Світ облетіла чергова північно-корейська сенсація. За повідомленням південнокорейської агенції Yonhap, лідер КНДР Кім Чен Ір призначив своїм наступником молодшого сина Кім Чен Уна. Відразу після ядерних випробувань 25 травня Кім Чен Ір повідомив найважливіші організації та відомства країни: Корейську народну армію, Президію, Вищі народні збори, Кабінет міністрів, а також дипломатичні представництва за кордоном — і вимагав від усіх присягнути новому лідерові. Джерела Yonhap стверджують, що останні ядерні випробування 67-річний Кім Чен Ір затіяв саме задля того, аби зміцнити свій авторитет усередині країни та передати владу своєму синові.
Такі новини з Пхеньяна надходять останнім часом із завидною регулярністю. Особливо їхній потік посилився після хвороби Великого Керівника влітку минулого року. Нещодавно Кім Чен Ір з’явився на люди, й експерти зауважили його змарнілий і хворобливий вигляд. У січні цього року писали, що наступником Великого Керівника стане чоловік його сестри Чан Сон Тхек. Кількома місяцями раніше говорилося про те, що Полководець нарешті зробив свій вибір і вирішив призначити наступником другого сина, Кім Чон Чхоля. І ось черговий поворот. Враховуючи практично абсолютну закритість країни чучхе, сенсація південнокорейської агенції могла бути з розряду таких же. Але деякі обставини цьогорічної весни говорять про те, що в північно-корейській державі розігрується справжня операція «Наступник».
Щоразу розмови про нового керівника виникають практично синхронно з черговим загостренням ситуації на Корейському півострові. Травневі випробування ракет і ядерної зброї, вихід із перемир’я після війни 1950—1953 рр. і широкомасштабні вчення з відпрацюванням висадки великого десанту в сукупності з безперервними загрозами на адресу півдня та США, а з ними і Японії з великою долею ймовірності говорять про те, що у Пхеньяні відбуваються доволі серйозні події.
Як не дивно на перший погляд, небезпека розв’язання військового конфлікту з боку Північної Кореї не дуже велика. Армія її нараховує близько 750 тис. осіб, резерв — близько 4,5 млн. У арсеналах 52 пускові установки тактичних і оперативно-тактичних ракет, 2,7 тис. танків, 2,4 тис. бойових броньованих машин, 12,8 тис. знарядь, 646 бойових літаків, але вся ця техніка переважно є доволі застарілою, радянських зразків 50—60-х рр. Реальною бойовою силою володіє спецназ, чисельність якого перевищує 100 тис. осіб. А їм вдаватися до військової авантюри проти вельми боєздатної та добре озброєної армії Південної Кореї й американських військ, що знаходяться у країні, які будуть підтримані з баз у Японії і всією силою 7 флоту — щонайменше є самовбивством насамперед для Пхеньяна. На відміну від війни 1950—1953 рр., на підтримку Китаю і Росії розраховувати не доводиться.
Звісно, вісім тис. артилерійських систем, націлених на Сеул, розташований відносно близько від демаркаційної лінії, можуть накоїти багато лиха. Ракети середньої дальності загрожують Японії, але обстріл не дасть виграшу у війні, а лише робитиме противників жорсткішими. Пентагон вважає, що за звичайної війни операція з розгрому Північної Кореї триватиме близько трьох місяців. Втрати військ Південної Кореї складуть до мільйона солдатів. Кількість загиблих мирних мешканців у обох країнах півострова становитиме понад 10 млн. Північно-корейський режим такого випробування однозначно не витримає, і ніякі атомні бомби йому не допоможуть. Тому загрозливі заяви та войовничі танці на вченнях — не більше, ніж інформаційний туман в очікуванні майбутніх переговорів, можливо, з новим керівництвом країни.
Нагнітання напруження більшою мірою звернуте не стільки зовні, скільки всередину країни. Коливання у виборі спадкоємця відображають складну внутрішню боротьбу в північно-корейському керівництві. Навіть великому сонцю корейського народу Кім Ір Сену було доволі важко передати владу в руки своєму синові. Був потрібен тривалий період його входження у владу, доки цей вибір засновника корейського соціалізму був визнаний, і було досягнуто певного консенсусу. Незважаючи на клятви вірності, Кім Чен Ір у повному об’ємі владою батька не володіє і, до того ж, здоров’я підкачало, що змушує поспішати. Про те, що існує доволі сильний опір призначенню в наступники молодшого сина, показує те, що лише у квітні, коли Кім Чен Ір був переобраний головою Державного комітету оборони КНДР, Кім Чен Ун став членом цього комітету. Свого часу такий шлях пройшов і нинішній глава Північної Кореї. Бути членом комітету — необхідна умова для проходження на владну вершину. За таких умов стратегія напруження дозволяє вибудувати конкуруючі групи, насамперед у армійському керівництві, в один ряд. Якщо завтра війна, якщо завтра в похід, то тут не до інтриг. Під акомпанемент войовничих заяв має легше пройти задумана операція. При цьому не факт, що у якийсь момент часу Полководець не передумає і не назве іншу кандидатуру. Сталін такі штучки зі своїм оточенням проробляв неодноразово, і багато хто поплатився за те, що ігри вождя сприйняв усерйоз. Достатньо пригадати «ленінградську справу» і чим вона для деяких можливих спадкоємців скінчилася.
Ще одна істотна відмінність нинішнього загострення полягає у вельми різкій реакції на ракетно-ядерні вправи Пхеньяна з боку Японії. З ініціативою внесення змін в оборонну доктрину Японії виступили впливові депутати парламенту від правлячої Ліберально-демократичної партії. Наразі в Токіо відбувається обговорення документа під назвою «Нові напрямки оборонної політики Японії». У ньому пропонується «надати силам самооборони право завдавати превентивних ударів по тій країні, ракетна загроза з боку якої стає неминучою». Але якщо буде право, то повинні бути й можливості. У тому числі й ракетно-ядерні, не кажучи вже про авіацію та військово-морський флот. Іншими словами, пропонується відмовитися від без’ядерного статусу Японії з усіма наслідками, що випливають із цього. Зі свого боку Вашингтон не заперечує. Як заявив у інтерв’ю японській газеті Asahi помічник міністра оборони США у справах Азіатсько-Тихоокеанського регіону відставний генерал Воллес Грегсон, «якщо Японія ухвалить це рішення, США, звичайно, його підтримають усіма можливими способами».
Все це зовсім не радує Пекін і Москву. Остання збирає плоди своєї політики заспокоєння Пхеньяна, намагаючись таким чином посилити свій вплив у регіоні. Його ступінь північно-корейські дипломати наочно продемонстрували міністру закордонних справ Сергію Лаврову під час його останнього візиту до КНДР. Російського міністра вислухали і дали зрозуміти, щоб не втручався.
У Пекіна положення також не дуже. На зустрічі 23 січня 2009 р. з представником китайської компартії Ван Цзяжуєм Кім Чен Ір також відмовився брати до уваги застереження великого сусіда. Тепер готується запуск чергової балістичної ракети з полігона, розташованого всього за 60 км від китайського кордону. Місце вибране не випадково. Якщо американці або японці вирішать ударити по полігону, то матимуть справу з Пекіном. Але і китайському керівництву не лише з цих міркувань полігон не на радість. А раптом ракета полетить не туди, як не раз траплялося, і впаде не там, де треба. Та і грядуще переозброєння Японії через північно-корейські експерименти, військові і дипломатичні, викликає серйозне занепокоєння у китайській столиці. Колишній державний секретар США Генрі Кіссінджер вважає, що в нинішніх умовах тільки Пекін здатний здійснити реальний тиск на Пхеньян. Якщо у нього не вийде досягти результатів, то це означатиме брак впливу КНР в регіоні. Але тиснути дуже також не можна, бо через кордон може повалити навала корейських біженців. Пхеньян уже випробовував на своєму сусіді цю зброю в невеликих масштабах, але може й у великих. Поки що Китай припинив усі політичні контакти з північно-корейським режимом. Це все, що можна зробити зараз. Ситуація в Східній Азії є все більше тупиковою.
