Аріель Шарон, лідер партії Лікуд, не мав шансів не перемогти на третіх поспіль виборах в Ізраїлі за останні п’ять років. За останніми даними підрахунку голосів, за нього висловилося 62,5 відсотки тих, хто проголосував, у тому числі — й більшість вихідців з колишнього СРСР. За Ехуда Барака — до 37,5 відсотки, майже в точній відповідності до численних опитувань напередодні виборів. Явка виборців була надзвичайно низькою — проголосувало, повідомляють інформагентства, трохи більше за половину ізраїльтян, що мали право голосу. Лідери країн арабського світу зустріли новину досить спокійно. У першій своїй промові обраний прем’єр- міністр Шарон оголосив нову еру безпеки та національної єдності.
Ехуд Барак визнав поразку, отримав прощальне побажання від Джорджа В. Буша і виступив з прощальним зверненням до нації, в якій заявив про бажання покинути і місце в кнессеті (парламенті), і посаду лідера Партії праці, і політику взагалі.
Ще задовго до виборів оглядачі всього світу передрікали йому безумовну поразку. Багато хто закликав його зняти свою кандидатуру на користь Нобелівського лауреата Шимона Переса, який мав реальні шанси позмагатися з Шароном. Барак, очевидно, вірив у чудо, у те, що в останню мить співвітчизники підтримають його лінію на мир з арабами через компроміси. Чуда не сталося й не могло статися. Ізраїльське суспільство, як пише і ізраїльська, і світова преса, виявилося неготовим до тих компромісів, на які погоджувався Барак — зокрема, на розподіл Єрусалима. На думку Барака, до компромісів виявилися неготовими і палестинці.
Шарон виграв саме на тому, що в основу передвиборної програми поставив єдине слово — ні. Ні передусім розподілу Єрусалима та поверненню палестинських біженців, жодних переговорів з палестинцями до припинення насильства. Знаючи як цінується в Ізраїлі життя кожного громадянина, легко повірити в миттєве зростання популярності політика саме з такими гаслами. Навіть за умови, що ще півтора року тому вважалося, що колишній міністр оборони Шарон, звинувачений у спричиненні масових жертв серед біженців у таборах Шабра та Шатіла поблизу Бейрута, вже більше ніколи не матиме шансів повернутися до великої політики. У послужному списку Шарона — також жорстокість на Синайському півострові. Араби вважають Шарона винуватцем нової хвилі протистояння у вересні минулого року — хоча більшість коментаторів схиляється до думки, що його поява на Храмовій горі була лише використана певними силами як привід до акцій, які вже коштували життя більш як 300 палестинцям.
«Нокаутуючою перемогою» охрестила результати виборів «Джерузалем Пост». Заголовок іншої статті — «Прем’єр-міністром стала людина cуперечок», що, очевидно, якнайкраще характеризує стан сьогоднішнього ізраїльського політикуму. Суперечливість уже в тому, що Шарон, лідер Лікуду, відомого крайньою правою орієнтацією, не просто оголосив курс на створення коаліційного уряду національної єдності з представленням всього політичного спектру, але й приступив до цього на практиці. Вже закiнчилися його переговори з Пересом, який, очевидно, очолить Партію праці. На порядку денному — інші контакти. Ізраїльські оглядачі сумніваються, що спроби Шарона призведуть до ефективного результату. Проте так само сумнівалися й у тому, що він взагалі повернеться до великої політики.
Зараз керівництво Палестинської автономії заявляє, що матиме справу з Шароном, якщо він продовжить політику на встановлення миру. Мається, очевидно, на увазі повернення до політики компромісів, яку проводив Барак, що в нинішніх умовах відкидається всіма ізраїльськими коментаторами. Лідери Єгипту та Йорданії теж висловилися, що судитимуть Шарона по його конкретних справах. США співробітничатимуть з будь-яким ізраїльським лідером, з Західною Європою складніше: там Шарон був фактично персона нон-грата. Але ситуація змінилася.
Щодо ставлення Києва до змін в ізраїльському керівництві, то його висловив на брифінгу начальник прес-центру МЗС Ігор Грушко ще напередодні: Україна сподівається, що Ізраїль і надалі буде налаштованим на політичний діалог, без якого неможливо досягти миру на Близькому Сході.
Отпимізму у перших відгуках на перемогу Шарона небагато. Можливо, тому що хто б зараз не був ізраїльським прем’єр-міністром, про повернення до умов мирного процесу, вироблених в Осло (мир в обмін на території), про що знову заговорили в арабському світі, явно бути вже не може. Але й нічого іншого ніхто запропонувати не в стані. Під сумнівом і те, що Шаронові відразу вдасться домогтися справжньої єдності в Ізраїлі. І йому самому ще доведеться повоювати за визнання в світі.
