Перебування у Києві і Львові хорватського президента Стіпе Месича мало б привернути до себе більшу увагу. Це був усе-таки візит президента дуже цікавої з будь-якого погляду країни, який міг би багато що сказати і багато чим поділитися зі свого власного досвіду з українськими політиками. Хорватія пройшла достатньо нелегкий шлях від розпаду СФРЮ («Тітової Югославії») через війну до налагодження життя і очікування початку переговорів про її вступ до Європейського Союзу і запрошення до НАТО. Її нинішній президент Стіпе (Ст’єпан) Месич також пройшов шлях від одного з останніх «комуністичних» лідерів Югославії до лідера незалежної держави, яка намагається не лише залікувати свої воєнні рани, але й жити у нормальних відносинах з сусідами, як би це не видавалося неможливим. Попри те, що офіційно відносини між нашими державами завжди вважалися безпроблемними, над їхнiм поліпшенням ще варто працювати і працювати — поле для спільних інтересів більш ніж широке. У всякому разі, сто хорватських бізнесменів, що увійшли до президентської делегації, явно думають саме так і явно зацікавилися можливостями України.
Президенти Ющенко і Месич заявили пiсля закінчення переговорів, що вони задоволені результатами візиту. Президент Ющенко закликав лідерів хорватського бізнесу активніше працювати в Україні, гарантуючи, що українська влада виступить їхнім партнером. Він назвав і пріоритети: сільське господарство, високі технології, літакобудування, туризм («українські і хорватські пляжі мають шанси стати кращими у Європі»). Щодо літакобудування, то Хорватія давно цікавилася літаком Ан-70, але його як не було, так і немає (йдеться про серійне виробництво). Щодо туризму — досвід хорватів беззаперечний. Від травня до жовтня на Адріатиці відпочивають усі: італійці, німці, британці, росіяни, українці. Саме тому для хорватів було справою державної ваги збудувати «автобан» Загреб — Спліт, зданий у експлуатацію нещодавно, він вважається чи не найкращим у Європі й дещо відрізняється від шляху Київ — Одеса, з помпою зданого минулого року. Ющенко згадував і про суднобудування — це один зі стовпів хорватської економіки. Є ще один пріоритет, про який цього разу чомусь не говорилося — трубопроводи. Зокрема, кілька років ішлося про проект «Дружба—Адрія», зараз не зовсім зрозуміло, у якому він стані, і якою є можлива участь у ньому України.
Про що домовилися президенти? Про взаємний доступ на ринки товарів і послуг (невдовзі має бути підписано протокол), про взаємне визнання дипломів і наукових ступенів. Найближчим часом, як говорив Президент Ющенко, буде розглянуто можливість лібералізації візового режиму між двома країнами. Президент Месич сказав, що немає жодних причин, чому Україна лібералізувала візовий режим для європейських країн і не спростила його для хорватів. Досі питання упиралося у відсутність угоди про реадмісію (повернення нелегальних мігрантів). До речі, Хорватія не має візового режиму з Росією, що значно сприяє і бізнесу, і туризму. Чому питання не вирішувалося роками на користь потенційних українських туристів — незрозуміло.
Хорватія має всі шанси стати для України своєрідним ключем до Балкан і Середземноморського регіону. Якщо необхідність цього дійсно усвідомлюється (а вона є, це питання з розряду стратегічних). Над цим, як завжди, потрібно просто працювати.
