«Коронний» аргумент російських проурядових журналістів і штатних пропагандистів щодо сусідньої Білорусі — брутальне, відкрите звинувачення в «дармоїдстві». Події, на жаль, розвиваються в такому напрямі, що й українські громадяни от-от можуть почути щось подібне. Звернімося ж до фактів і побачимо, зокрема, як помітно зріс обсяг національного експорту Республіки Білорусь лише за останні місяці. При цьому 40% його припадає на Росію, решта 60% — на інші країни СНД, Західну і Центральну Європу, Азію і Америку. Як бачимо, Росія є хоча й найбільшим, але далеко не єдиним споживачем білоруських товарів — чи то м’ясо-молочні продукти, чи то новітня техніка. А ось Білорусь, своєю чергою (незважаючи на, здавалося б, непорівнянні з Російською Федерацією розміри), є ключовим постачальником цілої низки життєво потрібних російській економіці товарів. Наведемо лише один, але дуже характерний приклад.
Читачі «Дня», імовірно, знають, як вихваляє офіційна пропаганда і вище керівництво успіхи сільського господарства сучасної Росії! Хоча за валовим збором зерна, на що постійно вказують фахівці, «незалежна» Росія досі не сягнула рівня РРФСР у складі Радянського Союзу, незважаючи на те, що за 20 з лишком років і збирально-посівна техніка зробила крок далеко вперед. Так от, про техніку. Серед інших «досягнень» Росії, що претендує на «велич» і на право вказувати своїм сусідам, — брак у країні власного виробництва малих колісних тракторів, незамінних як у сільському господарстві, так і у сфері комунального господарства.
Насправді, не вважати ж «виробництвом» усього 162 (!) машини, випущених на всю неосяжну Росію за перше півріччя цього року найбільшим з тих, що залишилися в країні, Володимирським моторотракторним заводом. При тому, що поточна потреба країни в такій техніці, — мінімум у 100 разів більша!
Даючи оцінку цій ситуації, генеральний директор компанії «Трактор» Василь Мороз на сторінках газети «Известия» чітко ставить діагноз, який не допускає жодного двоїстого тлумачення: «Колісного трактора у нас немає... Якщо раптом закрити поставки (імпортні. — О. Ч.), то налагодити виробництво ми не зможемо — об’єкта виробництва в Росії просто немає». Простіше кажучи, заводів немає, виробляти немає на чому! Ось він, живий приклад імпортної залежності країни, яка розучилася виробляти хоч щось, окрім як качати нафту й газ! В якій з часів розвалу Радянського Союзу не побудовано жодного нового сучасного заводу. Чим би вона збирала зерно з воронезьких, донських і кубанських ланів у серпні і прибирала сніг із вулиць десятків великих російських міст узимку? Чим, якби не... поставки тракторів із Білорусі, що зростають щороку?!
Так, ідеться саме про імпорт з Республіки Білорусь. І якщо 2006 року в Росії було продано білоруських колісних тракторів на 500 млн. доларів, а 2010 року — на 613 млн., то вже лише за перше півріччя 2011-го року обсяг поставок універсальних колісних тракторів МТЗ-82 і МТЗ-1221 до нашої країни становив за вартістю 600 млн. доларів. У кількісному відношенні це більше 17 тис. тракторів, тобто в 100 з лишком разів більше, ніж усе виробництво аналогічних тракторів у Росії! Усього ж білоруські заводи випустили близько 30 тис. тракторів такого класу, які активно застосовують і в господарстві республіки, і в експортних поставках до багатьох країн світу.
Але справа навіть не в кількості, а насамперед в якості такої техніки. Адже трактор — це не нафтова вежа, що качає з землі даровані матір’ю-природою блага, це складна техніка, що постійно оновлюється, результат праці вчених і конструкторів, раціоналізаторів і робітників на конвеєрі. Річ іще і в конкурентоспроможності, про що дуже полюбляють говорити представники вищої російської влади, ураховуючи і панівний тандем. Так от, середня вартість високоякісного МТЗ-82 — 600-620 тис. рублів — означає, що це одночасно і найдешевша модель такого класу на ринку, вона просто непорівнянна з вартістю схожих тракторів, які, скажімо, можна купити в США або в Німеччині. Закупити можна, та лише коштувати це буде набагато дорожче! Навряд чи такі «подарунки» витримає російська економіка!
І ще про конкурентоспроможність білоруської продукції — тепер уже порівняно з самою Росією. Уже згадуваний генеральний директор компанії «Трактор» В.Мороз дає просто вбивчу характеристику конкурентоспроможності навіть того малого виробництва тракторів, що є в Росії. «Наші машини, — каже він, — поряд не стояли з білоруськими — ані за надійністю, ані за потужністю».
Що ж, тут, мабуть, можна і поставити крапку. Факти невблаганні: сьогодні без трактора, який виробляють у «маленькій» Білорусі, зупиняться і сільське господарство, і комунальна сфера «великої» Росії. Як кажуть у народі, буде Росії повна «труба»! І чи допоможуть тоді їй нафта з газом і навіть будівництво нових трубопроводів як тиск на найближчих сусідів — велике питання...
