війна в Лівії, яка призвела до падіння режиму, громадянські повстання в Бахрейні, Сирії та Ємені; масові протести в Алжирі, Іраку, Йорданії, Марокко і Омані. Під час протестів використовувалися загальні методи громадянського спротиву в тривалих кампаніях: страйки, демонстрації, ходи і мітинги, а також використання соціальних медіа для організації, спілкування та інформування при спробах державних репресій та інтернет-цензури. Основним гаслом демонстрантів в арабському світі було «Народ хоче падіння режиму». Пропонуємо читачам два погляди: арабський і український — на те, що ж принесла арабська революція арабам і як українська влада скористалася новою ситуацією в цьому регіоні.
Події минулого року в Єгипті і Тунісі трохи підняли завісу над нестійким старим устроєм і перенесли більшу частину арабського світу в довгоочікувану нову еру. Але те, на що нова ера буде схожа, багато в чому залишається відкритим питанням, враховуючи ті численні проблеми, з якими, як і раніше, стикаються країни регіону.
Старий порядок, що почав зникати, виходить далеко за межі колишніх режимів. Вся система цінностей регіону — політична культура, викувана самодержавством, — перебуває в процесі трансформації. Арабські чоловіки і жінки нарешті позбавилися нав’язливого відчуття приниженості і неповноцінності, яке викликав у них деспотизм і яке сприяло проявам відчаю, гніву, насильства і замкнутості.
Ця трансформація, хоча вона й далека від завершення (може тривати роками), однак почала приносити свої плоди. Якби 2011 року не відбулися повстання, ми б зараз спостерігали ще один рік самодержавства, з великою кількістю розмов про династичне спадкоємство. Це означало б продовження приниження для простих людей, які несуть на собі найважчий тягар зростаючої корупції, а урядовці та їхні нерозлучні друзі-капіталісти продовжували б відкачувати державні кошти.
Арабські ЗМІ продовжували б виливати некритичні вихваляння на президентів регіону та їхні сім’ї, які, у свою чергу, безсоромно привласнювали б кошти, виділені на програми розвитку. Освіта продовжувала б стагнувати, і арабські громади, що діляться за релігійними, племінними та регіональними ознаками, відчували б посилення помсти і насильства. Сумнозвісні «катери смерті», на яких сотні молодих чоловіків з Північної Африки ризикували життям щороку у пошуках роботи і кращої долі за кордоном, продовжували б постачати тих, хто пережив подорож, на негостинні береги Європи. І арабська лють досягла б безпрецедентного рівня, результатом чого був би повний хаос і руйнація.
Арабська молодь врятувала арабський світ від цієї долі. Їхня щирість відновила в людях впевненість у собі. Противники старого режиму проявили мужність без нерозсудливості і розбіжність у думках без фанатизму. Дійсно, ми бачили, як ісламісти, ліберали і ліві разом брали участь в акціях непокори. Ми бачили мусульман і коптів, що захищали один одного в Каїрі. У Ємені ми бачили, як місцеві племена йшли за жінкою, лауреатом Нобелівської премії світу Таваккуль Карман, у боротьбі за свободу. І ми бачили арабські ЗМІ, які сприяли зрілим дискусіям про демократію, конституціоналізм і роль ісламу в сучасній державі, а не видавали дезінформацію і грубу пропаганду.
Але процес трансформації не повинен зупинятися на досягнутому. Нові та старі політичні сили мають розпочати діалог для досягнення консенсусу, згідно з правилами політичного ангажування. Оскільки люди стали самі собі господарями, то ті, хто не в змозі брати участь у цьому процесі, згодом опиняться без політичної влади.
Інші країни в регіоні і за його межами мають прийняти арабську весну. Зокрема, члени Ради співпраці арабських держав Перської затоки (РСАДПЗ) повинні відмовитися від своєї нерішучості і підтримати післяреволюційні уряди. Зрештою, все що відбувається в арабському світі, сприятиме економічному процвітанню всього регіону і політичній стабільності.
Сьогодні Туніс і Єгипет переживають важку економічну кризу. Наприклад, до революції в Тунісі 500 тисяч осіб з 3,6 млн працездатних були безробітними, і з того часу ця цифра збільшилася до 700 тисяч. Єгипет за останні місяці втратив близько дев’яти млрд доларів у вигляді відпливу капіталу. Але, за словами єгипетського прем’єр-міністра Камаля аль-Ганзурі, «братні» арабські країни передали лише один млрд доларів США у вигляді допомоги і позик з 10,5 млрд, які вони обіцяли. Більше того, Туніс і Єгипет досі не отримали жодного з обіцяних країнами великої вісімки 35 млрд доларів. І з урахуванням нинішньої глобальної економічної кризи ці кошти навряд чи будуть отримані найближчим часом.
Демократії регіону, які зароджуються, терміново потребують арабської ініціативи, що нагадує План Маршалла — програму для залучення великих інвестицій у інфраструктуру, промисловість і сільське господарство (а також у багатство невикористаних технічних ресурсів регіону), що тим самим підвищує зайнятість у регіоні. Ініціатива також повинна заохочувати вільне пересування товарів і людей у регіоні шляхом скасування митних обмежень та складних процедур, які перешкоджають двосторонній і багатобічній торгівлі. Створення регіональних банків розвитку і будівництво середземноморської швидкісної залізниці з Олександрії у Рабат сприятиме цій меті.
Але довгострокові інвестиції не розв’яжуть нинішньої кризи. Єгипет і Туніс потребують негайних переказів грошових коштів і грантів, їхнє новообране керівництво не має жебракувати. Раніше країни Перської затоки підтримували Єгипет і Туніс. Зараз в інтересах РСАДПЗ знову підтримати їх, коли вони переходять до свободи.
Тим часом Сполучені Штати і Європейський Союз мають зрозуміти природу і глибину змін, що відбуваються. Арабська громадськість повністю усвідомлює наявність тісних альянсів, укладених між Заходом і деспотичними режимами, що нині припинили своє існування, але не виявили жодних проявів помсти або відплати стосовно Заходу.
Настав час для Заходу прийняти волю арабського народу і припинити перебільшувати наслідки змін. Захід має підтримувати справжню демократію в арабському світі. Якщо «арабську весну» буде перервано, то результатом цього стануть не диктатури, лояльні до Заходу, а швидше цунамі лютості, які не пощадять нікого. Адже немає нічого більш небезпечного, ніж перервані мрії, особливо коли ці мрії є, можливо, останнім шансом для змін.
Вадах ХАНФАР — колишній генеральний директор супутникового телеканала «Аль-Джазіра». Нині — голова неурядової організації The Sharq Forum, яка сприяє реформам у арабському світі.
