Схоже, що з кожним днем Україна все більше і більше стає об’єктом «опіки» з боку Росії — або, іншими словами, дії «м’якої сили» великої сусідки. Характерно, що такий м’який наступ ведеться як із суші, так і з моря та стосується усіх сфер життя: і світської, і духовної. То Україну повчає російський президент Дмитро Медведєв, заявляючи про необхідність проведення референдуму щодо НАТО. З другого боку, російські військові, які базуються в Криму, ігнорують українське законодавство при переміщенні і перевезенні бойової техніки територією України. А нині у нашій країні, мабуть, невипадково перебуває глава РПЦ Кирилл, який учора після спільної з Президентом Віктором Ющенком церемонії покладання квітів до пам’ятника жертвам Голодомору заявив, що православні українці підкоряються патріархові Московському і всієї Русі. Тим часом його підлеглий протодиякон Андрій Кураєв, професор Московської духовної академії, застеріг українців, що створення помісної церкви в Україні може призвести до громадянської війни.
А ще далі зайшов президент самопроголошеної республіки Південна Осетія Едуард Кокойти, який в інтерв’ю телеканалу Russia Today звинуватив Україну разом зі США та Ізраїлем в тому, що ці країни продовжують озброювати Грузію і несуть величезну відповідальність за геноцид осетинського народу.
Мабуть, невипадковим є й учорашнє затримання поліцією Молдови шістьох громадян України, які прибули до цієї країни в складі місії міжнародних спостерігачів за проведенням позачергових виборів парламенту Молдови, що мають відбутися 29 липня. Досить красномовним є коментар з цього приводу одного з лідерів правлячої Комуністичної партії — першого заступника голови парламенту РМ Володимира Цурка, який в інтерв’ю агентству «Новости-Молдова» сказав таке: «Наскільки мені відомо, деякі з тих, хто прибув у Молдову з метою спостереження за виборами, мають прямий стосунок до організації «кольорових» революцій і не в ладах із законом». Отже, й тут не могло обійтися без російської руки. Як відомо, нинішнє керівництво РФ не виносить самого згадування про кольорові революції. А молдовський президент Михайло Воронін побував у Москві і домовився з російським прем’єром про кредит на суму 500 млн доларів. Очевидно, одним із зобов’язань президента Молдови було недопущення в республіці «кольорової» революції.
Григол КАТАМАДЗЕ, посол Грузії в Україні:
— По-перше, я знати не хочу, хто такий Кокойти, й навіть не хотів би й не радив би коментувати слова людей, які марять. Я не вважаю, що осетини щасливі, що в них є такий представник, який абсолютно не думає про майбутнє своєї нації й свого народу.
По-друге, якщо я маю право або можливість рекомендувати, я б рекомендував усім просто не слухати слова й маячню таких людей, як чоловік, якуого ви назвали. Адже він постійно до когось апелює. Грузія — незалежна країна, й весь світ у черговий раз показав і довів, не визнавши незалежності Південної Осетії й Абхазії, що ці історичні землі є територією Грузії. Я гадаю, що не за горами той час, коли Росія зрозуміє й визнає, що це був неправильний крок. Я не казатиму: чи була це помилка або не помилка. Але це був неправильний крок. Емоційно прийняте рішення, визнання незалежності Південної Осетії й Абхазії не вирішило проблеми. І якісь заяви окремих осіб, приватних осіб я — як посол Грузії — не хочу коментувати.
Щодо так званого геноциду осетинського народу. Правда на боці тих, хто говорить правду. У цьому разі цей шановний товариш говорить неправду. Бо ніякого геноциду осетинського народу ніколи не було. Тим паче до цього не можуть бути причетні інші країни, зокрема Україна, Сполучені Штати й Ізраїль. І до цього ніякого відношення не має Грузія. Тому що в історії ви не знайдете жодного випадку, щоб Грузія винищувала ті народи, які історично живуть на грузинській території.
Немає таких фактів. Це в когось народжується в хворій голові. Але найважливіше — ось що. Якщо ми пригадаємо минулий рік і якщо хочемо говорити правду: перш ніж почалися воєнні дії й ті дії, що призвели до війни, практично все населення Цхінвалі було вивезене до Північної Осетії. Тому говорити про геноцид навіть з цього погляду неможливо. Тому що практично мирного населення у Цхінвалі не було. Тоді про який геноцид можна говорити? Геноцид грузин стався 1993 року в Абхазії. І це підтвердили міжнародні організації, чимало держав. Також існують відповідні документи, є фактаж. Ось це був геноцид.
Незважаючи на те, що сталося минулого року, Грузія має достатній військовий потенціал. І більше того, я вам скажу, на Грузію не поширюються жодні санкції стосовно постачань озброєнь. Тому якщо Грузія вважатиме, що необхідно додатково озброїти або переоснастити свою армію, то за необхідності вона це робитиме.
Як можна охарактеризувати ці події, як справитися з такими викликами і що потрібно робити Україні в даній ситуації?
Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ, директор Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при МЗС України:
— Ми є свідками реалізації російської зовнішньополітичної стратегії щодо України. Я думаю, що Росія реально почала, так би мовити, відновлювати кордони і свої сфери впливу, причому у фізичному розумінні цього слова. Ми це сьогодні як раз і побачили. Стосовно України ця стратегія реалізується за допомогою засобів так званої м’якої сили. Це, перш за все, посилення релігійного, культурного впливу на Україну та чітке означення так би мовити російських кордонів у цивілізаційному та політичному вимірі.
Я вважаю, що до великої міри така активізація російського зовнішньополітичного наступу пов’язана із запровадженням країнами Європейського Союзу ініціативи «Східне партнерство», яка все-таки спрямована на те, щоб зберегти європейський тренд України. Отже, ці заходи, про які ви щойно сказали і які ми бачимо, це, в принципі, активізація російського цивілізаційного політичного наступу на Україну.
Існуюча в Україні ситуація занепаду державного будівництва та системної політичної, фінансової та економічної кризи, а також кризи державотворення і націотворення тільки провокує Росію до таких кроків, які ми сьогодні спостерігаємо.
Щодо питання, як справитися з такими викликами: мають прийти нові лідери, оскільки ми бачимо, що нинішні лідери країни не продемонстрували активної політики у жодній зі сфер: ні в соціальній, ні в економічній, ні у сфері державотворення. Тому мають прийти нові лідери, які б змогли відновити державотворчий процес в Україні.
Що стосується звинувачень лідера невизнаної Південноосетинської республіки, то існують прогнози, що Росія готується до нової воєнної акції проти Грузії, оскільки кінцеву мету російсько-грузинської війни минулого року в серпні не було досягнуто. Відповідно Росія, зважаючи на відсутність жорсткої позиції як з боку США, так і Євросоюзу, має тепер усі можливості проведення політики карт-бланшу — остаточного вирішення питання з Грузією. Як далі розвиватимуться події, ми побачимо в серпні. Але все це дає досить тривожні передумови того ж серпневого сценарію, можливо, в іншій «постановці». Але ймовірність така існує.
Оскільки переговорний процес з Обамою не дав Росії бажаних результатів — відновлення сфери впливу над колишніми республіками Україною та Грузією, то Москва переходитиме до жорсткіших заходів, будучи абсолютно впевненою у неспроможності США і тим більше ЄС протидіяти такими ж засобами жорсткої сили на пострадянському просторі. Це, на жаль, дуже тривожна тенденція. Росія тепер діятиме відносно США і Євросоюзу з позиції сили. Тим часом усередині ЄС не враховують такий сценарій. Вони розраховують на партнерство з Росією, а не на жорстке протистояння чи конфронтацію. І така боязнь ЄС і небажання США переходити до другої холодної війни чи холодного миру розв’язують руки Росії. Тому Росія впевнена, що будь-якої жорсткої реакції на її силову політику на пострадянському просторі ні з боку США, ні з боку ЄС не буде. Тобто міжнародна обстановка якраз грає на таку російську зовнішньополітичну стратегію.
